WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура класичного арабського Сходу (Реферат) - Реферат

Культура класичного арабського Сходу (Реферат) - Реферат

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Культура класичного арабського Сходу

План:

1. Іслам як культурний феномен.

2. Політика, право і мораль арабського Сходу.

3. Арабо-мусульманська філософія.

4. Наука арабського Сходу.

5. Мистецтво арабського Сходу.

Іслам як культурний феномен

На початку VIII ст. нової ери Аравія, яка в ті часи вважалася таким собі ведмежим закутком світової цивілізації несподівано породила лавину, що за кілька десятків років накрила собою велетенський простір від Середньої Азії до Іспанії. Численні народи Ближнього і Середнього Сходу, Північної Африки, Північної Індії та Іспанії були об"єднані в гігантську державу - Арабський халіфат. Після його розпаду виникла ціла низка самостійних держав. Але з моменту арабських завоювань усі ці держави, крім Іспанії, зберегли одну важливу спільну рису, що справила суттєвий вплив на їхній подальший культурний розвиток. Цією рисою стала релігія іслам (з араб. - покірність), яка поширювалась арабськими завойовниками.

Іудаїзм, християнство та іслам виникли в народів, котрі були етнічно і духовно близькими. Справа в тому, що араби і євреї належать до однієї і тієї ж семітської сім"ї народів. Це, до речі, відображено і в Біблії, і в Корані. Обидва народи походять від одного прабатька Ібрахіма (Авраама). Тільки євреї ведуть свій рід від його сина Ісаака, а араби - від Ізмаїла (Ісмаїла).

З давніх-давен в Аравії жили арабські племена. Араби - автохтонне семітомовне населення півдня Аравійського півострова.

Аравія - оточене горами плоскогір"я з дуже посушливим і спекотним кліматом. Населяли її переважно кочівники - бедуїни. Основою їхнього існування було здебільшого розведення верблюдів, скотарство. Осілі араби вели в оазах зрошуване землеробство, займалися посередницькими операціями між різними країнами.

В VI-VII ст. у арабів переважно зберігався родоплемінний устрій. Основою родової організації був намет окремої сім"ї. Група наметів утворювала рід, клан (каум), а кілька кланів об"єднувалось у плем"я (кабілла). На чолі племені стояв сеїд (з араб. - пан), до компетенції якого входило розбиратися з суперечками і позовами, головувати на зборах старійшин (меджлісі), а під час воєнних конфліктів керувати військом. У ті часи в арабів був поширений звичай хлібосольності, існував обов"язок кровної помсти.

Своєрідними лівою і правою руками сеїда були поет, котрий прославляв щедрість і великодушність племінного вождя, мужність і військову доблесть племені, а також жрець (кахин), гадання якого, без сумніву, впливали на прийняття важливих для життя племені рішень.

Як ми бачимо, ще в ті доісламські часи араби цінували мистецтво слова, що пізніше виявить себе у їх цивілізації.

У VI-VII ст. араби соціально розшаровувалися. Виокремилися роди, племена. В містах, які виростали в оазах, деякі види діяльності (караванна торгівля, лихварство) стали привілеєм окремих родів.

В уяві арабів богів було багато, "жили" вони в певній місцевості . Чимало богів Південної Аравії походило з пантеону богів стародавнього Вавилона. Серед північних арабських племен дуже поширеним було шанування так званих бетилів (від араб. - житло бога). Це були вертикально поставлені камені, в яких людська фантазія допомагала впізнавати антропоморфні фігури. Язичницькі уявлення про богів, ідолопоклонство мирно уживалися з вірою у верховного Бога, котрий, на відміну від рядових богів та богинь, не мав власного імені. Можливо, його надто священне ім"я заборонялося промовляти вголос. Через те його просто звали Богом (Аллахом). Верховного бога шанували тільки окремі люди,яких називали ханіфами.

Арабам були відомі релігії народів, з яким вони воювали чи торгували. Християн різних сект і течій називали насара, вони жили по всій Аравії. Араби підтримували тісні зв"язки з Візантією. Південна Аравія здавна перебувала в орбіті грецької, римської, а потім візантійської культури. Значну роль в житті стародавнього Ємену відіграли і общини яхуді. Так араби називали послідовників іудаїзму. Законодавство стародавнього Ємену більше нагадувало іудейське, ніж вавилонське.

Саме на перехресті караванних шляхів з Китаю та Індії через Ємен в Єгипет, на заході Аравійського півострова виникло місто Мекка. Поруч їз Меккою розташовувалися відомі святині арабів, головними з яких були Кааба і джерело Зем-зем, які пізніше стали святинями ісламу. В Каабі зберігається Чорний камінь - головна святиня ісламу. Під час паломництва необхідно сім разів обійти навколо каменя і торкнутися його. За легендою, Чорний камінь - то скам"янілий ангел, котрого послав Аллах на землю. Він почорнів від поцілунків грішників, але в день Страшного Суду знову відновить свою первозданну чистоту.

Там у Мецці, 29 серпня 570 р. н.е. і народився, за арабськими джерелами, Мухаммад, пророк ісламу. Він походив із небагатого, але знаменитого роду Хашим.

Завдяки "божественним прозрінням", які сходили на Мухаммада в сорокарічному віці, він дістав підтвердження обрання його єдиним богом Аллахом своїм посланцем (расулом). Мухаммад почав свою проповідницьку діяльність у рідному місті близько 610 року. Першими прихильниками нової релігії стали найблжчі родичі пророка та їхні раби. Проте невдовзі Мухаммад з невеликою групою прибічників повинен був тікати в сусідню оазу Ясріб. Його учення, що стало відомим жителям оази містило важливу і цікаву для них думку - знищення міжплемінної і внутрішньої ворожнечі. Пророк Аллаха виходив із того, що всі віруючі становлять один народ - єдину умму, яка стала ядром майбутньої мусульманської держави.

Об"єднання усіх арабів під зеленим знаменом ісламу завершили уже перші наступники Мухаммада - "праведні халіфи".

Незабаром після свого виникнення іслам розділився на два основні напрями: суннізм та шиїзм, а також ряд сект.

Феномен ісламу полягає у тому, що ця релігія за дуже короткий час зуміла згуртувати у єдину цивілізацію багато різних народів, та власне створити цю цивілізацію і велику державу зі свїми законами, культурою, мистецтвом,наукою, що в середньовіччі була набагато попереду європейської. З розрізнених племен єдину і висококультурну націю зробив саме іслам.

Політика, право і мораль арабського Сходу

Шаріат (мусульманське право) органічно пов'язане з ісламом, його вченням. Відповідно до юридичної енциклопедії: "Шаріат – збірник релігійних і правових норм, укладений на основі Корану і Сунни (мусульманських священних переказів), що містить норми державного, спадкоємного, карного і щлюбно-сімейного права .

Іншими словами, шаріат - це правові розпорядження, невід'ємні від теології ісламу, тісно зв'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Іслам розглядає правові догми як частину єдиного божественного закону і порядку. Звідси велінням і заборонам, що складають норми шаріату, також приписується божественне значення.

Шаріат поширювався як суто конфесійне право. Особливо на початку шаріат у цілому і його нормативна частина (фікх) увібрали в себе не тільки правові встановлення, але і релігійну догматику і мораль. У результаті норми шаріату (правила, розпорядження), з одного боку, регулювали суспільні ("людські") відносини, а з іншого боку - визначали відносини мусульман з Аллахом (ібадат). Введення в шаріат божественного проведіння і релігійно-морального початку знайшло своє відображення у своєрідності правосприйняття, а також у оцінці правомірності поводження. Так, тісний зв'язок права з теологією ісламу знайшов своє вираження у встановленні в шаріаті п'яти видів дій мусульманина, яким надано рівною мірою правовий і морально-релігійний зміст:

- обов'язкові,

- рекомендовані,

- дозвільні,

- попереджувальні, але такі, які не несуть за собою покарань;

- заборонені і такі, які належать до покарання.

Визнання божественного призначення в шаріаті з неминучістю породило і велику значимість питання про рамки волі мусульманина. Релігійно-філософські школи, що сперечалися з цього приводу, зайняли різну позицію. Так, одна з цих шкіл (джабаріти) узагалі заперечувала вільності людини .

Норми, що містять також обов'язки, визначають усе життя правовірного мусульманина (щоденна молитва, дотримання посту і правил поховання і т.д.). Не випадковою особливістю норм, що складають шаріат, є те, що вони застосовуються тільки до мусульман і у відносинах між мусульманами. Ранньому ісламу і шаріату були притаманні норми, що були встановлені ще до общинного ладу, вони містять елементи колективізму, милосердя, турботи про калік. Але в шаріаті знайшли своє відображення й поняття про безсилля людини перед богом, про споглядальність і покірність. У Корані особливо підкреслювалася необхідність для мусульманина виявляти терпіння і смиренність. Також у шаріаті закріплювався обов'язок мусульманина підкорятися халіфу і державній владі.

Як конфесійне право шаріат відрізнявся від канонічного права в країнах Європи в тому відношенні, що він регулював не чітко окреслені сфери суспільного і церковного життя, а виступав у якості всеохоплюючої і всеосяжної нормативної системи, що затвердилася в цілому ряді країн Азії й Африки. Згодом норми шаріату вийшли далеко за межі Ближнього і Середнього Сходу, поширили свою дію на Середню Азію і частину Закавказзя, на Північну, частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії.

Проте політика арабського Сходу була не цілком підпорядкована законам шаріату. Часті завойовницькі війни, які проголошували священними, щоб заохочувати воїнів (які, загинувши на священній війні, одразу потрапляли до раю) були не тільки і не стільки пов"язаними з релігією, скільки звичайними загарбницькими війнами під релігійними гаслами. Зрештою, це характерно не лише для ісламу. Хоча, повинен зазначити, що іслам був менш агресивним, ніж християнство. Адже Північна та Південна Америки, Австралія, численні острови були завойовані саме європейцями, а не арабами. Виглядає на те, що зовнішня непривабливість ісламу, з точки зору сьогодення, лише оболонка, що приховує цікавий, самобутній та самодостатній світ арабської культури.

Арабо-мусульманська філософія

Арабська філософія як одна з форм суспільної свідомості довгий час була тісно пов"язана з богослов"ям. З розвитком природничих і прикладних наук в ній почали зароджуватись різноманітні течії: матеріалістична і навіть, атеїстична. Першими, хто відходив від традиційного розуміння ісламу, були мутазиліти, які виступали проти догмату про приреченість і прагнули обгрунтувати релігійні догмати з точки зору розуму, виходячи з філософських положень деяких античних авторів. Разом з тим знайомство з творами Арістотеля, Платона та інших сприяло відходу арабської філософії від традиційної догматики богослов"я.

Loading...

 
 

Цікаве