WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культуротворчі процеси та здобутки української культури ХІХ ст. - Реферат

Культуротворчі процеси та здобутки української культури ХІХ ст. - Реферат

Так, "в своїй хаті своя правда, і слава, і воля". Ці слова особливо часто ми повторюємо сьогодні, коли розпочали їх реалізовувати. Кредо Шевченка — воля, справедливість, самовизначеність. Він ненавидить тиранію, деспотизм, абсолютистську владу і їх носіїв.

Цікавою є оцінка Шевченком Богдана Хмельницького. Він шанує його за величний і бунтарський дух та звинувачує за союз з Росією, за втрату вибореної незалежності.

Шевченко-поет і Шевченко-мислитель невіддільні. Уся його поезія — це насичений концентрат філософської і політичної думки, глибокого ліризму, національної культури і народного колориту. У своєму знаменитому "Журналі", значення якого важко переоцінити, він піднімає проблеми і політичні, і філософські, літературні, естетичні. Шевченко розуміє значення українських видань 30—40-х років, сам бере активну участь в альманахах "Ластівка", "Хата", журналі "Основа".

Особливо відзначається своєю політичною спрямованістю поема "Гайдамаки" (1840 р.). Поема створена на основі народних переказів про криваві події Коліївщини. Він стоїть на позиціях рівності між народами, їх єдності. Поет не сприймає і представників слов'янофільського табору, і відірваних від життя народу українських патріотів.

Виключне значення має передмова до видання "Кобзаря" 1847 р., яке так і не вийшло. Тут викладені прогресивні політичні погляди на роль літератури і літературної праці. "Передмова" побачила світ лише в 1906 р. у 8-й книзі журналу "Былое".

Документом великого значення є "Автобіографія", написана поетом. Це гнівний осуд деспотизму, тиранії, жорстокості, мерзенності самодержавного ладу — системи, у якій були затоптані і людська гідність, і свобода, і всі інші культурні, політичні та духовні цінності, вироблені колись під час сплесків українського цивілізованого мислення. В усій попередній історії України поет і політичний мислитель Шевченко бачить своєрідну школу для виховання народу, формування його політичної цивілізованості і зрілості, а отже, соціальної і політичної свободи.

Цікаво те, що цей настрій в українському суспільстві, в його мисленні помітив сучасник Шевченка німецький дослідник Георг Колль (1841 р.). Ось його свідчення: "Нема найменшого сумніву, що колись велетенське тіло Російської імперії розпадеться і Україна стане знову вільною і незалежною державою. Цей час наближається поволі, але неухильно. Українці є нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. Поки що Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріал для будови Української держави лежить готовий: коли не сьогодні, то завтра з'явиться будівничий, що збудує з цих матеріалів велику і незалежну Українську державу".

Ми сьогодні є свідками і Шевченкових передбачень, і прогнозів німецького вченого.

Першою політичною таємною організацією в Україні було Кирило-Мефодіївське братство. Воно сформувалось на основі певного рівня знань про суспільство, на основі розвитку громадської думки, нестерпного соціального становища народу і несприйняття передовими свідомими українцями несправедливих форм організації суспільного життя.

До складу братства входили історик і літератор Микола Костомаров, учитель дворянин Василь Білозерський, високоосвічений учений і педагог Микола Гулак (чиновник канцелярії київського, волинського та подільського генерал-губернаторів), письменник Пантелеймон Куліш, великий український поет Тарас Шевченко, учитель Д. Пильчиков, О. Маркович, О. Навроцький, Ю. Андрузький та ін.

Братство існувало трохи більше року. Основна форма його діяльності — філософські і політичні дискусії, вироблення програми, пошук знань і формування завдань щодо визволення слов'ян і створення союзу незалежних слов'янських держав.

Брати кирило-мефодіївці глибоко розуміли ідеї демократії, політичні завдання українського народу спільно з іншими слов'янськими народами. В основу своєї діяльності вони поклали демократичні засади рівності, свободи, релігійної злагоди, добра.

Студент Київського університету Олексій Петров доніс на братство. Усі його члени були заарештовані і засуджені.

Основним ідейним документом братства був "Закон Божий" (Книга буття українського народу). Це програмний документ товариства. Твір написаний М. Костомаровим. Історія України тут подається у вигляді основних уроків на тлі розвитку і становлення людської цивілізації.

Стиль викладу документа біблійно-епічний. У трактаті можна визначити такі основні розділи: 1. Про Бога, всесвітню історію, віру Христову. 2. Про слов'ян, Литву, Польщу, Росію та віру Христову. 3. Про Україну, козацтво та віру Христову.

Основні думки твору: віруюча людина — серцевина культурно-історичного процесу. Віра веде людину до свободи. Свобода забезпечує рівність окремої людини і народу в цілому.

Заслуга братства — це беззаперечний вплив на закладення ідейних підвалин українського національного відродження, перехід від колоніального гніту до поставлення завдань національного розвитку. По суті братство розпочало відлік нового етапу в національному розвитку українського суспільства. Ідеї братства підхопили наступні покоління. Саме вони дали реальний поштовх творчості П. Чубинського, який втілив історичні сподівання українського народу в гімні "Ще не вмерла Україна", музику до якого написав композитор М. Вербицький.

Безумовно, політична думка членів Кирило-Мефодіївського товариства є одним із джерел невичерпної скарбниці культурно-політичного досвіду нашого народу. А дедалі стає ясніше, що саме в культурну, політичну і правову сферу, у формування цінностей людської цивілізації на тлі світової історії український народ зробив не рядовий внесок.

Промисловість. На початку ХІХ ст. в Україні вже було створено мережу цукрозаводів. Перший цукрозавод, збудований І. Понятовським, з'явився поблизу Канева, а в 1848—1849 рр. цукрові заводи вже працювали в Смілі, Глухові, на Сумщині, на Київщині. Власниками найбільших заводів були граф Бобринський, графи Браницькі, брати Терещенки, Харитоненко, Бродський, Гальперін.

Серед відомих учених-економістів Російської імперії виділяються українці Я. Рубановський, О. Самборський, Є. Десницький та ін.

Спалах національних ідеалів у думці першої пол. ХІХ ст. імперські шовіністи намагались погасити. Це було для них політичною загрозою. Період Котляревського, Шевченка, Марка Вовчка багатий на десятки творчих постатей, які, оволодіваючи знаннями, підняли державно-політичну свідомість українців на новий ступінь. Особливо національно вагомими були дослідження українських учених Олександра Потебні та історика Володимира Антоновича, видатного вченого Івана Пулюя. Олександр Опанасович Потебня (1835—1891) — видатний літератор і мовознавець. Його погляди сформувались під впливом кирило-мефодіївців. Автор багатьох мовознавчих праць. Він розробляє питання історії мислення та його зв'язку з мовою. Мова виступає засобом формування мислення, вона є основною ознакою єдності народу. На його думку, поняття націоналізм відображає природну різноманітність людства. Іван Павлович Пулюй (Пульгуй) — видатний енциклопедично освічений український учений, який винайшов ікс-промені, котрі широко застосовуються в медицині, відкривач електрона. Це винаходи світового значення. Але син бездержавної нації не мав права на Нобелівську премію. Заявити про відкритя наважився Рентген.

Завдяки І. Пулюю вперше в Європі побудовано електростанцію, удосконалено телефонну мережу. Він автор української наукової термінології з фізики та математики, разом з П. Кулішем переклав Біблію українською мовою зі староєврейської. Він заснував культурницьку спілку "Українська громада". 1915 р. видає німецькою мовою трактат "Україна та її міжнародне значення".

Українська інтелігенція пішла до народу. Імперські можновладці вже 1863 р. забороняють друкувати книжки українською мовою. Адже відібрати мову значило відібрати самостійність. А 1876 р. українській політичній думці і культурі нанесено удару невимовної підступності. Мова йде про так званий Емський указ, який заборонив повністю друкувати українською мовою щоб то не було. Заборонялись промови, молитви, навіть українські пісні на концертах.

Центр боротьби за національне відродження переміщується з Києва на Галичину.

Уже в 30-х роках ХІХ ст. 21-річний Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яков Головацький очолили гурток "Руська трійця". Живучи у Львові вони видавали в Будапешті журнал "Русалка Дністрова". Завдання гуртка і журналу — усе та ж пропаганда мови, підвищення національної самосвідомості народу. У 1868 р. було організовано у Львові товариство "Просвіта", яке своїми виданнями несло слово правди в народ. Значну роль у суспільно-політичній роботі відігравала київська "Громада", яка ввійшла в зв'язки з Петербурзьким центром при журналі "Основа" і виступала як представник української громадськості. "Громади" виникли також у Харкові, Чернігові, Полтаві. Вони несли в маси освіту, культуру, ідеї як українського лібералізму, так і демократизму. У діяльності цих організацій брала участь і частина революційної молоді. Боротьба проти національного і культурного гніту в "громадах" виступає на перший план. Згодом ідеї українофілів зливаються з ідеями соціально-демократичного напрямку. Характеризуючи політичні ідеали української соціально-демократичної партії, С. А. Подолинський у листі від 4 травня 1875 р. до редакції журналу "Вперед" зауважував, що українська соціально-демократична партія не має чіткої організації, не має програми, а "має всього більш схожості з анархістами Западної Європи" (Український історичний журнал. — 1968. — № 9. — С. 128).

Loading...

 
 

Цікаве