WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Традиційні види господарської діяльності - Реферат

Традиційні види господарської діяльності - Реферат

мають бути білими, Після їхнього застигання яйце фарбують в світлі кольори (переважно жовтий). Коли цей шар фарби висохне, наносять інший шар воску, закриваючи місця, які мають залишитися жовтими. Таким чином повторюючи цю процедуру, можна отримати кілька кольорів. Розписавши таким чином писанки, їх складають у миску і ставлять у піч або духовку, де вони запікаються, а віск розплавляється. Тепер його можна обтерти, і писанка засвітиться всіма барвами, які надала їм майстриня.
Дерев'яні писанки бувають як різьблені, інкрустовані, так і розписані олійними фарбами. Виробництвом таких сувенірних писанок нині займаються фабрики художньої обробки дерева, а також народні майстри в багатьох регіонах України.
Обробка каменю.
Територія України багата на різні види кам'яних порід. Як свідчать археологічні дослідження, вже в період первісного суспільства тут існували знаряддя праці та зброя з кремнієвими вставками. У добу Київської Русі різні види каменю використовувались ремісниками для виготовлення пряслиць, прикрас, форм для лиття, у будівництві тощо.
Головними районами обробки каменю були Поділля, Волинське Полісся, Нижнє Подніпров'я, Одещина, Карпати. У місцях виходу на поверхню різних порід каменю значна частина населення була зайнята його видобутком. Цей вид промислу викликав дуже широкий приплив населення у другій половині ХІХ- на початку ХХ ст. Каменярі добували граніт та інші породи каменю, з яких виробляли різні предмети: млинові жорна, точильні бруски, колодязні жорна, бруківку і бордюрний камінь, стовпи для воріт, шліфувальні плити, димохідні труби (комини), кільця для колодязів, корита для напування худоби, котли для розбивання грудок на полі тощо. У великій кількості добували камінь для зведення житлових і господарських споруд та надгробків.
Добування каменю здійснювалося за допомогою молотів, ломів і щипців, бурів, клинців і лопат, чаммерів і жисгаммерів, а при видобутку ракушняка і легких вапняків - кайла і спеціальних дворучних пил. Для різних виробів вживали різні види каменю: для млинових жорен - граніт і сірий твердий кварцит; для бруківки і бордюрів - андезит і граніти; для катків, коминів і кілець для колодязів - тверді вапняки.
Завершальною і не менш трудомісткою операцією було шліфування кам'яних плати, які вміщувалися у дерев'яний короб без дна та укладалися на кам'яний круг, у центрі якого укріплювався стержень, що вільно обертався на шарнірі. До короба і стержня кріпилися постромки, в які запрягали коней, що тягли короб по колу. Шліфування досягалося внаслідок тертя вміщеної в короб плити з кам'яним кругом. При шліфуванні твердих порід між плитою і кругом підсипали вологий пісок. Починаючи з 20-х років ХХ ст. у зв'язку з широким розвитком кам'янодобувної промисловості цей промисел практично зникає.
Лісові та інші промисли.
Багаті лісові ресурси Північної України і Карпат сприяли розвиткові допоміжних занять, пов'язаних з їх інтенсивним використанням.
До традиційних лісових промислів не тільки зони Полісся і Карпат, а й Середньої Наддніпрянщини, Полтавщини і Поділля, відносяться збиральництво (збирання ягід, грибів, горіхів, жолудів, лікарських рослин), заготівля сировини (лика, берести, лози, дубової та лозової кори), лісозаготівля та лісосплав.
Одним з найдавніших допоміжних занять лісової зони було також вуглярство. Деревне вугілля широко використовувалось як паливо для виплавлення у домницях заліза, у ковальстві та ливарництві. Деревину твердих порід, призначену для випалювання, заготовляли заздалегідь, просушували протягом трьох-чотирьох місяців. Дляспалювання деревини викопувалися спеціальні ями, в яких деревина тліла протягом 7-12 днів без доступу повітря. При цьому слідкували, щоб не з'язвився вогонь. По завершенню випалювання і після охолодження вугілля вибиралося і йшло на продаж.
Не менш давнім видом допоміжних занять у лісовій зоні було виготовлення поташу, котрий широко використовувався для відбілювання полотна, виробництва паперу, скла, фаянсу та порцеляни. Для виробництва поташу використовували золу різних порід дерева. Поташна піч уявляла собою великий цегляний очаг. У неї накладали колоди певного розміру і підпалювали. Потім масу, що горіла, поливали лужним розчином. У результаті випалювання на дні печі осідала бура порошкоподібна маса - поташ, який потім просушували. Існував і більш прогресивний - котловий - спосіб виробництва поташу.
Також давніми промислами були викурювання смоли і вигонка дьогтю. Смолу викурювали переважно із старих соснових пнів. У побуті вона використовувалась для змащення коліс. Із березової деревини гнали дьоготь, який теж застосовувався для змащення коліс, а також для виробництва шкір та в лікувальних цілях.
Смолярство та виробництво дьогтю прийшли в занепад у другій половині ХІХ ст. через зростання видобутку нафти та розвиток нафтової промисловості. Однак і донині поряд із вигонкою смоли та дьогтю подекуди розповсюджене добування живиці - смоли хвойних порід, переважно сосни.
Найбільшу питому вагу серед лісових промислів мала лісозаготівля, яка значно розвивалася по всій зоні Полісся і в Карпатах. Організація лісосічних робіт і транспортування лісу базувалися на використанні тяжкої ручної праці найманих робітників. При цьому існував професійний розподіл праці: рубщики працювали на валці й обробці лісу, інші вивозили його до берегів сплавних рік або до залізниці тощо. Незважаючи на величезні масштаби лісозаготівель у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., у технічному відношенні вони були одним із найвідсталіших виробництв.
На Україні були відомі й багато інших промислів - виробництво паперу на так званих папірня них (перша з'явилася у 1541 р. у містечку Буськ на Волині), видобування селітри, яку застосовували при виготовленні пороху і скла, консервування продуктів. Цегельники виробляли цеглу, мильники варили мило, свічкарі виплавляли свічки тощо. Значне місце у житті українців посідав соляний промисел. На Півдні, в районі Бахмата, а також у Солотвині на Закарпатті так звану кам'яну сіль видобували у шахтах. На лиманах Чорного і Азовського морів самоосадочну сіль збирали відкритим способом. Сіль-морянку одержували, споруджуючи басейни і заповнюючи їх морською водою. Доставка солі з Криму чумаками теж була важливим промислом.
Еволюція народних промислів та ремесел.
З другої половини ХІХ ст. народні промисли і ремесла почали занепадати, не витримуючи в багатьох випадках конкуренції з промисловими підприємствами, хоча в Карпатах і на Поліссі окремі їх елементи зберігаються і досі.
У перші пожовтневі роки вживалися заходи щодо відродження кустарної промисловості. На Україні в 1922 р. кустарні промисли об'єднувались у Спілку кустарно-промислової кооперації. У багатьох традиційних центрах - Опішні, Василькові, Кролевці, Решетилівці та інших - створювалися промислові кооперативи, у великих містах організовувалися художньо промислові виставки, на яких експонувалися кращі зразки виробів народних майстрів. Згодом на довгі десятиліття ця робота на жаль припинилася. Активізувалася вона лише у недавні роки. Велика надія покладається на створені Спілку народних майстрів України та Асоціацію малих академій народних мистецтв, що почали виникати у школах України.
Loading...

 
 

Цікаве