WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культуротворчі процеси та здобутки української культури ХІХ ст. - Реферат

Культуротворчі процеси та здобутки української культури ХІХ ст. - Реферат

У грудні 1905 р. частина партії провела ІІ з'їзд РУП, і перейменувала партію в УСДРП (Українську соціал-демократичну робітничу). В основу Програми було покладено Ерфуртську програму німецьких соціал-демократів. У 1907 р. партія налічувала понад 3 тисячі членів. УСДРП видавала в різні роки такі видання: "Гасло", "Селянин", "Робітнича газета", журнали "Дзвін", "Українське життя".

Основним програмним пунктом РУП було "повалення революційним пролетаріатом самодержавного режиму і скликання народної Ради".

У період Першої світової війни в УСДРП виникло три основні напрями. Один з них (Д. Донцов, А. Жук, В. Дорошенко) приєднався до Союзу визволення України, який виступав за самостійну Україну під австро-німецьким протекторатом, інша частина стояла на більшовицьких позиціях (перетворення імперіалістичної війни в громадянську).

У березні 1900 р. Микола Міхновський пише свою знамениту "Самостійну Україну". Вона стала політичним кредо Революційної української партії. У статті М. Міхновський звертається до історичного шляху української нації, аналізує Переяславський договір, розглядаючи його як договір рівних правосуб'єктів, оцінює діяльність українських рухів ХІХ ст.

У Західній Україні разом з формуванням політичної ідеології різних напрямів починають оформлюватись різні напрями й організаційно. Тут товариства, партії створювались легально.

Одним з таких товариств була "Просвіта", з 1881 р. було організоване у Львові "Українське педагогічне товариство", 1898 р.— товариство "Сільський господар". "Просвіта" відігравала значну роль у суспільно-політичному житті протягом десятиліть.

1897 р. створено Загальну українську організацію та соціал-демократичний гурток, до якого належала Леся Українка.

У 1902 р. М. Міхновський на базі РУП створив Українську народну партію, 1904 р. була створена Українська демократична партія.

Помітним явищем кінця ХІХ ст. стала книга члена Русько-української партії Юліана Бачинського "Ukraina irredenta" (1895 р.), де він переконливо наголошував на необхідності єднання всіх українців у незалежній державі. Його кредо — повна політична самостійність України. Це головна умова взагалі її існування.

Саме ця теза стала головною в боротьбі радикальної партії.

Радикальна партія утворилась наприкінці 1889 р. із лівих елементів народовців під впливом М. П. Драгоманова. На перший план ця партія висувала соціально-економічні цілі. Партія ставила також завдання забезпечення українському народу можливості повного користування результатами своєї праці і створення умов для вільного розвитку культури народу.

Живопис. На початку ХІХ ст. розвивається станковий живопис. Жанри — портретний, історико-батальний, пейзажний, побутовий.

У портретному живопису проявив себе В. Тропінін (1776—1857) — до 47 років кріпак. Навчався в Петербурзькій академії мистецтв, як і його попередники Д. Левицький, А. Лосенко, Головачевський. З 1824 р. Тропінін — академік Петербурзької академії мистецтв. Створив відомі образи простих трудівників: "Українець" — 1820 р., "Українка", "Дівчина з Поділля", "Пралі".

Школу пейзажного і побутового живопису представляв В. Штернберг (1818—1845). Людина зображається на тлі природи: "Вулиця на селі", "Пастух", "Вітряки в степу" — 1836—1837. Штернберг потоваришував в академії мистецтв із Шевченком, виконав декілька його портретів. Т. Г. Шевченко — академік Петербурзької академії мистецтв — цілий ряд картин створив у стилі романтизму і реалізму. Відомі у світі його побутові та історичні портрети і пейзажі: "Селянська родина", "Катерина", "Дари в Чигирині", "Старости", "Притча про блудного сина".

У цей час працюють такі художники, як І. Сошенко, А. Мокрицький, Г. Валько, В. Яненко, які розробляють у живописі українську тематику.

Іван Сошенко (1807—1876), який відіграв визначну роль у визволенні Т. Г. Шевченка з кріпацтва, навчався в Петербурзькій академії мистецтв, був видатним і живописцем, і іконописцем. Працював у стилі романтизму. Його картинам притаманні засоби романтизму: поєднання відтінків кольорів ніжної гами (рожевого, ясно-блакитного, фіолетового), м'яка гра світлотіні, ретельне вимальовування деталей, коштовних прикрас і мережива.

Сошенків іконописний романтизм став основою для формування Лаврської школи іконопису нового етапу, керівниками якої були Алімпій (від Київської Русі в лаврі це був третій Алімпій) та Рокачевський.

К. Трутовський, Л. Жемчужников, І. Соколов працювали в побутовому жанрі, піднесли його на новий рівень. Вони — представники створеного 1870 р. Петербурзького товариства пересувних художніх виставок. 1865 р. створюється малювальна школа в Одесі. У Київській малювальній школі Миколи Мурашка навчались видатні художники: М. Пимоненко (1862—1912), Ф. Красицький, К. Малевич, скульптор Ф. Балавенський, основоположник українського реалістичного пейзажу В. Орловський.

Малювальна школа Миколи Мурашка, яка працювала з 1875 до 1901 р., підготувала понад три тисячі відомих художників. Її діяльність фінансував цукрозаводчик Терещенко.

Викладачами тут були Микола Глоба, Михайло Врубель, консультантом був Адріан Прахов. Протягом 1883—1884 рр. шість учнів цієї школи — І. Їжакевич, О. Курінний, В. Отмар, С. Костенко, І. Єгоричев, В. Замирайло розчищали штукатурку в Кирилівській церкві і виявили фрески 700-літньої давності.

І. Їжакевич став одним з видатних художників кінця ХІХ—поч. ХХ ст. Його пензлю належить чимало розписів у Трапезній Києво-Печерської лаври.

У 1882 р. настінні розписи Володимирського собору робили Віктор Васнецов, Михайло Врубель, Михайло Нестеров, Вільгельм Котарбинський, Павло Свідомський. Микола Мурашко відібрав 12 найкращих учнів своєї школи, які також виконали тут величезний обсяг робіт.

Брат Миколи Мурашка Олександр був видатним іконописцем. Він консультував збирачів мистецьких творів та меценатів — братів Терещенків, Богдана та Варвару Ханенків.

У цей час поширюються ікони на полотні, дереві, склі, ікони-мініатюри, складені.

Майстрами пейзажу світового рівня були С. Васильківський, Т. Шевченко, І. Труш, К. Костанді. Проявляється значний вплив репінських "запорожців".

В історичному жанрі особливим явищем були Ф. Красицький, М. Самокиш ("Запорожці обідають"), М. Івасюк ("В'їзд Хмельницького в Київ", "І. Богун під Берестечком", портрет М. Скрипника).

В авангардному стилі виділяється творчість кубофутуристів О. Богомазова (1880—1935), М. Бойчука (1882—1939), К. Малевича (1878—1935) — основоположника супрематизму. Його "Чорний квадрат" (1913) — явище світової культури.

Як у європейському, так і в українському мистецтві в період ХІХ ст. панували такі стилі, як ампір, романтизм, класицизм, реалізм, наприкінці століття — модерн (конструктивізм, кубізм, футуризм, символізм, модерн український, декадентство).

Головний корпус Національного університету ім. Тараса Шевченка. Архітектор В. Беретті, стиль класицизм, 1837 р.,фото 20-х років ХХ ст.

Архітектура. Після заборони 1801 р. будувати в Україні храми стилю українського бароко будують у стилі ампір, з'являється ряд споруд у стилі класицизму: червоний корпус Київського університету (1834 р.), арх. Вікентій Беретті, Воронцовський палац, арх. Боффь, Потьомкінські сходи в Одесі, костьол Св. Олександра в Києві, парки "Софіївка" в Умані та "Олександрія" в Білій Церкві. Серед відомих архітекторів слід назвати Андрія Меленського — головного архітектора Києва. Його роботи — колона Магдебурзького права в Києві, ротонда на Аскольдовій могилі, споруди Флорівського монастиря на Подолі. Його зусиллями спроектовано і переплановано багато будівель у Києві. У Харкові помітна творчість архітектора Петра Ярославського, у Чернігові П. Дубровського, у Львові українського архітектора Андрія Шостака.

Будинок Національної опери в Києві. Фото 20-х років ХХ ст.

У

Будинок з химерами

другій половині ХІХ ст. збудовані такі споруди, як Одеський, Львівський, Київський оперні театри, Володимирський собор у Києві (І. Штром, О. Беретті, А. Прахов). Поширення набувають стилі модерн, український модерн, віденський неоренесанс. Будинок Львівської політехніки (1872—1877) — неоренесанс, архітектор Ю. Захарович; будинок історичного музею в Києві (1897—1900) — класицизм, архітектор В. Городецький; будинок з химерами (модерн) цього ж архітектора, його ж костьол Св. Миколая під готику та Національний художній музей (мавританський стиль).

Владислав Владиславович Городецький (1863—1930) — видатний український архітектор. Його споруди є окрасою столиці України. Будинок з химерами відомий не лише своєю архітектурою, а й оздобленням символічними фігурами тварин, яке зробив італійський скульптор Еліо Саль. Це яскраве поєднання модерну та анімалістичної скульптури, чудова демонстрація можливостей цементу як будівельного матеріалу, поєднання реальності і романтизованого світу.

Скульптура. У цей час в Україні з'являється новий різновид пластичного мистецтва — пам'ятники. Однією з перших у Києві була колона Магдебурзькому праву (Тосканського ордера). Серед скульпторів особливо відомі імена Михайла Козловського (1753—1802), який створив пам'ятник О. Суворову в Петербурзі, Кость Климченко (1816—1841), який творив у Римі, Іван Мартос (1754—1835). Найвидатніші його твори: пам'ятник Мініну і Пожарському в Москві (1804—1818), Рішельє в Одесі (1823—1828), Потьомкіну в Херсоні (1829—1835), М. В. Ломоносову в Архангельську, Рум'янцеву-Задунайському в Києво-Печерській лаврі. Він був професором і ректором Петербурзької академії мистецтв, створив багато скульптур у бронзі, мармурі. Творчості французького скульптора Тома де Томона належить монумент Слави в Полтаві.

Loading...

 
 

Цікаве