WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Неоміфологічні елементи та національний характер в кіноповістях О. Довженка “Україна в огні” та “Зачарована Десна” - Дипломна робота

Неоміфологічні елементи та національний характер в кіноповістях О. Довженка “Україна в огні” та “Зачарована Десна” - Дипломна робота

Використовуючи багатство стильових особливостей, кожен з письменників по-своєму підмічає і відтворює основні і типові класово-національні риси своїх героїв. При чому основна увага спрямована на показ того нового, що з'являється в них як наслідок соціально-історичних змін у житті суспільства. Основним є розкриття і показ типових рис національного характеру українського робітника. О. Довженко зміг глибоко зазирнути в людські характери, підмітити основні їх риси і змалювати типових їх виразників.

У публікацях П. Юркевича [105], Б. Степанішина [88], Г. Ващенка [10] досліджені деякі складники творчості О. Довженка, здійснені спроби визначити місце його творчості в літературі XX ст. і в історії української літератури взагалі.

Принагідні думки критиків про зв'язок митця з народною поезією були лише першим кроком у розробці складної і важливої проблеми "Довженко і фольклор". Глибоке наукове дослідження творчості кінорежисера і письменника розпочалося лише в 50-ті роки. Самобутність його таланту, глибока народність, ідейність і злободенність поставлених автором проблем, майстерність творення романтично піднесених образів наших сучасників привернули пильну увагу літературознавців і читачів відразу після виходу в світ збірки кіноповістей

О. Довженка (1957). Поряд із статтями, що давали об'єктивну, вивірену часом оцінку, виходять ґрунтовні монографії, автори звертаються і до питання зв'язку митця з фольклором. Так, І. Білодід у праці [8; c.11] аналізує народнорозмовні і пісенні конструкції в кіноповістях. Дослідник простежує місце пісенних елементів у становленні самобутнього стилю письменника, використання ним міфопоетики. Глибоко розкриває творчу лабораторію О. Довженка Ю. Барабаш [3]. Він підкреслює народність естетичного ідеалу художника як визначальний критерій народності в літературі. Заслуга О. Довженка, вказує дослідник, полягає в тому що він розуміє народну естетику діалектично, в розвитку.

Ю. Барабаш підкреслює національну природу таланту О. Довженка, "органічний зв'язок його з художнім мисленням народу, з національними традиціями мистецтва і фольклорними джерелами" [3; c.209]. Він простежує, як це єднання сприяє творенню Довженкової концепції людини, як письменник системою художніх засобів ліпить казкові, легендарні образи, подібні до міфічних. Ю. Барабаш не ставив перед собою завдання глибоко розглянути міфопоетичний аспект митця, однак його принагідні думки про єднання майстра зі специфікою художнього мислення українського народу і його традиціями.

С. Плачинда у своїй монографії про О. Довженка, ведучи мову про народність творчості художника, підкреслює, що на всі події і явища – великі і малі, епохальні і буденні – він (О. Довженко) дивився очима народу. Він перейняв усі кращі риси народу: працьовитість, мудрість, невмирущий оптимізм, безпосередність вдачі [73; c.234]. Вагомим внеском у розв'язанні проблеми фольклору як одного із джерел творчості О. Довженка стали праці М. Власова. Дослідник простежує, як художнє мислення трудівників сприяло творенню засобами кіномистецтва образів сучасників у фільмах "Арсенал", "Щорс", "Повість полум'яних літ". Поза увагою дослідників лишилася повість "Україна в огні", новелістика, публіцистика, драматургія, тобто більша частина доробку 1941 – 1956 років. Автор веде розмову про вплив художніх засобів, специфіки композиції дум, пісень, билин на будову творів О. Довженка [13; c.32].

Звернення у методологічних пошуках до концепції індивідуального несвідомого З. Фройда та концепції колективного несвідомого К. Г. Юнга допомагає виявити або реконструювати такі архаїчні структури свідомості, що значною мірою визначають не тільки ренесансне конституювання прадавніх міфологічних моделей у літературі, але й мають безпосереднє відношення до психології художньої творчості.

К. Г. Юнг, зокрема, розуміє міфотворчість як певний тип мислення, закорінений у глибинах свідомості: "До цього часу при дослідженні міфів задовольнялись місячними, метеорологічними та іншими допоміжними уявленнями, практично не зверталось уваги на те, що міфи – в першу чергу психічні явища, що виражають глибинну суть душі" [103; c.200]. Широке використання митцями особливостей міфологічного мислення та міфологічної символіки можна пояснити тим, що їх застосування створює зручну мову опису довічних моделей особистої та суспільної поведінки, суттєвих законів соціального та природного космосу. Певні особливості міфологічного мислення продовжують зберігатися у масовій свідомості. Наявність деяких стереотипів у політичній ідеології дає можливість створення "соціального" чи "політичного міфу". Мистецтво XX ст. через свій соціальний міф створило нову, уявну та ілюзорну дійсність. Не винятком був і кінематограф як найбільш масовий вид мистецтва. Кіноміфологія була спрямована у світле майбутнє, в якому усувалися всі суперечності: "На передній план висувався герой, який проходив через усі випробування – бої з ворогом (Велика Вітчизняна війна), боротьбу зі стихіями: вогнем, водою (повінь), землею" [69; c.85-92]. Міфи розкривають певну стадію розвитку людини і представляють стан людського несвідомого на цій стадії. При цьому у творця міфу немає свідомого знання проектованої ситуації. Тим і відрізняється міфологічне мислення від неміфологічного, що в першому перенесення суб'єктивної думки на об'єкт призводить до схожості образу й значення. Ця дифузність, як зазначає Є. Мелетинський, є особливістю міфологічного мислення, що проявляється у сфері уяви та узагальнення. Міфологічне мислення виявляється в "нечіткому розмежуванні суб'єкта та об'єкта, матеріального та ідеального (тобто предмета та знаку, речі та слова, істоти та її імені), речі та її атрібутів, одиничного та множинного, статичного та динамічного, простору і часу" [62; c.212-222].

"Колективне несвідоме" активізує особливий емоційний стан, викликаний в "Зачарованій Десні" дитячими спогадами і переживаннями. Мав рацію Ю. Луцький, підкресливши, що таким поглядом людина відкриває як свої корені, так і знаходить дорогу до самопізнання: "І в цьому немає шоків і несподіванок, є тільки радість і втіха". Тут "колективна підсвідомість" К. Г. Юнга стає дійсністю, бо в спогадах вбачаємо історію нашого народу, яка складається з історій поодиноких людей [103; c.22].

Початок установлення несвідомого зв'язку між автором і текстом В. Топоров вбачає у психофізіологічному субстраті людини. Сам же субстрат глибинно пов'язаний із "космічним" началом як сферою його інтерпретації [91; c.428].

Неоміфологічна література XX ст. звертається до міфу, апелюючи до його намагання пояснити складні проблеми через зрозуміле. Міфотворчість стала загальною тенденцією для різних художніх систем, оскільки дозволяла метафорично відобразити ситуацію, яка склалася в суспільстві, пов'язану з відчуженням особистості у сучасному світі. Неоміфологічна література використовує міф як структуротворчий початок художнього тексту і як світовідчуття. Міф є не єдиним, але але одним із способів осмислення дійсності.

Творчість О. Довженка вивчалась непослідовно. Але О. Довженко викликав інтерес багатьох критиків і літературознавців протягом XX ст. Модель рецепції творчості митця неповна, і навіть початок 90-х рр. ще заангажований.

Підрозділ 1.2

Теоретичні та методологічні основи дослідження

Важливою проблемою сучасного українського літературознавства є відсутність систематизованого теоретичного вивчення окремих явищ літературного процесу XX ст. В 20 рр. XX ст. формуються системи мистецьких явищ, які позначені філософсько-естетичними спільностями в підходах до творчості і дістали назву у науці "модернізм".

Модернізм – термін, що позначає сукупність літературних напрямів XX ст., яким притаманне тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модернізм утверджує перевагу форми над змістом. Модерністи вдаються до міфологічних образів. Модернізм вживається стосовно української літератури непослідовно, різні автори часто вкладають у нього різний зміст. Останнім часом в літературознавстві та критиці пожвавився інтерес до такого поняття, як постмодернізм. Щоб збагнути сутність авторського світу, треба зорієнтуватися, з якої перспективи автор відтворює свої спостереження [42, с.159]. Серед постмодерних інтерпретацій, які виділяють окремо, особливе місце займає "неоміфологізм". Неоміфологізм використовує ідеї реконструкції та фрейдівського психоаналізу, архетипної критики. Історики новітньої літератури, - як зарубіжні, так і радянські, - відносять появу європейського "роману-міфу" та інших жанрів "неоміфологічного" мистецтва до 1920 – 1930 рр.

Loading...

 
 

Цікаве