WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культуротворчі процеси та здобутки української культури ХІХ ст. - Реферат

Культуротворчі процеси та здобутки української культури ХІХ ст. - Реферат

1853 р. на схилах Дніпра споруджено пам'ятник князю Володимиру. Бронзову постать виконав П. К. Клодт. Розпочав проект монумента скульптор В. І. Демут-Малиновський. Постамент у вигляді каплиці створив архітектор К. Тон. У пам'ятнику проявляються риси академізму та псевдоруського стилю.

Реалістичні засади спостерігаємо в монументальній скульптурі білоруса М. Микешина (1835—1896) — пам'ятнику Богдану Хмельницькому, архітектор Ніколаєв. Це найвдаліший кінний пам'ятник у Європі, який органічно вписується в ансамбль Софійської площі. Л. В. Позен (1849—1921) створив пам'ятники І. П. Котляревському і М. В. Гоголю в Полтаві, композиції до "Кобзаря", горельєфи на теми "Енеїди", "Наталки Полтавки", реалістичні композиції "Запорожець у розвідці", "Скіф".

У Львові в класичному стилі працювали Антон Шімзер (1790—1836), П. Філіппі, Г. Красуцький, який оздоблював будинки, створював надгробні пам'ятники на Личаківському кладовищі. На Заході України в цей час творили скульптори К. Островський, О. Северин, С. Левандовський.

У Ніжині вражає філігранної роботи бюст М. В. Гоголя скульптора П. П. Забіли. Його творчості належить мармуровий портрет Т. Г. Шевченка.

Музика. Чималих здобутків у ХІХ ст. набула українська музична культура. Віками створювалася в нашого народу пісенно-фольклорна культура. Пісенності, мелодійності народної творчості сприяли помірний клімат, мелодійна мова, благодатна земля, українські ліси, луки, ріки, степи. Українськими піснями здавна захоплювалась і Європа, і Петербург. Ще у ХVІІІ ст. було створено цілий ряд культурно-музичних осередків у Києво-Могилянській академії, Харківському колегіумі, у Глухові, Полтаві, Переяславі. Українських співаків і композиторів запрошували до Придворної капели, вони стажувались в Італії. Творчу базу, фундамент цього розвитку заклали Д. Бортнянський, М. Березовський, А. Ведель. Крім того, діяли кріпацькі театри, симфонічні оркестри в Перемишлі, Качанівці, Сокиринцях, інших поміщицьких маєтках чи при церквах.

У професійній українській музиці з'являються перші симфонії, на Заході України збагачують музичний репертуар твори М. Вербицького (автора музичного гімну України), Івана Лаврівського.

Семен Степанович Гулак-Артемовський (1813—1873) був оперним співаком (баритон), учився в Італії на кошти, зібрані за концерт Глінки, Даргомижського, Волконського 1839 р.

За власним лібретто він написав першу українську національну оперу "Запорожець за Дунаєм" (1862 р.), яка з 1884 р., коли вперше була поставлена М. Кропивницьким, не сходить зі сцени. Його творчості належать пісні "Стоїть явір над водою", "Спать мені не хочеться".

У Петербурзькій консерваторії в М. Римського-Корсакова навчались М. Лисенко, Я. Степовий, П. Молчанов, Г. Давидовський, Г. Козаченко, Ф. Якименко.

На українські теми М. Римський-Корсаков написав "Майську ніч" (1877 р.), "Ніч перед різдвом" (1895 р.), ряд творів написав М. Мусоргський. Великий внесок в українську професійну музику зробили Петро Ніщинський та Петро Сокальський (1832—1887). Ніщинський написав твори для хору, солістів та оркестру: "Вечорниці", "Закувала та сива Зозуля", ряд обробок народних пісень. П.Сокальський — опери "Осада Дубно", "Майська ніч". Його праці про народну музику — важливий етап у розвитку української музичної фольклористики.

Особливий внесок в українську і світову музичну культуру зробив Микола Віталійович Лисенко (1842—1912) — український композитор, диригент, етнограф, основоположник національної музичної школи, автор опер, які заклали фундамент українського оперного мистецтва: "Чорноморці", "Різдвяна ніч", "Утоплениця", "Наталка Полтавка", "Тарас Бульба", "Ноктюрн", "Енеїда", ряд дитячих опер. У музично-драматичній школі, яку він створив 1904 р., навчались українські композитори К. Г. Стеценко (1882—1922), Я. М. Ревуцький (1889—1977), О. Кошиць.

Драматургія і театр. В українській драматургії ХІХ ст. одним з перших заявив про себе І. П. Котляревський, його п'єси "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник" були поставлені ним у 1819 р. в Полтавському театрі. В українську драматургічну класику ввійшли "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка, "Назар Стодоля" Т. Г. Шевченка. Серед українських акторів цього періоду виділяються Михайло Щепкін (1788—1863) та Карпо Солоник (1811—1851), Іван Дрейсіг (1791—1888).

Перу М. Л. Кропивницького (1840—1910) належить понад 40 п'єс. Це, зокрема, "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Дай серцю волю, заведе в неволю", "По ревізії", "Пошились в дурні" та ін. Діяльність його театральної трупи — це віхи в розвитку українського театру і культури. Історичні твори і драматургія М. П. Старицького (1840—1904), його численні обробки — унікальне явище в історії української художньої культури. Найвідоміші його соціально-побутові драми "Не судилось", "Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці", історична драма "Богдан Хмельницький", "Маруся Богуславка", "Остання ніч". Його творчість — утілення любові до України, до її народу, його історії.

Український театр важко уявити без драм і комедій І. К. Карпенка-Карого (Тобілевича) — (1845—1907). Відомі також драми І. С. Нечуя-Левицького, Б. Д. Грінченка, П. Мирного.

Усі ці видатні драматурги, театральні діячі, письменники творили в умовах жорстких заборон Емського указу 1876 р. та заборони діяльності українських театральних труп 1883 р.

1882 р. була створена перша українська професійна трупа, у якій розквітла творчість М. Заньковецької, П. Саксаганського і багатьох інших акторів і театральних діячів. Вона започаткувала поширення нового типу театру.

Українська культура ХІХ ст. стала фундаментом, класикою, на яку спираються у своєму становленні наступні покоління.

У цей час відбувається пошук нових форм і змісту, нових напрямів і видів мистецтва, які відображали б складність культуротворчих процесів в умовах соціального і національного пригнічення.

Водночас це була епоха творення національної самосвідомості і національної культури.

Література

  1. Горський В. С. Історія української філософії. Курс лекцій. — К.: Наук. думка, 1996.

  2. Грушевський М. С. Очерк истории украинского народа. — К., 1990.

  3. Ефименко А. Я. История украинского народа. — К., 1990.

  4. Затонський Д. Художній орієнтир ХХ століття. — К., 1988.

  5. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. — К., 1993.

  6. Історія Русів. — К., 1991.

  7. Історія світової та української культури: Підручник / За ред. В. Греченка, І. Чорного. — К.: Літера, 2000.

  8. Історія української культури. — К., 1990.

  9. Історія української літератури: У 8 т. — К., 1954.

  10. Історія українського мистецтва: У 6 т. — К., 1968.

  11. Історія української та зарубіжної культури / За ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. — К., 1999.

  12. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ—ХХ століть. — К., 1993.

  13. Костомаров В. І. Книга буття українського народу (Закон Божий). — К., 1991.

  14. Крип'якевич І. П. Історія України. — Л., 1990.

  15. Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини. — К., 1988.

  16. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К., 1997.

  17. Потебня А. Смысл и язык. — К., 1993.

  18. Програмовані засади братства "тарасівців" // Сучасність. — 1983. — Т. 1.

  19. Рябінін-Скляревський О. Київська громада 1870-х років // Україна. — 1927. — № 1.

  20. Тархан-Береза З. Шевченко-художник. — К., 1985.

  21. Українська культура. Лекції / За ред. Д. Антоновича. — К., 1993.

  22. Українська культура: Навч. посібник / За ред. С. О. Черепанової. — Л.: Світ, 1994.

  23. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ За ред. М. Заковича. — К.: Знання, 2000.

  24. Франко І. Україна irredenta // Життє і слово. — 1895. — Т. IV.

Loading...

 
 

Цікаве