WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Неоміфологічні елементи та національний характер в кіноповістях О. Довженка “Україна в огні” та “Зачарована Десна” - Дипломна робота

Неоміфологічні елементи та національний характер в кіноповістях О. Довженка “Україна в огні” та “Зачарована Десна” - Дипломна робота

О. Довженко змальовує картини сінокосу, бо це була найважливіша пора у матеріальному і духовному бутті родини Довженків, українців-хліборобів узагалі. У ці дні і батько, і дід Семен, і дядько Самійло, і малі діти відчували особливу святість, духовну окриленність. І хоча не обходилося без сварки і бійки за копицю сіна, "хлібороби високо цінували людську честь, роботящі руки, поетизували працю". Праця для них була внутрішньою потребою, першоосновою їхнього буття. Письменник, виходячи з народного розуміння краси людини в праці, змалював образи трудівників: образ дядька Самійла – косаря, який так вправно "орудував косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою. Коли б його пустити з косою просто, він обкосив би всю землю, аби тільки була добра трава та хліб і каша" [25; c.51].

"Неспокій, рух і боротьбу я бачив скрізь – в дубовій, вербовій корі, в старих пеньках, у дуплах, в болотній воді, на поколупаних стінах. На чому б не спинилось моє око, скрізь і завжди я бачу щось подібне до людей, коней, вовків, гадюк, святих; щось схоже на війну, пожар, бійку чи потоп. Все жило в моїх очах двоїстим життям. Все кликало на порівняння, все було до чогось подібне, давно десь бачене, уявлене й пережите" [25; c.31].

Картинами природи наповнена вся кіноповість: це описи повені, сіножаті, описи собак, коней, але особливе місце відводиться опису річки дитинства Десни: "А на Десні краса. Лози, висип, кручі, ліс – все блищить і сяє на сонці. Стрибаю я з кручі в пісок до Десни, миюся, п'ю воду. Вода ласкава, солодка... Вбігаю в ліс - гриби. У лози – ожина. В кущі – горіхи. В озері воду скаламучу - риба" [25; c.46].

Уже з висоти досвіду, осягнувши фундаментальні основи життя українців в його святах і буднях, письменник пише: "Створила мене українська земля, годувала хлібом і медом, поїла думками, почуттями, купала в віруваннях і звичаях нашого народу, вкладала в мою душу свої горді героїчні поеми, любов до себе" [88; c.7].

Природа для письменника була найпершим і справжнім навчителем життя, джерелом духовного натхнення. Про це він сам не раз писав: "Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя" [25; c.62].

До народних першоджерел формування психологічних поглядів О. Довженка слід також віднести виховання у сім'ї, вплив материнських пісень, бабусиних казок, батьківських настанов, дідусевих розповідей про героїчне минуле, духовний світ наших предків, історію рідного краю. Саме в родині закладалися основи людяності, духовності, особистості О. Довженка. Продовжуючи народні традиції пошанування роду, митець у сферу взаємин між членами сім'ї, громади українців поклав перевірений віками досвід національного виховання в умовах родини, в колі найближчих по крові й духу людей. Саме в середовищі близьких і рідних закладалися в душі Сашка природна рівновага людських почуттів: тут народжувалися і поглиблювалися любов до матері і батька, до діда Семена і прадіда Тараса, тобто до роду і народу, пошана до історії, культури, рідної мови. У сім'ї шліфувалася вдача Сашка – громадянина, трудівника, культурної особистості. Через відчуття свого роду і завдяки йому О. Довженко прийшов до світлого образу України, до щирих, глибоких і чесних роздумів про найістотніший сенс свого життя – служити людству як український художник.

"Зачарована Десна" - це повість про історичну долю української нації, її культуру, народну творчість, сімейні традиції, трудове оточення, красу рідної природи. Це розповідь про перші радощі й уболівання, перші кроки пізнання життя, дитячі захоплення і розчарування. О. Довженко поетично відображає духовне багатство трудівників, їх моральне здоров'я, тонкий гумор, безмежну терплячість. Письменник створює в "Зачарованій Десні" цілу галерею типових народних характерів. Уособленням народної мудрості і душевної щедрості виступає Сашків прадід Тарас. Він перший почав розкривати перед допитливим хлопчиком дивовижні таємниці природи, її неповторну красу. Його "величезні, мов коріння, волохаті", натруджені руки "були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти і добро" [25; c.30].

Зовсім інший характер у прабаби Марусини – маленької, прудкої, всевидящої. "Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі і гострі, що сховатися од неї не могло ніщо в світі. Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі" [25; c.21].

Дід Семен: "У нас був дід дуже схожий на Бога. Коли я молився Богу, я завжди бачив на покуті портрет діда, а сам дід лежав на печі і тихо кашляв, слухаючи моїх молитов. Він був високий і худий, і чоло в нього було високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода біла. І була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ. Пахнув дід теплою землею і трохи млином. Він був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати Псалтир...Любив дід гарну бесіду й добре слово" [25; c.18].

Із замилуванням виписує О. Довженко портрет батька: "Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні щирі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Весь в полоні у сумного, і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів" [25; c.33].

Образ батька письменник підносить до вселюдського ідеалу, хоч його притьмарило нелюдське, злиденне життя: "Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Одне, що в батька було некрасиве, - одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! І все одно був красивий, - стільки крилося в ньому багатства. Косив він чи сіяв, гукав на матір чи на діда, чи посміхався до дітей, чи бив коня, чи самого нещадно били поліцаї, - однаково. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку" [25; c.33]. У праці, у діянні розкривається його духовний світ, гуманність. В своєму батькові письменник бачить не лише простого селянина, вічного трударя, а водночас людину з "океанською душею", з якої можна було б писати лицарів чи апостолів, чи просто сіячів. У О. Довженка до батька таке шанобливе ставлення, як це було заведено на Україні з давніх-давен, бо хто шанує свого батька, той шанує свій рід і свій народ.

Важливе місце в творчості О. Довженка займає образ жінки. Мати посідає особливе місце в житті письменника. В українській родині з постаттю матері пов'язані доброта, лагідність і ніжність, м'якість і сердечність. З цими ж рисами пов'язані поведінка, мораль, ідеал людини і настанова до життя у О. Довженко. Привертають увагу й народні уявлення письменника про гордість, шанобливе ставлення до старших, побратимство, колективізм, оптимізм, зневагу до особистого горя і навіть смерті, коли йдеться про загальнолюдські інтереси. О. Довженко доводить, що такі взаємини у родинному й громадському середовищі, таке усвідомлення українцями свого місця і ролі в історії рідного народу було не просто нормою життя, а визначало позицію українського суспільства в цілому. Так розглядається питання про вплив родинного життя, сім'ї на формування рис національного характеру. Специфіка української сім'ї дістала відображення в особливостях української національної психології. Вона полягала в тому, що в ній домінує жінка. Це віддзеркалилося і в українському фольклорі, і в українській релігійності. Назви головних релігійних свят, ікон, соборів пов'язані з іменем матері. Мова йде про те, що Україна належить до того типу культури, де переважають матріархальні тенденції. Позитивний аспект цього комплексу – ідея рівності всіх людей, святості життя і право всіх на свою частку в тому, що даровано природою, - дістав своє вираження в ідеях природного права, гуманізму, філософії. Між матір'ю та дітьми панують злагода і взаєморозуміння. Сім'я є таким фактором, який започатковує гуманістичні стосунки в суспільстві. Любов дітей до матері, рівність перед матір'ю, культ матері-Землі, ставлення матері до своїх дітей, - усі ці відносини ґрунтуються більш на емоційній, ніж раціональній основі. Тому в такому типі культури переважають емоційність, почуттєвість, вольове начало в житті суспільства слабшає. Раціональність як основа світобачення відсувається на другорядне місце. Усі ці фактори мали величезне значення для формування рис національного характеру. Звичайно, родинне виховання справило величезний вплив на формування особистості українця. А в цьому родинному вихованні вирішальна роль належала матері. Такою ж зовнішньою і внутрішньою красою визначалася і мати, невсипуща трудівниця Одарка Єрмолаївна. Вона поховала дванадцять дітей, все життя кляла діда, бабу і батька, що занапастили її долю, і все-таки вона – людина тонкої натури і внутрішньої вроди, яка більш за все любила саджати в городі всяку рослину, "щоб проізростала" [25; c.16].

Loading...

 
 

Цікаве