WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культуротворчі процеси та здобутки української культури ХІХ ст. - Реферат

Культуротворчі процеси та здобутки української культури ХІХ ст. - Реферат

"Історія Русів" — це і серйозна наукова праця, і важливий історичний документ, і літературна пам'ятка.

Спірним є питання про авторство. Одні вважали автором Григорія Кониського, інші Григорія Полетику, ще деякі дослідники відстоювали авторство спільне — Григорія та Василя Полетик. Називались серед авторів А. Худорба, О. Безбородько, а також князь М. Рєпнін, О. Лукашевич, О. Лобисевич та ін. Але відомо головне, що автор (хто б ним не був) був людиною високоосвіченою, мудрою, з глибокою культурно-політичною і філософською підготовкою. І насамперед патріот своєї Вітчизни. А сама "Історія Русів" є найвизначнішим твором української думки кінця ХVІІІ —початку ХІХ ст. Твір мав величезний вплив на майбутні покоління літераторів, істориків, політиків. У творі подається історія України від найдавніших часів. З погляду автора, Київська Русь — держава саме українського народу, Русь — це Україна. До складу Русі автор вводить тільки Новгородщину. Московія — це окрема держава. Татаро-монголи зруйнували державність України. Україна як рівноправний член ввійшла до складу Литовсько-польської федеративної держави.

Польща згодом вдалась до утисків українців і рівноправність була порушена. Богдан Хмельницький — головний герой "Історії Русів" — вишколений, досвідчений діяч. У всіх бідах України після Хмельницького автор звинувачує московських володарів — воєвод, їхнє військо та порядки, заведені ними. Багато уваги приділяється Івану Мазепі. Разом з Мазепою автор вболіває за образи, насильство, завдані царськими деспотами українському народу. Автор обстоює думку, що правда, справедливість, богоповага є основою кожної політичної системи. Всю книгу поєднує головна думка: людське життя — над усе, над усяку ціну, свобода людини — невід'ємне її право, власність її — має бути недоторканною, ніхто не може забрати її, вона має захищатись державою. "Історія Русів" — це гнівний осуд тиранії, рабства. Серед її цінностей — воля, незалежність народу українського. З осудом оповідається в трактаті про прокляття Петром Івана Мазепи, про жахливу кампанію тортур, яка супроводжувала це. По суті прокляття царя-тирана діє і до наших днів. Ще ім'я Мазепи та його прихильників оповите мороком брехні.

Описується каторжна робота українських козаків та селян на каналах та укріпленнях, на будівництві міста Святого Петра, де гинули вони десятками тисяч. Такою постає історія України-Русі зі сторінок "Історії Русів".

У перші десятиріччя XIX ст. в Україні видаються нетривалими періодами такі журнали, як "Украинский вестник", "Украинский журнал" (Харківським університетом).

В "Украинском вестнике", зокрема, привертають увагу своїм гуманістичним звучанням статті М. Грибовського, Р. Гонорського, В. Каразина, І. Воронова.

Як і французькі просвітителі, І. Воронов у статті "О необходимости законов в каждом человеческом обществе" дотримується ідеї рівності всіх людей від народження. Але суспільні умови змінюють по-різному це право рівності, право свободи.

Автор показує глибоке розуміння необхідності справедливих законів, говорить про основу правової держави. Він, зокрема, стверджує: "Благополучно то государство, где законы основаны на правилах добродетели, на чистейшей нравственности, располагают умами й сердцами сограждан, где роскошь, вероломство, вольность, насильство, пороки, часто скрывающиеся под ложными видами честности, дружества и скромности, с сильным нападением, изгоняемы единодушием народа"!

Нерозумні ж закони призводять до несправедливих рішень, жалюгідних дій — до такого висновку приходить І. Воронов. Він стверджує, що "мертвы законы без власти, сила политических законов непосредственно соединяется с силою благонамеренного правительства", що спокій у державі, дотримання законів мають гарантуватись не насильницьки, а почуттям справедливості і вияву волі громадянина. Таких думок дотримувався цей автор у роки жорстокої реакції.

Інший автор, М. Грибовський стверджує, що доброчинність і правосуддя з боку уряду передбачають справжню любов до суспільства, увагу до вигод кожного класу людей. У кожному суспільстві мають бути основні закони, які "могли бы обуздывать гордость частных лиц и вместе показывать правителю круг и границы плана правления, какой опытность признала наиболее соответственным духу народа".

І ці думки ґрунтуються на тому, що в основі законів має лежати політичний досвід народу, його традиції, звичаєве право.

Друкувались тут і статті Р. Гонорського, у яких дуже помітний вплив декабристських ідей. У статті "О духе времени" він подає своє бачення невпинного розвитку суспільства, його прогресу в науці, культурі, політиці. "Дух времени есть поток все увлекающий за собою". Опір цьому потоку призводить до руйнувань, принаймні в системах філософів і політиків. Зважмо, що це був період недалекий після Великої французької революції. Отже, її ідеї поширились і в Україні. А сам автор був причетний до декабристського руху.

З осудом імперської царської політики виступав відомий поет і громадський діяч Василь Капніст (1756—1823). Він написав твори "Ода на рабство" (1782 р.), "Ябеда" (1798 р.). Захищав інтереси України, як генеральний суддя та полтавський губернський предводитель. Саме він підкреслив українське походження і українське коріння "Слова о полку Ігоревім", яке переклав російською мовою.

Серед видатних діячів виділяються князь Микола Рєпнін (1778—1845) — генерал-губернатор Лівобережної України (1816—1834). Цей державний діяч був дуже прихильним до традицій українського народу, за що Микола І звільнив його з посади. До речі, у його маєтку в Яготині не раз бував Т. Г. Шевченко, якого дуже поважала вся сім'я Рєпніних. Дочці князя Варварі Рєпніній Шевченко присвятив свою поему "Тризна".

Князя Олександра Безбородька ми вже згадували як можливого автора "Історії Русів". Його заслуга як політичного діяча, що був міністром і канцлером уряду Катерини ІІ, у тому, що він домігся за царювання Павла І відновлення в Україні Генерального суду і ще ряду установ Гетьманщини, які скасувала Катерина ІІ.

Серед видатних діячів, які мали значний вплив на формування суспільно-політичної думки, слід назвати українського фольклориста грузинського князя Миколу Цертелєва, згадуваних уже Амвросія Метлинського, Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка.

У їхній творчості відбивались думи і прагнення українського народу, ідеї визволення з кріпацтва, національного відродження.

Особливе місце у формуванні прогресивних суспільно-культурної свідомості та мислення посідає Тарас Шевченко.

Рабське становище народу, зростання його невдоволення — усе це спричинило з боку Шевченка різку критику самодержавства, його деспотизму і привело до революційного висновку про необхідність здобуття волі шляхом революції, удаючись до сили. У поезії Шевченка найяскравіше відобразились визвольні прагнення до звільнення від соціального і національного гніту.

Тарас кликав Україну "до сокири": "А щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить".

Уже стало характерною рисою в нас, українців, що в плині історії видатні українці виявляли своє політичне мислення саме через сферу культури, через її засоби. Вони були позбавлені можливості самостійної легальної політичної діяльності. Самобутність етносу українські діячі висловлювали саме через культуру. Десятки і сотні інших творчих постатей і сьогодні черпають пробуджувальну силу у творчості Тараса. Саме йому судилося стати серцем українського національно-культурного руху і національного відродження.

Величну постать Шевченка висунула і сформувала сама історія. Його голос, його слово стали виразниками споконвічних мрій українців, мрій, за які карали, мрій, за які мучились, але не каялись. Голос поета — це волевиявлення самого народу. Його "Кобзар" — це культурницький і політичний подвиг світового значення. Він зберіг націю, утвердив у її устах рідну мову, інтелектуальну незалежність українців. Його закличне слово, ліричне і натхненне народною музичністю, водночас є глибоко історичним і глибоко українським. Це відроджене слово стає тепер вічним. Воно і сьогодні основний чинник нашої державної незалежності. Адже незалежним може бути народ зі своєю культурою і своєю мовою. І в цьому головна національна значущість поета. У своїй поезії і поглядах Шевченко дотримувався революційних методів боротьби за справедливість. І хоча спілкувався з багатьма діячами українського ліберального руху, зокрема з Максимовичем, членами Кирило-Мефодіївського товариства, його неприйняття суспільної несправедливості було таким сильним, що вихід він бачив лише в революції. "Борітеся, поборете", "Учітеся, брати мої", "Обніміте, брати мої, найменшого брата!" Ці заклики кличуть до волі, освіти, дружби. Політична заслуга Шевченка в тому, що він перший серед багатьох представників інтелектуальної еліти XIХ ст. дійшов думки про самовизначення українського народу і України як держави. За свої погляди він відбув 10 років рекрутчини та й поклав усе життя.

Loading...

 
 

Цікаве