WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Неоміфологічні елементи та національний характер в кіноповістях О. Довженка “Україна в огні” та “Зачарована Десна” - Дипломна робота

Неоміфологічні елементи та національний характер в кіноповістях О. Довженка “Україна в огні” та “Зачарована Десна” - Дипломна робота

Творчості О. Довженка властива й народнопоетична символіка відображення світу. Письменник часто використовує у своїх творах опоетизований символ Зорі як втілення духовного ідеалу, ідеалу краси. Міфологи світу трактували зорю як символ світлого духу, що бореться проти сил пітьми [93; с.206]. Символ зорі – символ животворної і родючої природи; доброї душі; нового щасливого життя; світлого духу; оборонця людей; вічності; мрії. У О. Довженка символ зорі – це символ людського життєвого шляху. По суті – це образ Батьківщини, рідного краю, без якого не уявляється доля людини.

Образ Христі – подруги Олесі Запорожець – перегукується з образом Марусі Богуславки. "Дума про Марусю Богуславку" описує патріотичний вчинок української дівчини, яка відпустила з темниці козаків-невільників. "Дума" є художнім вимислом, опертим на дійсні факти. У ній змальована доля вродливих полонянок, які мали вплив на політику, тому могли зважуватись на такі патріотичні вчинки. Маруся не втратила духовного зв'язку з батьківщиною ,пам'ятає звичаї своїх предків. Як для Марусі Богуславки, так і для Христі, найдорожче за все – це рідна Україна, земля їхніх батьків. Образи Христі і Марусі – це символи трагічної долі України разом з тим її краси і безсмертя.

Олеся Запорожець – дівчина виняткова, незвичайна. Це типовий образ української дівчини. Для посилення цієї думки автор звертається до народних уявлень про дівочу вроду, характер. Олеся "красива і чепурна", вечорами "як птиця" співала на все село, була натурою "тактовною, доброю" [25; с.66]. Тут відчутна спорідненість героїні з образом дівчини, оспіваної народом. Саме виходячи з уявлень трудівників, як цінували вроду, працьовитість, веселу і щиру вдачу, творили реалістичні образи дівчат І. Котляревський, Т. Шевченко, М. Вовчок та ін., досвід яких теж врахував О. Довженко. На початку твору Олеся з відром біля криниці проводжає відступаючих бійців, у кінці, зустрічаючи, поїть їх водою знову, немов виглядає свою долю. Тут напрошуються асоціації з народними піснями, де зустрічі козака з дівчиною часто показано саме біля криниці, це викликає асоціації з минулим, поглиблює роздуми про людську долю.

Глибока спорідненість митця з фольклором стала основою для творення романтично-піднесених образів. Він звернувся до легенд, переказів, міфів, календарно-обрядової лірики, казок. Письменник проводив паралелі до образу матері в народній творчості. Саме під впливом пісень вивів О. Довженко і образ матері в творах Великої Вітчизняної війни. Тут мати уособлює Україну, поневолену ворогами, що чекає повернення своїх синів-визволителів. Тут безперечний вплив поетики і символіки фольклору, герої якого звертаються до сил природи і персоніфікованого образу Долі. (В поезії Долю дає зоря, і риси зорі ввійшли до складу міфічного образу Долі.) Мати згадує зорі, молячи про щасливу долю своїх дітей. Так, Олеся Запорожець розвиває думку про велику відповідальність жінки за долю народу. "Ми жінки, Христе, - говорить вона. – Ми матері нашого народу. Треба все перенести, треба родити дітей, щоб не перевівся народ" [25; с.114].

"Україна в огні" починається веселою і одночасно журною, як і життя людське піснею: "Ой у мене увесь рід багатий", яку любили співати мати. І лише в кінці твору зберуться разом рідні, щоб знову пролунала улюблена пісня матері. Прийшов батько Лаврін, брат Роман, Іван, і хоча всі вони були поранені, а матері, діда Демида, Савки і Григорія зовсім уже не було, і хата була спалена, стали у купі і в честь матері заспівали її улюблену пісню. У цій сцені розкрито трагедію, яку виніс український народ, його великі втрати і підкреслено безсмертя великого роду. Пісня матері звучить як гімн безсмертю українського народу, віра в щасливе майбутнє. Здається, автор веде читача до логічного висновку, що козацькому роду нема переводу, як мовиться здавна.

У змалюванні своїх героїв О. Довженко не наслідував сліпо фольклор, а творив власні оригінальні образи. Фольклор був для нього високим натхненням. Згідно з народним розумінням краси, критерієм прекрасного в людині завжди виступає не так краса зовнішня, як внутрішня.

Уся воєнна тематика О. Довженка з'ясовує одну проблему: як люди, утверджуючи і примножуючи в собі високе, перемогли низького, але сильного і жорстокого ворога. Головне завдання при вивченні літератури періоду Великої Вітчизняної війни – усвідомити, чим зумовлена позиція героя, зрозуміти і пояснити характер його вчинків. Адже естетичний ідеал у літературному творі вчить мислити, оцінювати головне в характері, ідею людського життя, що виявляється у психології вчинків.

Повість давала панораму тяжкої фашистської неволі, партизанської боротьби, розповідала про подвиги бійців і командирів. Тут автор показує всенародність подвигу, братерство і дружбу народів, що стали запорукою могутності радянської держави. Його герої – представники великого роду. Ця єдність усього народу майстерно передана завдяки творчому використанню народнопоетичних мотивів.

Довженко трактує війну не як суто історичну подію, а скоріше як одне з циклічних повторень архетипу оновлення світу. Війна стає засобом "анулювання всіх гріхів і помилок" [16, с.68], засобом знищення "поганого" українського етносу і створення натомість кращого, знищення старого і породження якісно нового, ліпшого за попередній українського світу. У ньому досить показовою єназва кіноповісті. Взагалі вся творчість О. Довженка періоду війни підводить до висновку, що воєнне оновлення, переродження України уявлялося йому як оновлення "вогнем" – у символічному сенсі. З давніх давен українці обожнювали вогонь, він вважався живою, очищувальною силою, вогонь – це багатство [1; с.38].

Кіноповість "Україна в огні" відбиває специфічні риси традиційного типу мислення. Особливість його полягає в тому, що традиційна людина диференціює всі реалії життя на позитивні і негативні, керуючись при ньому конкретним принципом, який можна умовно назвати "принципом утилітарності": "поганим" є все, що загрожує існуванню людини у світі, перешкоджає їй у досягненні якихось цілей; натомість усе те, що сприяє й допомагає людині, є відповідно "добрим". Твори О. Довженка, присвячені воєнним подіям, пропонують приклад суто міфологічного мислення: один елемент якого сприймається як маркований позитивно, другий – негативно; до появи цих опозицій призвів "утилітарний критерій" у розмежуванні доброго і злого. Це, зокрема, опозиція "чужий" – "свій" ("чужим" і "ворожим" є все, що ставить під загрозу існування українського етносу, перешкоджає йому отримати перемогу над ворогом; відповідно "чужим" для українця може бути не лише німець, але й формально "свій" – український поліцай). У творах помітну роль відіграє також опозиція "чоловіче" – "жіноче", в якій позитивним елементом виступає чоловік (адже чоловік у Довженка – це культурний герой, який бореться з силами Хаосу), а негативним – другий (жінка може вступати у зв'язок з ворогом). Свою ж функцію у змалюванні і трактовці подій війни сам О. Довженко розглядає як подібну до функції шамана, якому призначено виявити причину страждань свого племені, що полягає здебільшого у злій волі "чужого" (О. Довженко наголошує, що одна з причин воєнних невдач – наслідки економічної, ідеологічної, національної політики), а також вказати і на мету цих страждань (Довженко пропонує погляд на війну як на засіб оновлення світу). Воєнна творчість О. Довженка дає можливість припустити, що він у певному сенсі "повертає" український народ до архаїчного мислення, від якого той відійшов у силу різних причин. Дуже показовим у цьому плані є заклик митця: "...ненавидь зрадника, бійся зрадника України. То...ворог" [25; с.199]. Письменник наголошує тут на необхідності і правильності міфологічного мислення (вибудовування за "утилітарним" критерієм опозицій, оперування ними) і ширше – на правильності, істинності міфологічного, традиційного світосприйняття взагалі. О. Довженко відображав "оживлення" традиційного типу свідомості, намагався прищепити цю свідомість колективові, пропонуючи погляд на війну як на реалізацію архетипу відродження через очищення.

Loading...

 
 

Цікаве