WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Наростання творчої енергії: українська культура в xiv— xvi ст. (Реферат) - Реферат

Наростання творчої енергії: українська культура в xiv— xvi ст. (Реферат) - Реферат

5.Пересопницьке Євангеліє

У книжках, мистецтві їх оздоблення знайшли відображення суспільні обставини, коли відбувся рух до "посполитої" мови та збагачення орнаментики народними мотивами. В пій життєствердній атмосфері "посполитих" книг, що в XVI ст. набули особливого значення, відчутно виявила себе гуманістично-ренесансна світоглядна позиція. Під цим кутом зору вигідно сприймаються видатні пам'ятки середини XVI ст. "Служебник", "Холмське євангеліє" і особливо "Загорівський Апостол" (1554), "Перссопницьке євангеліє", створене (1556— 1561) "пилностю й прилежанием" Григорія, архімандрита Пе-ресопницького "рукою Михайла Васильовича енна протопопн Саноцкого" у Пересопницькому монастирі на Волині. Закономірним явищем був переклад тексту святого письма "из язика болгарського на мову рускую, то для лепшого виразумленія люду христіанського посполитого". В умовах латинської експансії наголошення на потребі українізації було спробою активної протидії католицизму і мало на меті патріотичне виховання суспільства.

Поява багатьох українських рукописних книг на землях Волині — підтвердження того, що цей регіон протягом XIV — XVI ст. залишався у центрі суспільного життя. У Луцьку литовський князь Витовт здійснив акт коронації (1429); міста Волині охоче заселялися ремісниками та майстровими, розвивалися торгівля, сільське господарство, цехові спілки, пожвавилися культурні осередки.

Автор ілюстрацій "Пересопницького євангелія" невідомий. Можливо, ним був згаданий перекладач Михайло, а можливо, якась інша невстановлена особа. Орнаментальні мотиви євангелія вражають красою і вишуканістю форм, високим колористичним смаком і композиційною довершеністю. В композиції орнаменту, декорі мініатюр, у характері зображення євангелістів помітні ренесансові впливи, що спостерігалися також у малярській школі західноукраїнських земель. Чарувала мова Євангелія, досить наближена до народної.

"Пересопницьке євангеліє" — це той вододіл, за яким по один бік стоять традиційні середньовічні цінності, по другий — нові естетичні ідеали з концентрацією уваги на людській особистості. Поза сумнівом, переписувачі і перекладачі книжні мали європейську освіту, цікавилися релігійним і суспільним життям, дбали про розвиток рідної мови. Вони оберігали писемне слово, виступали носіями національної культури, провісниками прогресивних суспільних рухів. Недарма у XV ст. користувався популярністю трактат чорноризця Храбра "О письменах" (X ст.) в якому старослов'янська писемність підносилася на один щабель з грецькою І латинською. Передрук трактату у 1578 р. в Острозі був першим відгуком на книгу П. Скарги (Вільно, 1577), де автор намагався протиставити руській мові грецьку і латинську'. Поруч з офіційною церковнослов'янською у побуті спілкування велося мовою посполитого люду, що не зазнала візантійського впливу. Від часу захоплення турками Царстрада зростає значення так званої словенороської мови.

6.Розвиток медицини. Медичні школи. Перші дипломатичні лікарі. Церковна медицина. Ю.Дрогобич. Н.Амбодик

Литовці у XIV ст. щодо культури значно поступалися перед придніпровськими слов'янами: вони не мали писемності, вироблених форм державного права, не знали багатьох ремесел, що були відомі слов'янському населенню. Заволодівши величезними західними і південними територіями Русі, що набагато перевищувала Литву кількістю населення, литовці швидко підпали під вплив підкорених. Литовські князі приймають християнство, одружуються з руськими княжнами, руська мова І письмо стають державними. Відновлюються торговельні й культурні зв'язки з сусідніми народами. Складалися відносно сприятливі умови для розвитку культурного життя, зокрема для розвитку медицини.

У XV ст. зруйнований внаслідок постійних нападів золотоординців Київ втратив на деякий час провідну роль у культурному житті українських земель. Таким містом стає Львів.

Уже під 1377 р. в міських актах Львова знаходимо відомості про заснування в місті шпиталю для хворих і бідних. У податковому списку міста за 1405 р. значиться доктор медицини Бенедикт. У 1407 р. в місто проведено глиняними трубами воду, каналізаційні труби було проведено через 70 років, а воду в окремі будинки заможних осіб подано в 1614 р. Головні вулиці міста були бруковані каменем, по околицях вистелені дошками. З 1408 р. в обов'язок міського ката (Іогіог) входило вивезення з вулиць сміття. В 1444 р. засновано школу "для науки дітей благородних і простих". Перший запис про аптеку датовано 1445 р. Керував аптекою русин Василь. В 1447 р. в міських актах уперше згадується про запрошення для задоволення громадських потреб лікаря з платнею 10 кіп грошів (600 грошів). У 1550 р. міським лікарем працював доктор медицини з Іспанії Егреніус із зарплатою 103 злотих на рік. За тих часів у Львові було три міські шпиталі і два при монастирях. Була в місті також лазня, яку <за звичаєм та правом" було звільнено від усяких податків. Школярі та вчителі мали право раз на два тижні користуватися нею безплатно.- З економічним і політичним посиленням Московської держави виникла потреба в різноманітних знаннях. Цим було зумовлене залучення вчених із споріднених країн, передусім з України Ще до її возз'єднання з Московською Руссю за Богдана Хмельницького, згодом з Білорусії, а також Із Греції та єдиновірних, тобто православних, країн Близького Сходу.

З Києво-МогилянськоЇ академії 1648 р. прибули вчені Єпіфаній Славинецький і АрсенІй Сатановський (про їхню діяльність див. с. 200), з Білоруси—Симеон Полоцький, що став вихователем дітей царя Олексія Михайловича. Пізніше, в 1985 р., приїхали брати Ліхуди з Греції. Першочерговим завданням запрошених учених було виправлення богословських рукописних книг, у яких траплялося багато помилок, що виникли при повторному переписуванні. Згодом на цих учених покладалися функції "справщиків"—коректорів при виданні книг. 1682 р, у Москві було засновано Слов'яно-греко-латинську академію, з якої пізніше вийшло багато видатних культурних діячів, зокрема Михайло Васильович Ломоносов, а також П. В. Посников — лікар, фізіолог і дипломатТ). Шумлянський І М, Тереховський розробили проект перетворення госпітальних шкіл на медико-хірургічні училища. За реформою 1786 р., програми медичних шкіл були наближені до програм медичних факультетів, але справжніми вищими медичними закладами вони стали тільки з перетворенням їх у 1798 р. на медико-хірургічні академії, які було відкрито в Петербурзі і Москві.

Плани реформи медичної школи, навчальні програми, штати і навіть сама назва "медико-хірургічна академія" були запропоновані і розроблені професором терапії Григорієм Базилевичем. З його ж ініціативи в госпіталях столиць з навчальною метою було вперше виділено спеціальні клінічні палати для хворих з окремими хворобами.

Нестор Максимович-Амбодик (1744—1812) закінчив Київську академію І Петербурзьку госпітальну школу, одержав докторський диплом у Страсбурзі, Протягом 24 років він викладав уперше російською мовою акушерство в медичних школах Петербурга, написав перший в нашій країні підручник з акушерства, який мав, за тогочасним звичаєм, довгу назву: "Искусство повивання, или Наука в бабичьем деле. в коем кратко, но ясно толкуется, какое детородньїе женские части строение имеют, ка-ким образом надлежит пособлять беременньїм при родах, ро-женицам после родов й новорожденньїм им младенцам во вре-мя младолетства; на 5 частей разделенная й многими рисунками снабженная". Він першим запровадив демонстрування оперативного акушерства на фантомі, виготовленому за його малюнками, увів у практику акушерські щипці.

Нестор Максимович був високоосвіченою людиною. Він написав І видав ще "Врачебное веществословие, или Описание цели-тельньїх растений..." з прегарними власними малюнками, "Ана-томо-физиологическиЙ словарь", в якому подав багато нових термінів; підручник з ботаніки, ботанічний словник.

Н. Максиновичу-Амбодику, як і всім тогочасним передовим лікарям, доводилось вести наполегливу боротьбу із засиллям іноземних лікарів, які обіймали керівні посади в державному апараті. Відгук цієї боротьби відчувається у висловлюваннях Н. Максимоаича-Амбодика в його "Врачебном веществосло-вии": "Хотя врачебная наука єсть повсюду єдиная й та же самая, однако же... единоземец, соотчич й друг для болящего лучше, належнеє, вернее, чсм не-известньїй пришелец иноземец, коему сложение тела, его свойства й род жизни болящего нензвестньї". Сміливо для тих часів звучав і епіграф Н. Максимови-ча-Амбодика до його підручника акушерства, як критика політики "всемогутньої самодержиці" Катерини II, яка заселяла кращі землі Придніпров'я, Причорномор'я і Поволжя іноземними колоністами: "Здравьій рассудок повелевает больще пещися о размножении народа прилежнум соблюдением новорожден-них детей, чем населением необработанной земли неизвестнуми прншельцами".

Література:

  • Історія культури України.

  • Культура украінського народу.

  • Макаров А. Світло українського бароко.

  • Верхратський С. Історія медицини.

  • Loading...

     
     

    Цікаве