WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Традиційні види господарської діяльності - Реферат

Традиційні види господарської діяльності - Реферат

Ця шкода мусить обов'язково бути виправленою, бо зерно із закрутки вважається лихим як для господарся, так і для женця, і для того, хто буде їсти хліб із нього. Доторкатися до залому небезпечно, тому його накривають гноєм, іноді обгороджують осиковими гілками або спалюють просто на полі. Найчастіше закрутки роблять під час цвітіння жита, на Купайла, до схід сонця.
Шанувалися всі звичаї, пов'язані з хлібом. Вдома не слід бути без хліба жодної ночі, бо обсядуть злидні. На ніч хліб треба накривати рушником, бо він теж спить. Хліб чистий і святий, тому його можна брати в будь-якого - він не передає зла. Навіть якщо знайшов хліб, можна їсти, бо це дар Божий, над ним не владний ніякий злий дух. Хліб і сіль кладуть дитині в колиску, щоб уберегти від злих очей.
Олександр Потебня записав казку про хліб і Зміню, яка має ознаки глибокої давнини. Змія, побачивши хліб на столі, позаздрила йому і спитала, як він досяг такої великої честі. Хліб розповів, скільки випробувань йому довелося витримати, щоб попасти на стіл: його молотили ціпами, мололи, місили, випікали на вогні і тільки потім поклали на стіл. Змія хоче й собі спробувати такого, але не витримує й першого випробування. Тому про людину, яка пройшла багато випробувань, кажуть: "Пройшов крізь сито і крізь решето".
Тваринництво, мисливство, бортництво.
Тваринництво - галузь сільського господарства, основним завданням якої є розведення сільськогосподарських тварин для потреб людини. Продукти тваринництва йдуть у харчову промисловість (молоко, масло, яйця, м'ясо та інші) та легку (сировина для промислових виробів: вовна, шкіра тощо). Тваринництво прийнято поділяти на такі галузі: м'ясне і молочне скотарство, вівчарство, свинарство, конярство, козівництво, кролівництво, птахівництво та ін.
Скотарство в Україні було відоме вже у трипільській культурі IV-ІІІ тисячоліття до н.е. Проте провідною галуззю господарства воно стало в ІІ тисячолітті до н.е., коли тут з'явилися представники культури шнурової кераміки. Хліборобство в цей час не зникає зовсім, проте втрачає свою провідну роль. З'являються власники великий табунів коней, отар овець, черед корів, які потребують великих лугів, пасовиськ, і тому частково змінюють спосіб життя, віддаючи перевагу кочівництву. Скотарство розвивається і в І тис. до н.е. племенами скіфів. Вже Геродот згадує скіфські племена кочівників (скотарів) і племена землеробів (орачів). Отже, скіфська людність поділяється на два прошарки: скотарів-вершників (за визначенням Віктора Петрова) і безхудобних або з невеликою кількістю худоби хліборобів, що вели осілий спосіб життя.
В античні часи співвідношення між землеробством і скотарством урівноважується. Знову відбувається відношення давніх хліборобських традицій, які так тісно єднали Україну з античним світом: Україна експортує хліб до Греції та інших південних країн.
Багатовікова традиція догляду за худобою зберегла деякі архаїчні ритуали вигону на пасовище, утримування та лікування тварин тощо. Так перший вигін тварин на пасовище, залежно від кліматичних умов регіону, відбувався в кінці квітня (давнє свято Велеса), або до Ярилиного дня (23 квітня). При цьому здійснюється такий ритуал. Господар одягнутий у святкове вбрання бере в торбину магічні речі, серед яких обов'язково є хліб, яйця, сіль, ніж, сокира, свічка тощо. Без шапки йде до хліва, виганяє всю худобу на подвір'я, висмикує зі стріхи хліва пучок соломи, набирає з криниці відро води. Обходить по колу (за сонцем) всіх тварин тричі, охроплюючи їх водою. Потім закопує в землю магічні речі (в різних регіонах свої, але яйце обов'язкове в усіх). На цьому місці розводить вогонь запалений з віхтя і соломи, і переганяє через це вогнище тварин, яких доручає пастухові. Іноді господар сам супроводжує череду на пасовисько.
Магічні речі цього ритуалу мають конкретне значення. В деяких регіонах виганяють худобу обов'язково вербовою гілкою, освяченою на Вербну неділю. На Поліссі часом обкурюють тварин свяченою травою або ладаном. Магічні речі мають захистити худобу від вовків, хвороб, відьом тощо (особливо залізні: ніж, сокира, замок, ключ). Якщо зарите в землю яйце (подекуди писанка або крашанка) виявляється цілим - це добрий знак: значить, усі тварини залишаються влітку здоровими і неушкодженими. Як бачите, обряди першого вигону на пасовисько складні й мають багато варіантів, проте загальним є магічний обхід худоби, окроплення водою, перегін через очисне вогнище. Обов'язковими також є хліб, яйце і свічка (найчастіше громична).
Протягом століть в Україні виведені різні породи великої рогатої худоби. Однією з найдавніших порід є українська степова (відома вже з ІІ тисячоліття до н.е.). Нині є багато інших порід корів: білоголова українська, червона степова, черкаська, лебединська, симентальська та ін. Кожна місцевість відрізняється своєю "улюбленою" породою: наприклад, на Сумщині, Чернігівщині та Харківщині переважають молочно-м'ясні породи (симентальська і лебединська), в Поліссі - білоголова українська і чорно-ряба, а в Карпатах - місцеві гуцульська та бура карпатська.
Важливу роль у скотарстві відіграє кормова база. Утримання худоби взимку значною мірою залежало від наявності сіна, кукурудзи, кормових бобів, коренеплодів та кормових баштанних культур.
Здавна кормові рослини вирощувалися для годівлі худоби. На Поліссі це переважно озиме жито й пшениця, люпин, кукурудза, вика (горошок родини бобових). В лісостеповій зоні на корм вирощують ще й сою, суданку. В степу - переважно кукурудзу, суданку, сою, сорго (трав'янисту кормову рослину).
Свинарство в Україні є другою за значенням галуззю тваринництва після скотарства. Вживання в їжу свинини відоме в Україні з давніх-давен, хоча м'ясо було не так часто на столі простого селянина. Зате для княжої доби без нього не обходився жоден банкет. В Київській Русі значно частіше вживалося м'ясо диких звірів, у тому числі й вепра (дикого кабана).
Те, що свиня була ритуальною твариною на Різдво, не викликає ніякого сумніву - це звичай ще дохристиянський. Причому ранні християни не хотіли визнавати цього звичаю, але княжа дружина неодноразово зверталася до князя зі скаргами на церковників, котрі забороняли вживати м'ясо і примушували постувати. З цього приводу в ХІ ст. відбувалися запеклі суперечки й дискусії. Як бачимо перемогла традиція.
Нині в Україні свинина користується більшим попитом, ніж яловичина, оскільки вона є традиційною їжею. Серед порід свиней найбільш поширена велика біла (на Поліссі, в лісостепу, на півночі степової зони). У степу переважає українська біла степова. Є ще й інші породи: степова ряба, довговуха біла, кролевецька, ландарас, миргородська та ін.
За свідченням багатьох літописних джерел одним із найдавніших занять народу України було рибальство. Це підтверджують численні археологічні знахідки знарядь рибальства: грузила з кераміки, поплавці, блешні, голки для плетіння сітей, остроги, гачки. Риба водилася в наших річках у великій кількості: окунь, карась, щука, лящ, сом, осетрові, судак, сазан, лини та багато ін.
Чи не найбільшого розвитку рибальство досягло у запорізьких козаків, у яких воно було однією з найголовніших галузей господарської діяльності. Вони влаштовували особливі заводи, біля яких зводили курені. Найвідомішим рибним заводом був Гард на Південному Бузі (біля сучасної Костянтинівни, нині
Loading...

 
 

Цікаве