WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Традиції народної матеріальної культури - Реферат

Традиції народної матеріальної культури - Реферат

західноєвропейські зразки: кожному "чину" належав свій одяг. До німецького вбрання переходило дворянство, купецтво, міщанство та частково ремісники; селяни ж сприймали лише деякі елементиєвропейського одягу, використовуючи, як і колись, традиційний одяг. Більше того, й інші прошарки населення України тривалий час зберігали традиції народного українського одягу особливо стійко в провінції та сільській місцевості.
Український народний одяг, що формувався протягом сторіч і сягає традицій Київської Русі, майже до XIX ст. являв собою складне етнокультурне явище, в якому перепліталися і творчість народу, і його естетичні уподобання, і світоглядні уявлення, і художні традиції. Він був свого роду етносоціальним паспортом, що містив майже всю характеристику його носія, і водночас образом етносу, віддзеркалюючи основні риси його ментальності.
На початку XVIII ст. традиційний одяг українців складався з кількох комплексів - натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання, регіональних типів та зональних варіантів. Обов'язковою приналежністю комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси, що сукупно створювали образ етнічного вбрання. Традиційний одяг розрізнювався ще й за сезонними ознаками, статево-віковими (у цьому плані виділялися комплекси чоловічого та жіночого одягу) й функціональними: існував одяг для повсякденного носіння, а також святковий та обрядовий.
Основу натільного як чоловічого, так і жіночого одягу складала сорочка різних типів: тунікоподібна, з плечовими уставками, з цільнокроєним рукавом та на кокетці. Сорочки слугували також за вихідний вид одягу: чоловічі - з прямим розрізом ворота, жіночі - з поликами. Українські чоловічі сорочки, як правило, заправляли в шаровари, як це було прийнято серед запорізьких козаків та селян Середньої Наддніпрянщини, або домоткані штани (гачі, ногавиці), більш поширені на Прикарпатті.
Традиційний одяг української дівчини ХІХ ст. Чернігівщина.
Чоловічий костюм доповнювався червоним або зеленим вовняним поясом, смушковою шапкою, чобітьми з чорної або кольорової шкіри. Поверх сорочки вдягали безрукавку, яка з кінця XVIII ст. замінялася на жилетку та свиту. Окрім свити, нерідко вбиралися ще й у жупан, кунтуш або чемерку, взимку одягали кожушанки або хутрянки. Такий в основі комплекс українського одягу мав велике розмаїття регіональних ознак. Скажімо, шаровари в основному побутували на Лівобережжі, в українському ж Поліссі носили вузькі штани з трикутними клинами, в західних областях України - вузькі штани з грубого полотна (такі самі були поширені серед західних і південних слов'ян). у Закарпатті - вузькі суконні ногавиці або полотняні гачі з дуже широкими холошами, що нагадували спідницю. З верхнього одягу, крім загальнопоширених свит та жупанів, буковинці носили гуглю, гуцули - гуню, підгорянці - чугу тощо.
Українські жінки сорочки носили із спідницею, плахтою, дергою (в основному на Поліссі), запаскою, характерною для Карпатського регіону, спідницею-андараком, поширеною на українсько-білоруськім прикордонні, димкою, що траплялася серед лемків. Поверх сорочки одягали різного роду безрукавки: керсетки, що здебільшого побутували на Середній Наддніпрянщині, Полтавщині та частково Півдні України, кептар, характерний для населення Карпат і Прикарпаття, лейбик, поширений у районах Західного Полісся, Поділля, або катанки, що з'являлися наприкінці XVIII ст. по всій Україні. Поверх основних елементів одягу носили куцину або свиту чи кожушину. За головний убір жінці слугував очіпок, намітки або хустини, а за взуття правили личаки, постоли або чобітки. Неодмінним доповненням до жіночого костюма були прикраси: традиційні коралі, гердани, силянки, дукати, дукачі, рифи, а також прикраси культового призначення - згарди та хрестики.
Традиційний український костюм, зокрема XIX ст., є найважливішою складовою національної культури та етнічної історії завдяки його двом головним властивостям: регіональної та зональної варіативності та органічного вплетення в систему народної художньої культури. Регіональна розмаїтість українського одягу складалася відповідно до особливостей розвитку історії українського народу, котрий протягом сторіч розчленовувався різними державами, привносячи тим самим іншоетнічні компоненти. Кожний регіональний комплекс українського одягу містить у собі (крім загальнослов'янських і загальноукраїнських рис) регіональну символіку української етнічної культури. Вона виявлялася не стільки у своєрідності окремих видів одягу (хоча і ця особливість є досить виразною), скільки у специфіці художнього його оздоблення та способі носіння.
Видова символіка одягу відбилася, зокрема, в таких предметах: шаровари в чоловічому вбранні як символ козацтва, а пізніше і селян Наддніпрянщини, черес - шкіряний пояс гуцулів, кептар - хутряна безрукавка верховинців Карпат, гугля - символічний знак буковинців, згарди та запаски - ознака вбрання гуцулок та ін.
Найвиразніше ж етнорегіональна визначеність українського одягу виявлялася в способах його оздоблення, оскільки вони відтворювали зональні художні традиції, вплетені в своєрідність ментальності населення того або іншого регіону. Найбільшої уваги надавалося вишивці, оскільки насамперед вона у символічних образах несла інформацію і про етнічні та етнорегіональні художні традиції, і про естетичні уподобання жінки, її художній смак, і про світоглядні уявлення людей окремої місцевості.
Традиційний гуцульський верхній одяг: кептар та кептар святковий
Найбільш ретельно оздоблювали сорочки - рукава, комір, полики, поділ, власне, всі частини, які були на виду. В узорному ткацтві майже до XIX ст. переважав геометричний орнамент, у тому числі й у вишивці, виконуваній здебільшого "низзю" й "гладдю". З кінця XVIII ст. поширюється рослинний орнамент, виконуваний "гладдю" та "хрестом": геометричний орнамент зберігався лише на Поліссі, Буковині, Закарпатті та деяких районах Прикарпаття. Населення окремих регіонів віддавало перевагу "своїм" кольорам та їх сполученням, зумовленим регіональними традиціями та природними можливостями. На Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині побутувала вишивка білого кольору з домішками інших відтінків. На Середній Наддніпрянщині воліли оздоблювати червоно-чорним орнаментом, у Поліссі - червоним, у Закарпатті та Буковині - багатокольоровим, на Поділлі й Волині, як і серед бойків Карпат, сорочки прикрашалися килимовим лінійно-геометричним узором переважно чорного кольору.
Відповідно до усталених художніх уподобань щодо кольору вишивок застосовувались аналогічні кольорові гами і в окремих видах одягу. В Поліссі, наприклад, надзвичайно поширені були спідниця-андарак та літник червоного кольору, в Галичині - білі полотняні, нерідко гофровані сукні, на Київщині - червоні та сині. Те саме стосувалось і взуття (перевага віддавалася червоним, жовтим та чорним кольорам), і поясів, найрозповсюдженішим кольором яких майже повсюдно в Україні був червоний.
З
Loading...

 
 

Цікаве