WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська мова — основа культури українського народу - Реферат

Українська мова — основа культури українського народу - Реферат

Висловлюються припущення, що писемність на території України мала кілька варіантів. Наприклад, Північне Причорномор'я користувалося абеткою, ідентичною грецькій або римській (латиниці), а східні райони (особливо скіфо-сармати) мали свою оригінальну писемність, відому в науці як сарматські знаки, що були схожі на вірменські й грузинські письмена.

Те, що пам'яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записки, ймовірно, робилися на навощених дерев'яних дощечках або на бересті — матеріалі, який погано зберігається. Добре збереглися графіті, накреслені на свіжій не обпаленій глині.

Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Мефодія, з іменами яких пов'язують створення слов'янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названо кирилицею, зробив український філолог, відомий також як митрополит Іларіон. Його праця "Слов'янське письмо перед Костянтином" переконливо доводить правдивість оповіді ченця Храбра, який писав, що Костянтин (Кирило) знайшов у Херсонесі Таврійському Євангеліє і Псалтир "руськими письменами писані". Ця подія датується 860—861 рр. Якщо це вже була сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількох століть.

Коротку історію досліджень цієї проблеми подає Михайло Брайчевський у праці "Походження слов'янської письменності".

Збереглося "Житіє Кирила", написане, як уважають, його братом Мефодієм. З нього дізнаємося, що просвітницька місія Кирила полягала насамперед у проповіді християнства серед слов'ян. Це були часи, коли християнство вже відчувало теологічні суперечності між Римом і Константинополем.

Діяльність місіонерів, які проповідували християнство латинською мовою, успіху не мала. Тоді моравський князь Ростислав звернувся до Патріарха Константинопольського з проханням надіслати проповідників, котрі б знали слов'янські мови. У цей час Кирило повернувся з хозарської місії, де намовив кагана охрестити всіх бажаючих. Такий успіх, а також знання слов'янських мов стали вирішальними при виборі кандидатури Кирила для проповіді християнства серед слов'ян, а також перекладу для них богослужебних книг.

Після кількох походів Аскольда на греків у Київській Русі було вже чимало християн. Тому й не дивно, що Кирило знайшов, як свідчить ченець Храбр, і християнські книги, написані по-руськи. Якою ж абеткою вони писали?

Якщо поглянути навіть на сучасну українську абетку, то очевидно, що більшість її літер схожі на грецькі, але є кілька цілком слов'янських. Можливо, саме їх додав Кирило до існуючої грецької абетки? Але ж у "Житії" повідомляється про створення ним абсолютно нового алфавіту. Слід зауважити, що поряд з кирилицею і одночасно з нею існувала інша абетка, яка відома під назвою глаголиці і мала незвичайний характер завитків. Їй учені не знаходять аналогів. Це дало підставу для тверджень, що глаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка має природний органічний характер і давніші прототипи.

Тому дослідники (Іван Огієнко, Михайло Брайчевський, Олександр Мельничук та ін.) уважають, що Кирило створив саме глаголицю — штучний алфавіт, який проіснував недовго, бо не здобув загального визнання через свою ускладненість. Назва ж "кирилиця" закріпилась за нашою та деякими іншими слов'янськими абетками (наприклад, болгарською) ще з давніх часів через плутанину або для уславлення видатного місіонера християнства з подання Константинопольського патріархату.

Існування ж цієї абетки ще до Кирила доведено знахідками графіті на стінах Софії Київської: літери визнано протокирилицею. Крім текстів там було відкрито саму абетку, яку, мабуть, записав давній книжник для пам'яті. Адже йому, напевно, доводилось працювати зі стародавніми книгами з Ярославової книгозбірні, які були написані такою азбукою. Ця абетка була простішою від кирилиці і мала 27 літер, серед яких 23 грецькі і 4 слов'янські (Б, Ж, Ш, Щ). Моравська ж кирилиця у своєму ранньому варіанті мала 38 літер, а в пізнішому — 43. Частина букв просто дублювала вже наявні, тому в пізніших руських книгах такі знаки, як Ж, А, Ь, Ь, W (юси, глухі голосні, омега) та інші поступово зникли як зайві.

Українська мова часів Київської Русі. У своїй праці "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" (1922 р.) Агатангел Кримський дослідив українські мовні риси Х—ХІ ст., простежив розвиток південноруської мови XIV ст., яка вже була близькою до сучасної української мови, а також мову літературних творів ХV—ХІХ ст. у її розвитку. Учений указав, що риси української мови чітко помітні в давньоруських пам'ятках. Це насамперед українська лексика: гребля, стріха, лагодити, ліпший, повінь та ін. Відкривається ряд фонетичних рис української мови: німая, сім'я, стіни (російською мовою: немая, семья, стены); перехід Е в О після шиплячих жона, чоловік, нічого замість жена, человек, ничего, кінцева літера В у дієсловах там, де в російській мові Л: ходив, косив, брав. Досить часто в пам'ятках староруського письменства зустрічаються такі суто українські мовні явища, як чергування приголосних Г — З, К — Ц, X — С в давальному відмінку: дорозі, дівці, кожусі (у російській мові: дороге, девке, кожухе). Або споконвічні українські форми займенників: тобі, собі (російською — тебе, себе) тощо.

Багатий матеріал дає така граматична категорія, як дієслово. Тут знаходимо стільки українських форм, що самий лише перелік їх переконливо засвідчує: південноруські пам'ятки писалися літописцями українського походження. Це м'яке закінчення третьої особи: носить, косить (російською — носит, косит). В українській мові збереглась архаїчніша форма майбутнього часу порівняно з російською: знатиму, читатиму, робитиму (буду знать). У давнину ця форма мала такий вигляд: знати + имамь (де имамь — допоміжне слово, яке загубило початкове И і видозмінилося в сучасну українську форму). Дуже давня також кінцівка — МО в дієсловах знаємо, ходимо (російською — знаем, ходим). Учений стверджує: "...порівняльно-історичні міркування показують, що оце — МО далеко старіше навіть від доби Київської держави". У своїй праці "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" А. Кримський робить висновок, що "мова Наддніпрянщини і Червоної Руси часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості". Про сучасну російську мову він писав: "Північ витворила свої власні язикові риси, чужі для Півдня".

Українська мова в XII—XVI ст. Те, що риси української мови чітко помітні в давньоруських пам'ятках культури, є зрозумілим. Адже джерелом мови, джерелом культури стала мова народу, що надзвичайно високого розквіту набула ще в доісторичному (язичницькому) фольклорі. Наші далекі предки розуміли важливість рідної мови. Доказом є те, що Ярослав Мудрий в ім'я блага, честі, культури народу не тільки зводив міста, творив закони, будував незрівнянну Софію Київську, а й збирав книжників, створював бібліотеки, сприяв розвиткові письменності. Доказ і те, що стосовно народної мови була розроблена державна політика. Сутність її відома з тогочасних документів (літописів). Вона була спрямована на те, щоб чужоземні мови не витісняли рідної, бо вона була символом "землі", самого народу. Про необхідність знати, шанувати, плекати свою мову говорилося у вельможних палатах і з церковних амвонів, у княжих указах, філософських трактатах і літописах. Водночас суворо застерігалося проти нехтування нею. Коли ж хто ганитиме слов'янську грамоту, говорилося в "Повісті минулих літ", хай буде відлучений від церкви, аж доки не виправиться.

Закономірно, що "слов'янська" мова в Київській Русі досягла надзвичайно високого розвитку: стала мовою освіти, науки, законодавства, релігії, а також літератури і всієї культури. Ще в "Ізборнику Святослава" 1073 р. вказувалося: вітчизняне слово — барвисте й багате, глибоке поняттями і надзвичайно розмаїте образністю. Писемним пам'яткам цього періоду ("Галицько-Волинський літопис", "Слово о погибелі Руської землі", "Києво-Печерський патерик") притаманні образність, урочистість стилю, народнопоетичні вислови, афоризми.

Loading...

 
 

Цікаве