WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Неоміфологічні елементи та національний характер в кіноповістях О. Довженка “Україна в огні” та “Зачарована Десна” - Дипломна робота

Неоміфологічні елементи та національний характер в кіноповістях О. Довженка “Україна в огні” та “Зачарована Десна” - Дипломна робота

Кіноповість "Зачарована Десна" – спогад про дитинство. Тому вона відбиває дитячу психологію, сприйняття дитиною приємного і неприємного, реального й фантастичного. Стільки розумної спостережливості виявляє митець в образі Сашка. Спогади про Сашків світ – це зустріч з поетичною душею дитини, що у мріях усе в житті здатна перетворити на казку, і все в цьому чарівному світі здавалось здійсненним. В кожному епізоді про Сашкове дитинство відчувається присутність митця, дорослого вже Сашка – Олександра Довженка. Типізуючи давно минулі події, письменник показує їх такими, якими розуміє їх тепер. Маленький Сашко володів неабияким інтелектом і вмів точно визначити, де в житті добро, а де зло.

Наявність первинних підсвідомих структур та відомості, які виражають "глибинну суть душі", у О. Довженка простежується і в кіноповісті "Зачарована Десна". Твір є спогадами митця про своє дитинство, яке було більш міфологічним та більш казковим, ніж усе подальше життя. О. Довженко прагне якнайглибше осягнути внутрішній світ Сашка, збагнути життя його духу. Простір Десни заповнений звуками, рухами, пахощами, створюючи цілісні образні картини, що колись так вразили хлопчика. Весь світ є для нього джерелом захоплень. Сашко праген увібрати в себе всю повноту буття та увічнити його. Спогади про гармонійну добу дитинства є тією міфологемою "початкових часів", що протиставлена історичному часу.

Модель буття "Зачарованої Десни" містить в собі характерну міфологічну структуру простору – "верх - низ". Річка Десна (вода) разом з усім іншим: хатою, природою, людьми, тваринами – є низом. "Верх" – це небо, де є рух, дія, панує духовність. Саме небо найбільше притягувало Сашка, воно – сфера його мрій і прагнень. Дивлячись на небо, він линув у безмежний простір. У небесних хмарах він бачив безліч образів, змальованих його уявою.

Екзистенційні якості хмар полягають у тому, що хмари зберігають "джерело творчих метаморфоз буття". "Їхня напівпрозора вуаль приховує наочне і оголює таємниче, приховуючи дійсну відстань між предметами, перетворюючи фізичний світ у світ казки, де далеке стає близьким, а близьке – недосяжним, де все можливе" [25].

"Вже ніколи не вернеться святість дитинства", - з гіркотою писав О. Довженко в кіноповісті, вплітаючи сучасні роздуми майстра у спогади дитинства. Міфологізовані елементи вводяться автором у повість з самого початку і пов'язані з особливостями розгортання сюжету. З першої частини повісті подані елементи міфологізму: погляд дитини на навколишній світ, її уява, її фантазії, її сприйняття.

Розділ 3

Міфологічні елементи в кіноповісті О. Довженка

"Україна в огні"

Природа героїчного в суспільстві та художній творчості – одна з найважливіших проблем естетики і теорії літератури. Для того, щоб її глибше осмислити, передусім необхідно уважніше дослідити прояви героїчного начала в історичному русі художньої творчості, в практиці визначних мистецтв, зокрема тих, які надавали героїчному особливо великого значення. Серед таких і О. Довженко.

Теоретичну й художню спадщину О. Довженка, його естетичний і етичний ідеал немислимо усвідомити поза героїчним. Подвиг ратний, трудовий, духовний, мистецький бачимо в кожному творі великого митця – в прозі, кінодраматургії, в публіцистиці.

Центральною в кіноповісті О. Довженка "Україна в огні" є тема правди про свій народ, його минуле, тема кари і смерті за зраду. В основу цих проблем покладено народні уявлення про честь, гідність, совість, моральний обов'язок. О. Довженко бачив мету мистецтва в служінні народові, силу – в єднанні з ним. О. Довженко завжди підкреслював, що народ – творець матеріальних цінностей, творець історії, і як такий має бути центральним об'єктом мистецтва. Думка про вірність митця народові проходить через увесь творчий шлях письменника. Красу і велич бачить митець у подвигах захисників Батьківщини, у хлопцях, у дівчатах, що змушені носити військову форму, у простій жінці-селянці. Це все - прекрасне, тому що твориться для блага всього народу. Їхня краса - у подвигах, стражданні і навіть у смерті. Народу своїх думах, піснях, казках, прислів'ях виявляв активність в осмисленні важливих життєвих проблем. Він виявляв почуття гніву, ненависті до ворога, любові до рідного краю.

На засадах народної етики, естетики та моралі розвиває О. Довженко мотив кари і смерті, які також є важливішою складовою концепції національного буття. Кіноповість "Україна в огні" охоплює найтяжчий, найтрагічніший період Великої Вітчизняної війни – її початок, чорні дні окупації. Типові обставини, типові характери – це невід'ємна риса Довженкової поетики. Ось чому розтерзана фашистами Тополівка дає певне уявлення про трагедію України і всіх районів колишнього Радянського Союзу, а дійові особи кіноповісті є, так би мовити, історичними виразниками грізної епохи війни. Герой письменника своїм духовним корінням входить у зміст реального життя з його проблемами і конфліктами. Мистецькі перебільшення, умовність не зменшують реального змісту ідеї образу: випробування героя – це міра народного горя. Естетичний ідеал О. Довженка постав на конкретному змісті історії народу: в момент небезпеки для Вітчизни проста людина піднімається до розуміння подвигу як необхідної дії в житті. Для письменника важливо було піднести ядро характеру, те істотне, що обумовило б здатність героя на подвиг. Головний герой кіноповісті – Лаврін Запорожець. Для нього найвищим виявом честі та гідності є правда. Служити їй – означає служити своєму народові, Україні і її майбутньому. О. Довженко змальовує своїх героїв мудрими і сміливими воїнами, захисниками історії. Понад усе вони, як і герої народного епосу, ставлять вірність Батьківщині, народові. Епос давньої Греції, Риму, Русі, України являє нам людську особистість сильну, вольову, цілеспрямовану в боротьбі з ворогами. Герой у кожному фольклорі – улюблений син народу, його подвиги внутрішня потреба і необхідність. Для О. Довженка війна лише тло, той нав'язаний життям трагічний фон, на якому він зводить два антагоністичні світи, щоб простежити і розкрити високі героїчні діяння людини, її могутню інтелектуальну силу, нестримний потяг до прекрасного. Своєї мети автор досягає використанням багатств фольклору, органічним поєднанням реалістичних штрихів із піднесено-незвичайними, публіцистичних і психологічних, драматичних і ліричних, а головне, бездонно глибокій силі узагальнень. Перед нами батько чотирьох синів, голова колгоспу Лаврін, у передчутті грізних випробувань, що їх принесла війна, він у формі внутрішнього монологу виражає свої страждання – вболівання з а долю рідного народу. Німим зойком гордої душі хлібороба сповнені його слова про майбутню кровопролитну боротьбу за свободу і незалежність Вітчизни. Внутрішня готовність героя до подвигу, далекоглядне прозирання у майбутнє, жагуча потреба самовизначитись, аби бути незламним у випробуваннях, - така самобутня природа Лавріна, в образі якого показано велику внутрішню силу людини, її нездоланність і безстрашність, її титанічний дух. Символічні богатирська міць Лавріна, "завороженість" його від смерті, гнів, титанічна воля, войовничий запал, грізна, уособлюючи народ всепереборна сила нагадують нам Іллю Муромця чи гоголівського Тараса Бульбу. Саме така, у дусі народних пісень, легенд, міфів, художня інтерпретація образів дозволяє О. Довженкові розкрити велич і красу душевного світу героїв. Так Лаврін, як безстрашний Геракл, боронить свою країну. "Античне" відчуття прекрасного, однотипні площини трагедійного конфлікту, чимало спільних рис ріднить цих персонажів, різних за ідейним звучанням, ознаками часу та фарбами мистецької палітри. У зв'язку із загальними міфологічними й неоміфологічними інтенціями доцільно детальніше розглянути образ Лавріна Запорожця. Мужнім і мудрим, відданим Батьківщині постає Лаврін. Його обирають старостою, він налагоджує зв'язок з партизанами, сприяє їм, аж доки не потрапляє в концтабір. Сцена двобою Лавріна і зрадника Заброди має велике значення. Показуючи герць між Запорожцем і Забродою, письменник наділяє Лавріна легендарними рисами, порівнює його з міфічними героями. Лаврін голими руками рве колючий дріт, обмотує ним шию Заброди, ламає огорожу. Гітлерівський офіцер впритул прострілює Лавріну з револьвера обличчя, але воїн не падає. Навпаки, він убиває з одного маху кулаком офіцера, виплюнувши десяток вибитих зубів, виводить полонених на волю, піднімає людей на боротьбу. У цих романтично виписаних подіях усе величне, незвичайне. Навіть загибель поранених і знесилених у хвилях ріки звучить як хвала життю: тонучи, люди думали, що вони линуть на свободу. Цим герої О. Довженка ніби нагадують персонажів фантастичних казок, перед якими розступається вода. Письменник показав велику внутрішню силу народу, силу людини, боротьбу з ворогом. Художня інтерпретація образів у дусі народних пісень і легенд дозволяє О. Довженкові якнайповніше розкрити велич і красу душевного світу героїв, зокрема Лавріна Запорожця. О. Довженко виділяє в ньому якості, притаманні міфічним героям: безстрашному Гераклу і нездоланному Антею. Геракл зчинив дванадцять подвигів, показав свою силу і непереможність. Показує свою силу і непереможність Лаврін, убиваючи зрадника Заброду і офіцера, він вивіз із табору сотні людей. Це подія, яка може бути порівняна із подвигом Геракла. Лаврін щоразу, дивлячись смерті у вічі, ставиться до неї без страху. Це підкреслюється і в розмові з Краузом, з партизанами, коли ті вирішили розстріляти його як запроданця: "Даремно. Я б не стріляв, - спокійно і ніби байдуже сказав Запорожець" [25; с.143]. Ці риси випливають з його твердої переконаності у справедливості своєї справи, це зближує Запорожця з героями народного епосу, поряд із цим є ряд інших рис, що ріднять його з героями казок, легенд, дум. Письменник показує безприкладний подвиг нашого народу, мужність, самовідданість, вірність традиціям. Працелюбний, розсудливий Лаврін, коли загнані у воду селяни благали його стати старостою села, погодився на цю ризиковану роботу, взявши на себе велику відповідальність перед сім'єю, народом України. Його воля до перемоги, особиста мужність і кмітливість особливо проявляються під час єдиноборства із Забродою на колючому дроті табору. Лавріна також можна порівняти і з Антеєм – міфічним героєм. (Велетень, син Посейдона та Геї, правитель Лівії, полюбляв викликати на бій тих, хто опинявся в його володіннях, і завжди перемагав.) Лавріну притаманні далекоглядна проникливість у завтрашній день, глибоке розуміння страждань людини, боротьба з жорстокостями війни за утвердження людського "добра і доброї згоди" в своєму народі. Фольклор здавна оспівував твердість духу, нескореність героїв. Любов до батьківщини, волелюбність ставилися понад усе. Потрапивши до рук ворога, оборонці рідного краю тримаються з гідністю, сміливо йдуть на смерть. Герой тримається впевнено, він твердо вірить, що перемога прийде неминуче, і власна смерть не видається трагедією.

Loading...

 
 

Цікаве