WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Поняття субкультури. Молодіжні субкультури - Реферат

Поняття субкультури. Молодіжні субкультури - Реферат

Хіп-хоп

Останнім часом, зважаючи на навалу хіп-хопу в молодіжну культуру, доводиться чути підміну цього поняття словом "реп". Отож "реп" – це виключно музичний стиль, в той час як "хіп-хоп" є тією субкультурою, якій присвячений цей розділ, і яка окрім репу вбирає в себе ще і ді-джеїнг, ґрафіті, специфічну форму одягу, деякі види спорту, брейк-денс та ін., а відповідно, є значно ширшим поняттям, аніж просто "реп".

Історія хіп-хопу – це приклад того, як буквально за одне покоління босяцький фольклор американського негритянського ґетто перетворився на світовий мейнстрім, а дворові хулігани – на світових суперзірок.

Почалося все приблизно у 1969-му році у "чорних" кварталах Нью-Йорка, які називаються Південний Бронкс. Легенда свідчить, що започаткував цей рух DJ Кул Херк, який запустив у мову слівце "b-boys" (скорочення від "break boys", тобто, "ламані хлопці", ті, які танцюють брейк). Але суспільство розшифрувало це як "bad boys" (хулігани), а їхніх подруг охрестили "flygirls" – тобто "мушки" – крикливо одягнені і густо намальовані дівчата з вулиці. Зрозуміло, що це ще не був хіп-хоп (саме слово у 1974 придумав Африка Бамбаатаа), але початок було покладено.

Кул Херк приїхав до Нью-Йорка з Ямайки, звідки і привіз традицію організовувати вуличні танці під музику з платівок, на яку поети наживо начитують речитативом свої вірші. Центром цієї імпрези завжди був ді-джей і вся сіль таких акцій була в тому, що вони виникали спонтанно і на вулиці. Так зародилася система вуличної культури "street culture", і так зародилася провідна роль діджея, який до того був тільки людиною, яка вчасно міняє платівки. Херк же ж привніс у цю схему активну позицію. Ді-джей сам вибирав музику, горланив щось у мікрофон, заводив людей і давав цей мікрофон іншим. Кул також першим придумав принести на вечірку не один, а два програвачі вінілів щоб пускати музику нон-стопом. Правда для цього треба було трохи міксувати платівки, що він успішно і почав робити, закладаючи підвалини сучасного ді-джеїнгу. Скоро особливо талановитих DJ-їв стали називати MC ("master of ceremonies" – майстер церемонії), хоча саме словосполучення взялося з телевізора, де так іменували ведучих різних шоу.

До 1972-го b-boys та їхні подружки flygirls вже могли похвалитися організованою структурою, наявністю своєї музичної культури, власного одягу і стилем життя, який можна окреслити словом "безтурботне". Все це було показане у фільмі "Beatstreet", який вийшов у 1982-му і став для хіп-хопу культовим, у найпрямішому сенсі цього слова. Але поки що субкультура розвивалася і на порядку денному була уніфікація одягу. Після нетривалих вуличних боїв і мирних переговорів між різними групами було встановлено типовий "прикид" хіп-хопера – як правило, тоді це були спортивні костюми, дуті болонієві безрукавки, несиметрично натягнуті на голову бейсболки і обов'язковий елемент – величезні кросівки (бажано білі) зі ще більшими "язиками". Аксесуарами до цього всього слугували золоті ланцюги на шиї зі знаком $ та вузькі затемнені окуляри. Масивні золоті прикраси у поєднанні зі спортивними костюмами були подібні на медалі олімпійських чемпіонів, що дуже подобалося хіп-хоперам.

У 1972-му році також уже сформувалися так звані "бригади" – групи адептів субкультури, які ділили між собою міста на райони, в яких кожна могла влаштовувати свої танці і змагання. Окрім слухання музики і вигинання в брейк-денсі хлопці і дівчата обмальовували стіни свого району різними ґрафіті та каталися на екзотичних у той час роликових ковзанах.

Можливо, усе б так і залишилося на рівні чорного ґетто, якби у 1975-му хіп-хоп не здійснив прорив, який був пов'язаний з виникненням музичного стилю реп. А почав його Кул Херк, який під час одного зі своїх виступів у клубі став розмовляти через мікрофон з публікою у такт музиці. Безперечно, це не був його винахід, тому що ще на початку 20-го сторіччя чорношкірі діти у своїх кварталах мали подібну забавку – вони змагалися у вмінні якомога чіткіше і ритмічніше зімпровізувати віршований текст. Причому метою цих віршів було намагання якомога більше образити супротивника, а ще краще його маму чи сестру. Це було праобразом репу, але в сучасному вигляді він з'явився саме в 1975-му, хоча історія його назви залишається невідомою. За найпопулярнішою версією слово "реп" розшифровується як "Ритмічна Американська Поезія", хоча ця гіпотеза має багато противників, які готові довести її хибність.

Перший серйозний успіх до репу прийшов у 1982-му, коли група "Public Enemy" випустила альбом "The Message", який складався з покладеної на музику поеми Еда Флетчера про те, як погано жити у чорному гетто. З того часу за репом закріпилася слава політичної музики, яка тримається, за рідкісними винятками, і до наших днів.

Через 4 роки після виходу цього запису фурор робить ще одна тепер відома реп-команда "Run DMC", яка записала хіт "My Adidas". Під час одного з його виконань музиканти скинули свої кросівки і кинули в натовп, який шаленів від цього. Підприємливі репери записали все це на відео і відіслали в офіс "Adidas", щоб виробники потішилися. Виробники потішилися, і запустили у виробництво ще кілька нових моделей своїх кросівок. І матері по всьому світу почали страждати від дитячого крику, і старатися зрозуміти, чим ці кросівки кращі за всі інші і чому їхні діти хочуть тільки "Adidas". Репери швидко зловили головну комерційну тему своєї творчості і почали перетворювати до того тиху вуличну культуру на величезне комерційне підприємство.

Що краще йшли у хіп-хоперів комерційні справи, то більше занепадала некомерційна вулична частина цієї субкультури. Ризикну навіть сказати, що зараз вона вже навіть не збереглася у своєму первинному вигляді, але закони комерційної гри вимагають, щоб у кожної дії була якась історія, тому міфи про гетто до цих пір культивуються самими ж чорношкірими. Також їм знадобилася і солідна ідеологія, яка б поєднувала всі напрацювання чорної вуличної культури, об'єднані під дахом хіп-хопу.

Тому ідеологія була чітко сформована з того, що було під руками. А оскільки початково хіп-хоп формувався у системі гетто і був формою самозахисту чорних і своєрідним виявом протесту, то ідеологи, імена яких до нас не дійшли, вирішили на цьому і базувати свої маніфести. Отож хіп-хоп став виявом протесту, причому в найпростішій, лозунговій формі. Але якщо спершу це був расовий протест чорних проти расизму білих, то з подальшою комерціалізацією руху расистська тема відійшла на другий план, а на головні ролі вийшов чистий протест – незалежно проти кого чи чого він був спрямований. У хіп-хопі почало з'являтися все більше білих облич і вони, як це властиво білим, таки змогли протиснути на передові позиції "свого", якого звати Емінем. Продажі його альбомів у кілька разів перевищують найближчого чорношкірого конкурента, а сам він є справжнім адептом хіп-хопу, хоча зараз побутує жарт про те, що спершу Майкл Джексон зі шкіри ліз, щоб співати і виглядати як білий, а тепер Емінем з усіх сил старається щоб співати і виглядати як чорний.

Найважливіші елементи хіп-хопу:

Читка (читання репу) – при видимій простоті цього уміння, воно вимагає від майстра значно більше старань, аніж може здатися на перший погляд. Читання текстів повинно бути не монотонним, а таким, щоб запам'ятовувалося. Тому величезна увага приділяється правильному підборові рим, інтонацій, і велика увага приділяється алітерації.

Брейк (бі-боїнг) – танцювальний елемент даної субкультури. Описувати його надзвичайно складно. Це точно той випадок, коли краще один раз побачити... а побачити можна майже у всіх кліпах реперів, а останнім часом і не тільки у їхніх кліпах.

Ґрафіті – оригінальні малюнки на стінах та інших поверхнях міста, які зроблені балончиками з фарбою. Для графіті майже обов'язковою є присутність тексту в малюнку, хоча останнім часом спостерігається поступовий відхід від цього канону і перехід до просто живопису. Ґрафіті ще називають бомбингом, від слова "бомбити", а воно, в свою чергу, походить від слова "бомба" – так у 80-х називалися зображення ґрафітчиків на будинках, у переходах, на мостах...

Ді-джеїнг – музичний супровід для репу і брейку, хоча, діджеїнг може існувати і окремо. Традиційно для нього використовуються вінілові платівки, які крутять ді-джеї. Як один з підвидів ді-джеїнгу існує "скретчінг" (від англ. Scratch – подряпина). В цьому випадку з платівок видобувають специфічний звук який виникає від контакту вінілу та звукознімальної голки.[1]

Loading...

 
 

Цікаве