WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Експресіонізм - Реферат

Експресіонізм - Реферат

Реферат

на тему:

Експресіонізм

План

Вступ

1. Зародження експресіонізму

2. Філософське обгрунтування експресіонізму

3. Поет-експресіоніст Г. Бенн

4. Сучасний експресіонізм

5. Експресіонізм в архітектурі

Список використаної літератури

Вступ

Експресіоні́зм (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське "Я", напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст.

Визначальні риси експресіонізму:

• зацікавленість глибинними психічними процесами;

• заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

• оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

• суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

В літературі український експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Туринський повістю "Поза межами болю". У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша ("97"), частково — М. Бажана (збірка "17-й патруль"), а особливо проза М. Хвильового(зокрема твір "Я (Романтика)"), І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки.

1. Зародження експресіонізму

Перші паростки експресіонізму можна виявити в художніх експериментах митців Росії і Західної Європи початку XX ст. Майбутні експресіоністи об'єднувалися навколо впливових художніх журналів у своєрідні товариства. Так з'явилися перші об'єднання "Міст" (Е. Хеккель, Е. Кірхнер, М. Пех-штейн), "Синій вершник" (В. Кандинський, Ф. Марк, А. Макке), "Штурм" (О. Кокошка).

У перші роки свого розвитку експресіонізм існував як форма індивідуального протесту проти капіталістичної дійсності, жорстокості, зла. Початок першої світової війни привніс у творчість експресіоністів теми протесту проти війни, приреченості людини, смерті. Не аналізуючи соціально-політичної природи війни, вони засуджували її як вбивство людини людиною. Ця властивість раннього експресіонізму приваблювала тоді німецьких письменників Г. Зегерс, К. Манна, Б. Брехта, С. Цвейга, які саме у межах цього напряму починали свій творчий шлях. Однак пізніше деякі з них відійшли від експресіонізму, який не міг задовольнити їх насамперед тому, що такі митці, як, наприклад, Зегерс і Брехт, вже на початку творчого шляху прагнули до глибокого аналізу соціальних суперечностей свого часу. Орієнтація ж експресіонізму на протест заради протесту, на релігійно-містичні мотиви, на свідоме відокремлення людини від зовнішнього світу не могла задовольнити соціальне зрілих митців. Суперечливість світоглядних засад експресіонізму гостро виявилася згодом. У фашистській Німеччині було заборонено чимало творів експресіоністів. Деякі з представників цього напряму, не визнаючи форм активної політичної боротьби, покінчили життя самогубством. Водночас частина експресіоністів активно співробітничала з фашистами.

2. Філософське обгрунтування експресіонізму

Експресіонізм шукав собі філософське обгрунтування і в історії філософії (А. Шопенгауер, Ф. Шеллінг), і в популярних течіях початку XX ст. (А. Бергсон, 3. Фрейд). Зв'язок між експресіонізмом і психоаналізом найбільш повно виявився у розвитку експресіоністської групи "Буря". Вона видавала журнал під тією самою назвою, на сторінках якого чільне місце займали праці теоретиків суб'єктивного ідеалізму, прихильників ідей Фрейда. Так, у журналі "Буря" друкувалася "сексуально-патологічна драма" О. Кокошки "Вбивця – надія жінок", де явища дійсності перепліталися з маячною, страшною фантастикою. Кокошка намагався доводити, що митець "повинен забувати всі закони" і керуватися лише бажаннями власної душі.

3. Поет-експресіоніст Г. Бенн

Теорія позасвідомих інстинктів вплинула і на творчу долю відомого німецького поета-експресіоніста Г. Бенна. Прихильник філософій Ніцше і Фрейда Бенн був переконаний, що зрозуміти людину допомагає не її свідома, інтелектуальна, перетворювальна діяльність, а заглиблення у світ позасвідомих інстинктів і бажань. Як і всі експресіоністи, він постійно наголошував на пануванні позасвідомого, темного у людській природі.

Сьогодні складна і суперечлива творчість Г. Бенна, який помер у 1956 р., широко популяризується у середовищі західної інтелігенції, молоді. Відзначається нігілізм цього відомого представника німецького експресіонізму, властива певним періодам його творчості філософія песимізму, приреченості людства, естетизації смерті тощо.

Більшість образів Бенна тяжіє до ідей "колективного позасвідомого", до міфу, поетизації давнини. Вважаючи "рівні нервової системи, що відповідають інстинктам, значно старішими, ніж ті, що породжують думки", Бенн доходить висновку, ніби шлях розвитку людства – хибний і воно приречене на смерть. Виходячи з цього, Бенн співає пристрасну оду інстинктові і на противагу йому оголошує "розум помилковим шляхом".

При розгляді зв'язку психоаналізу з творчістю експресіоністів слід звернути особливу увагу на його своєрідне логічне завершення: захоплення ірраціоналізмом, позасвідомим, містифікація стимулів творчості поступово привели експресіоністів до реакційної суспільно-політичної позиції, до зв'язків з реакційними колами суспільства.

Таке завершення не обійшло і Бенна. У листі відомого німецького письменника Клауса Манна до Бенна, датованому 9 травня 1933 р., слушно зазначається, що прихильність до ірраціоналізму веде до політичної реакції. Для німецької інтелігенції це виявилося майже законом: спочатку піднесені промови проти цивілізації – промови, що дуже приваблювали людину культури,– і ось уже є прихильники культу сили, а там – і Адольфа Гітлера.

Відмовляючись від зображення у мистецтві об'єктивної дійсності, художник поступово приходить до руйнування чіткої логіки формування твору, деформує своє уявлення про світ і людину. Нерідко сам до кінця цього не усвідомлюючи, він починає бачити в собі весь світ. Самоізоляція спотворює уявлення митця про навколишню дійсність.

Тема смерті, подана з демонстрацією фізіологічних процесів розпаду людського тіла, проходить через усі періоди творчості Е. Мунка – видатного представника експресіонізму. Його творчість, органічно пов'язана з філософією, естетикою, психологією, стала своєрідною вершиною розвитку цього напряму.

4. Сучасний експресіонізм

Традиції раннього періоду експресіонізму повністю збережені і розвинуті в наш час. Своєрідним відкриттям в експресіонізмі 70-х–початку 80-х років стали роботи австрійського художника А. Райнера. Його картини будуються за допомогою "мови тіла". Нерідко Райнер сам позує для своїх картин. У таких серіях праць, як "Лице – обличчя", "Тіло – пози", "Екстаз", що широко експонувалися на батьківщині художника і за її межами, людина завжди деформована, зі зламаним тілом, замальованими темною фарбою очима. Якщо додати, що більшість творів Райнера – це домальовані фотографії, на яких зняті реальні люди, то створюється враження цілком свідомого, продуманого прагнення художника нав'язати глядачеві страх, біль, муку людини як своєрідний художній "документ". 1978 р. у Венеції на Бієнале Райнер експонував серію робіт "Маски смерті". Серія зроблена методом фотореалізму і фіксує етапи агонії людини.

Експерименти Райнера активно підтримуються європейськими мистецтвознавцями як нібито перспективний шлях самодемонстрування, де наголос на фізичному демонструванні страждання або смерті виступає "діалектичним запереченням психічного страждання". Починаючи з 1972 р. Райнер знімає фільми і відеокасети, які, на його. думку, мають "оживити" статику живопису, допомогти зробити переконливішими його "художні документи".

Сучасний експресіонізм поглиблює елементи фізіологічності, що завжди були властиві цьому напряму мистецтва. Не виходячи за межі раніше заявлених тем, представники експресіонізму сьогодні дедалі більш тяжіють до "філософії життя і смерті".

Після другої світової війни експресіонізм поширився у кінематографі, продовжуючи розвивати ті традиції, які закладалися німецькими кінематографістами-експресіоністами ще у 30-і роки. Так, у фільмі відомого шведського режисера І. Бергмана "Сьома печатка" смерть є одним з головних героїв твору, а своєрідним епіграфом до фільму "Персона" стають неприємні своєю натуралістичністю плани мертвих очей птаха, шлунка мертвого кролика, пробитої цвяхом людської руки. Ці кадри змінюються іншими, де поруч з агонізуючими тілами стариків бачимо на екрані очи хворобливої дитини. У фільмі "Крики і шепоти" глядачеві демонструються усі етапи смерті однієї з сестер від раку шлунка. Довгу важку агонію постійно спостерігає хтось з рідних. Муки агонії Бергман монтує з романтичними пейзажами дитинства, зі спогадами про складні життєві ситуації то однієї, то другої сестри. У фільмі послідовно проводиться думка про даремність усіх людських зусиль. Гарна чи потворна, щаслива чи нещасна, багата чи бідна людина так чи інакше йде до трагічного фіналу – смерті, яка всіх урівнює, звільняє від заздрості, страждань, будь-якої нерівності.

Варто підкреслити, що кожна картина Бергмана, так само, як твори Мунка, Кокошки, робить спроби розв'язати проблеми смислу буття, пошуків людського єднання, причини самотності тощо. І будь-яке звернення до складних філософських питань завершується у Бергмана доведенням неможливості для сучасної людини звільнитися від внутрішньої дисгармонії, власної недосконалості тощо. Експресіоністи переконані, що поза власним "Я" світ уже не існує. Духовна, моральна самотність – це доля людини, що нібито фатально приречена на внутрішні кризи, з яких немає виходу.

5. Експресіонізм в архітектурі

"Вежа Ейнштейна" в Потсдамі, Німеччина — астрономічна обсерваторія в науковому парку "Альберт Ейнштейн". Приклад еспресіонізму в архітектурі. Архітектор — Еріх Мендельсон.

Експресіоні́зм в архітекту́рі або експресіоністи́чна архітекту́ра — напрямок у архітектурі Північної Європи перших десятиліть 20 століття, що поширювався через бурхливий розвиток експресіонізму у живописі, театрі, літературі та інших напрямках мистецтва.Зміст [сховати]

Загалом експресіонізм у архітектурі проявлявся у творчості німецьких, нідерландських, данських, австрійських та чеських архітекторів, які працювали починаючи з 1910-их до 1924 року. Інше визначення даного поняття відводить нас до 1905 року і розширює географію експресіоніму в архітектурі на всю Європу. Проте сьогодні до цього напрямку можуть зараховуватися архітектурні твори будь-якого року чи місцезнаходження, які характеризуються відповідними особливостями, зокрема: викривленість, фрагментація або зображення агресивних чи перенапружених емоцій.

Стиль характеризувався використанням ранньо-модерністичних новітніх матеріалів, зовнішнім новаторством, та незвичайно масивними формами, які виходили або внаслідок природніх біоморфних форм, або технічних можливостей, зокрема масовим виробництвом цегли, гартованого і спеціального скла. Багато експресіоністів брало участь у першій світовій війні. Їхні враження, переживання, думки, ідеї, що виникли під впливом політичної нестабільності та соціальних змін у післявоєнний період та особливо після Німецької революції 1919 року відбилися на утопічному характері їхніх творів. Економічна нестабільність у період з 1914 до середини 1920-их сповільнила розвиток будівництва. Це стало причиною, що деякі твори так і залишилися лише проектами на папері і досі не були втілені в життя, для прикладу Alpine Architecture Бруно Таута чи Formspiels Германна Фінстерліна.

Важливими подіями для розвитку архітектурного еспресіонізму були: Вуркбундська виставка 1914 року (Кельн), вистави і театральні дійства у "Великому театрі" у Берліні, листи "Скляних ланцюгів", а також діяльність Амстердамської школи.

Список використаної літератури

  1. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000. – 399 с.

  2. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.

  3. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.

  4. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.

  5. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Loading...

 
 

Цікаве