WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура України першої половини ХIХ ст. - Реферат

Культура України першої половини ХIХ ст. - Реферат

Продовжувало розвиватися культове будівництво. У містах і селах церкви зводяться не лише дерев'яні, а й з довговічнішого матеріалу. Зовнішній і внутрішній вигляд таких споруд відзначався пишністю, урочистістю. Майстерність і талант українського народу виявилися також у створенні палацово-паркової архітектури. Чимало таких унікальних ансамблів уславили безіменних народних майстрів далеко за межами України: палац Розумовського в Батурині у живописній місцевості над Сеймом; палац Галагана у с. Сокиринцях на Чернігівщині, до якого прилягає лісопарк площею 600 десятин; парк "Олександрія" на березі Росі у Білій Церкві; знаменита "Софіївка" в Умані, названа на честь дружини графа Потоцького Софії, де руками кріпосних без застосування будь-якої техніки були насипані гори, викопані пруди, збудовані гроти, тощо. Усе це разюче контрастувало з житловими умовами трудового народу. Домівки селян, наприклад, Середнього Подніпров'я та Півдня України були дерев'яними, глинобитними, саманними, рідше — кам'яно-вапняними. Ті, хто не мав можливості придбати будівельний матеріал, мешкали в напівземлянках. На Поліссі та в Західній Україні будувалися зрубні житла.

Музика. Поетична й музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси "їхав козак за Дунай", "Віють вітри", "Сонце низенько", а також створені на вірші Т. Шевченка "Думи мої", "Ой, одна я, одна", "Заповіт", пісні про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса. Із свого середовища народ висував талановитих співців—кобзарів, лірників (Андрій Шут, Остап Вересай).

Широкого розповсюдження на Україні набули сімейне музикування, аматорські молодіжні розважальні співи. Осередками розвитку музичної культури були духовні учбові заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, в яких багато уваги приділялося вивченню нотної грамоти і теорії музики. Чимало професійних музикантів діставали високу спеціальну підготовку в церковних хорах.

Слава про пісенну талановитість українців сягала Петербурга, де при царському дворі існувала капела хлопчиків. Навесні 1838 р. М. І. Глинка перебував на Україні з метою набору співаків. Він відвідав Київ, Чернігів, Полтаву, Харків, Качанівку і визначив 19 хлопчиків і двох дорослих для зарахування до капели. Серед них був С. С. Гулак-Артемовський — небіж видатного письменника П. П. Гулака-Артемовського. Згодом він став родоначальником української національної опери.

Концертну діяльність у містах України розгортали аматорські і професійні колективи. Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори у знатних осіб; на них, зокрема, виступали М. Лисенко, Г. Квітка-Основ'яненко, М. Старицький. Влаштовувалися численні благодійні концерти. Музичне життя вирувало під .час проведення великих ярмарків (контрактів), на які з'їжджалося багато поміщиків, купців із сім'ями. Зокрема, на знаменитих київських контрактах влаштовувалися театральні вистави, музичні ранки, бали, маскаради.

Музика, співи міцно увійшли у повсякденне життя як міського, так і сільського населення. За жанрами пісні були найрізноманітнішими: ліричні, жартівливі, канти, романси, що виконувалися соло, дуетом або хором у супроводі бандури, скрипки, гітари, рідше фортепіано. Переважно — це авторські твори, що згодом поширювалися серед народу і ставали безіменними: "Там, де Ятрань круто в'ється", "Чи я в лузі не калина була", "Дівчино, рибчино, серденько моє" та ін. У панівному середовищі меломани поряд з українськими захоплювалися французькими, італійськими піснями і романсами.

Високого рівня майстерності досягли партесні (багатоголосі) співи. У XIX ст. хорове мистецтво поступово виходить за межі суто культового призначення, взагалі церковна музика секуляризується. Загальнофілософський зміст канонічних образів, втілюваний у музиці, приваблював до храмів чимало світських слухачів. Із великими концертними програмами виступали хори Київської академії, Переяславської семінарії та ін. Однак, незважаючи на давні історичні традиції хорового співу на Україні, у першій половині XIX ст. його розвиток гальмувався антинаціональною політикою адміністрації, що надавала перевагу іноземним авторам.

Театр. Творчі здібності українського народу розкривалися також у традиційному театральному мистецтві, яке побутувало у формі народних драм, лялькового і "живого" вертепу, інтермедій. У XIX ст. продовжував існувати кріпацький театр — і не лише у поміщицьких садибах, айв містах, де заповзятливі люди перетворювали організацію вистав на комерційну справу. 1828 р. було заборонено купувати в театр кріпаків, але й пізніше кріпацькі актори та їх нащадки продовжували входити до складу деяких театральних труп.

Сприятливі умови для розвитку сценічного мистецтва склалися на Полтавщині, де завдяки І. Котляревському та М. Щепкіну започаткував свою історію професійний український театр. Великі зрушення у його розвитку відбулися з постановкою у 1819 р. "Наталки Полтавки" і "Москаля-чарівника" І. Котляревського. Взагалі у процесі формування української нації театр виступав як один із важливих чинників. Національна драматургія, крім згаданих п'єс, заявила про себе творами Г. Квітки-Основ'яненка, Я. Кухаренка, Т. Шевченка.

Поряд з тим продовжував існувати російський професійний театр, що відігравав позитивну роль у вихованні естетичних смаків публіки, у залученні її до кращих зразків реалістичного мистецтва. Характерним для даного періоду стало створення російсько-українських театральних труп. В українських виставах охоче брали участь М. Щепкін, Л. Млотковська, М. Рибаков, у російських — Я. Шумський, В. Капніст, К. Соленик та ін.

Розвиток національного театру особливо активізувався в ЗО—40-і роки. У зміцненні його реалістичних і демократичних принципів важливу роль відіграв Т. Шевченко. Його драма "Назар Стодоля" (1843 р.) —одна з перших в українській драматургії, сюжет якої побудований не на побутово-любовному, а на соціально-класовому конфлікті. Глибоке розуміння великим Кобзарем ідейно-політичної та художньо-виховної сили театру зблизило його із реформатором вітчизняної театральної культури М. Щепкіним. Взаємний духовний вплив двох визначних митців зміцнював демократичний напрям у розвитку сценічного мистецтва.

Література:

  1. Виппер Ю., Самарин Р. Курс лекций по истории зарубежной литературы ХVІІ в. – М.,1954.

  2. Елизарова М. и др. История зарубежной литературыХІX в. - М., 1961

  3. Зарубежная литература средних веков: В 2 Вып. / Сост. Б. Пуришев. - М., 1975.

  4. История зарубежной литературы ХІX в. / Под ред. Н. Соловьева. - М.,1986.

  5. История римской литературы: В 2 Т. / Под ред. С. Соболевского - М., 1959-1962.

  6. Искусство стран и народов мира: Краткая художественная энциклопедия: В 5 Т. - М., 1962-1980.

  7. Кертман Л. История культуры стран Европы и Америки. 1870-1917. – М., 1987.

  8. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. - М., 1990.

  9. Литература Средних веков. Хрестоматия. / Сост. Б. Пуришев и Р. Шор. - М., 1953.

  10. Модернизм: Анализ и критика основных направлений. - М.,1987.

  11. Никитина В., Паевская Е. и др. Литература Древнего Востока. - М., 1962.

  12. Рассел Б. Історія західної філософії – К., 1994.

  13. Самарин Р. Зарубежная литература. - М., 1987.

  14. Стамеров К. Нариси з історії костюмів: У 2 Т. - К., 1978.

  15. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії: У 2 Т. - К., 1995.

Loading...

 
 

Цікаве