WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Неоміфологічні елементи та національний характер в кіноповістях О. Довженка “Україна в огні” та “Зачарована Десна” - Дипломна робота

Неоміфологічні елементи та національний характер в кіноповістях О. Довженка “Україна в огні” та “Зачарована Десна” - Дипломна робота

К. М. Гей [18].

Неповторність художньої індивідуальності визначається у формах художнього узагальнення, у своєрідності показу естетичного ідеалу. Сфера прекрасного у справжнього письменника чітко виражає епоху: її мораль, потребу нової життєвої позиції, характер людських стосунків. О. Гончар писав, що художні досягнення у світовій культурі характерні для мистецтв, у яких "могутньо було розвинуте чуття ідеалу, прагнення до краси, до гармонії, до всезагального щастя людей" [21; с. 481]. Проблеми автора, автора-оповідача, дійової особи, тісно пов'язані з проблемою характеру у творчості О. Довженка, а в цілісному поєднанні – це неповторність авторської майстерності: "В тому, як виявляється автор в усьому його творі, - єдиний стиль цього твору. І якими б не були сфери, стилістичні атмосфери образів, єдності стилю всього твору вони анулюють", - зауважує О. В. Чичерін. А щодо творчості О. Довженка, то поглиблена увага до особи письменника в контексті його творів підказана всім розвитком втілення творчих задумів митця в конкретні образи, теми, типи [100; c.132].

Змальовуючи побут в кіноповістях "Зачарована Десна", "Тарас Бульба", "Земля", письменник не лише подає інформацію про саме явище як факт повсякденного буття героїв, а й вказує на гармонію внутрішнього світу людини з природою, розкриває невидимі зв'язки з минулим, історією, народними традиціями. Продовжуючи народні традиції пошанування роду, О. Довженко у сферу взаємин між членами сім'ї, громади українців поклав перевірений досвід національного виховання в умовах родини, тому Б. Цимбалістий слушно зазначає, що життя в родині з перших років дає ключ для розуміння структури характеру людини, його своєрідних рис [97; с.78]. Єдність людини з природою привносила в повсякденний побут української родини ніжність, красу, благородство, любов і злагоду. "Людина, відірвана від природи, - як влучно зауважив Г. Ващенко, - не може жити повним життям, бо саме краса природи є джерелом найчастіших наших радостей" [10; с.102]. Саме в цьому О. Довженко вбачав своєрідність національної психології. Уже з висоти досвіду, осягнувши основи життя українців в його святах і буднях, Б. Степанишин запише: "Створила його українська земля, годувала хлібом і медом, поїла думками, почуттями, купала у віруваннях і звичаях нашого народу, вкладала в душу свої горді героїчні поеми, любов до себе" [88; с.7].

Серед визначень національного характеру, що їх дали представники діаспори (Д. Чижевський, О. Кульчицький, В. Янів) особливий інтерес становить визначення Б. Цимбалістого, який окреслює національний характер "як своєрідну персоніфікацію культури даної національної спільноти" [97]. Цимбалістий підкреслює значну роль особистості, того, які фактори і в якому віці формували риси її характеру. Психологічна наука досить детально описала вплив раннього дитинства, тих вражень, які отримала особистість у цей період, на формування її характеру. Звичайно, характер особистості і національний характер – не одне й те саме. Окрема особистість може й не бути носієм рис національного характеру. Проте без окремої особистості національний характер залишиться абстракцією, що нічого не відображає [97; c.77-78].

І. Лисяк-Рудницький пише: "Я вірю в існування чогось такого, що можна назвати національним характером" [54]. Національний характер тотожній із своєрідним способом життя, комплексом художніх вартостей, правилами поведінки та системою інституцій, які притаманні даному народові. Національний характер формується історично, й можна визначить ті фактори, що спричиняються до його постання [54; c. 511].

На національний характер як естетичну категорію звернув увагу Г.-В.-Ф. Гегель. За його твердженням, саме національний характер, який в своїй основі базується на спільності походження, крові, раси, виражає сутність нації і має безпосередній вплив на художню творчість [17; c.71].

Соціальний характер аналізував амеріканський соціолог Д. Рісмен. Соціокультурну свідомість розглядав Г. Беккер [5]. Проблему ментальності порушували К. Г. Юнг [103] та М. Бердяєв [6], цих провідних представників наукової думки людства особливо цікавила національна своєрідність людського характеру. Національний характер є не тільки продуктом суспільно-історичного розвитку, а й носієм національної культури, виразником національного духу. До нього постійно прикута увага наукових студій. Е. Фромм, який прослідкував формування особистості як продукту культури, увів у науковий обіг поняття "соціальний характер". Він відзначив, що "людська натура – це не сума вроджених, біологічно закріплених мотивів, але й не мертвий відбиток з матриці соціальних умов: це продукт історичної еволюції в синтезі з визначеними вродженими механізмами і законами"[95]. Особливості українського національного характеру привертали увагу М. Костомарова [40]. Українську духовність досліджували В. Липинський [53], Д. Донцов [27],

Ю. Липа [52], Ю. Русов [83].

Особливу увагу дослідників привертало питання основ формування національного характеру. Зокрема, О. Кульчицький [45], розглядаючи українців як людність, вивчав вплив на них різних чинників – етносоціальних, геопсихічних, соціопсихічних, історичних, расових, глибиннопсихічних (несвідомих), з багатьма його висновками можна погодитися, деякі викликають заперечення, а щодо інших потрібно врахувати ті зміни, які відбулися в XX ст. наприклад, говорячи про геопсихічний фактор у формуванні національного характеру, О. Кульчицький зазначає, що родючість землі, "всування в хвилясту м'якість" лісостепу не розбуджує активність, не сприяє розвиткові "активно-агресивних настанов на боротьбу з природою". Але ж сьогодні через економічну кризу ситуація змінюється, проблема виживання формує активні настанови щодо створення гармонійніших відносин між природою і людиною [45; c.79]. Цю проблему порушував і О. Довженко у кіноповісті "Зачарована Десна": "Жили і ми у повній гармонії із силами природи" [25; c.38].

Серед соціопсихічних чинників О. Кульчицький виділяє насамперед недостатню диференціацію суспільної структури, що вирізнялася перевагою селянської верстви в ній, схильністю українців до створення малих груп типу "спільнот". Селянський побут робив людину більш залежною від природи, звідси й спрямованість психіки на надмірне самозаглиблення, смиренність, недовіра до авторитету і влади.

У ході досліджень українськими вченими було виділено чотири системотворчі ознаки ментальності українського народу:

  • інтровертність вищих психічних функцій у сприйнятті дійсності, що виявляється у зосередженості особи на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу;

  • анархічний індивідуалізм, прагнення до особистої свободи, без належного прагнення до державності, коли бракує ясних цілей, дисциплінованості й організованості;

  • перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом;

  • егоцентризм, секанізм (прагнення до ілюзорного мрійництва), консерватизм, соціальний егалітаризм (прямування до соціальної рівності), релігійність, громадськість, провінційність, загальна миролюбність.

Індивідуалізм українського менталітету дістав у працях дослідників найрізноманітніші епітети: "вибулий" (В. Янів [106]), "безмежний" (І. Мірчук [63]), "самоізолюючий" (Д. Чижевський [98]), "анархічний" (В. Липинський [53]). Дана риса, поруч з емоційністю, знайшла найвиразніше висвітлення в українській науці, вже М. Костомаров [39; c.159] зауважує, що у суспільному житті у росіян панує "загальність", в українців "особиста свобода" є найважливішою цінністю, росіяни прагнуть до монархізму, ідеал українців – добровільний союз (федерація).

М. Костомаров доводить, що український народ – виразно селянський, що "усією своєю істотою врісся в ту землю, на якій він працює". "На Україні пишається квітами майже чи не кожний двір хлібороба." [39; c. 41]. Теоретичне осмислення та оцінку цього тісного зв'язку із землею знаходимо у "Листах до братів-хліборобів" В. Липинського [53]. Сам заголовок його книги вказує на роль, яку автор відводить землі, адже, на його думку, "любов до землі є основною динамічною силою, як українською, так і всіх осілих націй." [53; c.202]

Loading...

 
 

Цікаве