WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Шляхи розвитку естради (XVIII-XXст.). (Реферат) - Реферат

Шляхи розвитку естради (XVIII-XXст.). (Реферат) - Реферат

Реферат з культури

Шляхи розвитку естради (XVIII-XXст.).

Форми естрадного театру.

Термінологія в галузі естрадного театру. Термін "кабаре" у вітчизняній мистецтвознавській термінології не застосовується.Це пояснюється тим, що в період революційних перетворень в мистецтві слова "кабаре", "вар'єте" асоціювались з розбещеністю і аморальністю.Поняття "мюзік-холл" досить скоро було "амністованим", оскільки мюзік-холльні програми звільнились від ресторанної частини. Вітчизняне концертне мистецтво малих форм підхопило термін "естрада", а за театрами малих форм закріпилась назва "театри мініатюр".

Досить довгий час Театр під керівництвом А. І. Райкіна називався Театром естради та мініатюр, що підкреслювало принцип запрошення в його постійну труппу епізодичних виконавців зі "вставними" номерами. Основна частина труппи виступала в мініатюрах (скетчах, монологах, інтермедіях), запрошені артисти показували свої естрадні номери найрізноманітніших жанрів. Пізніше театр відмовився від співробітництва такого роду і став винятково театром мініатюр з постійною труппою, свідомо обмеживши тим самим свій жанровий діапазон.

Але відмінність найменувань не змінює специфіки естрадних театрів, де естрадні засоби і прийоми чергуються з прийомами театру, хоча певні відмінності між театрами мініатюр, театрами одного або двох акторів безсумнівно існують.

Естрадний театр одного актора. Ітеатр мініатюр під керівництвом Аркадія Райкіна, і вистави Євгена Петросяна, Льва Гореліка, Геннадія Хазанова, не зважаючи на наявність в цих колективах інших виконавців, є, посуті естрадними театрами одного актора. Хтось один, ведучий майстер естради, визначає його обличчя, стиль, манеру. Саме його ім'я притягає глядачів на вистави і в програмі більшу частину часу займає саме він. І разом з тим естрадний театр одного актора все-таки не може обійтися без партнерів. Природа театру, що заснована на взаємодії декількох сценічних героїв, при переході на естрадну площадку не зникає. Звідси можна зробити висновок, що естрадний театр потребує для ведучого актора наявності одного або двох партнерів для того, щоби суто театральні форми (діалоги, скетчі, одноактні п'єси інших жанрів) могли бути втілені саме театральними засобами. Про діяльність Театру під керівництвом Аркадія Райкіна написано досить багато. Йому присвячені цікаві сторінки у 2-му і 3-му томах нарисів "Русская советская эстрада". В цьому театрі широко використовувались такі естрадні прийоми та жанри, як трансформація, театралізований монолог з використанням реквізиту і меблів, мікромініатюра. Наприклад, багаточисельні інтермедії Райкіна.

Подібні естрадні театри одного актора досить різноманітні по складу і функціям колективу, що оточує і допомагає майстру. Наприклад, в тому ж театрі А. Райкіна біля нього – досвідчені естрадні актори різних амплуа. Цим же шляхом пішов і Євген Петросян: його партнери по виставах (Олена Степаненко, В. Войнаровський, Є. Грушин) Відрізняються між собою і характером, і віком, і зовнішністю. В'ячеслав Войнаровський – по професії актор музичного театру, людина повної статури. Прицьому володіє "серйозним" Гумором. Євген Грушин – молодий естрадний актор, хороший пародист, Олена Степаненко – талановита, красива актриса. Всі троє, як і сам Петросян, музичні, що багато в чому і визначило запрошення цих актонрів у вистави. А Геннадій Хазанов у своїх перших моновиставах оточив себе одним лише жіночим хореографічним ансамблем; ансамбль виступає з власними номерами і приймає участь в деяких монологах самого Хазанова.

Цікаво, що у виставу цього колективу "Очевидное и невероятное", окрім танцювальних інтермедій, введені різноманітні іллюзійні трюки, які виконує сам Хазанов. Такі додатки до основної жанрової палітри сольної вистави виявляються завжди доречними: глядач отримує можливість розрядки шляхом переключення на іншу систему сприйняття.

Театр двох акторів. Театром двох акторів може стати далеко не кожний естрадний дует. В тих випадках, коли два виконавця обмежують себе виступами у концертах з декількома номерами або ведуть лише конферанс, тоді нема вистави, а значить, немає і театру. Якщо ж два актори своїми силами можуть вибудувати цілісну виставу, зіграти в ньому по декілька ролей, виступити там же і у власне естрадних жанрах, то можна говорити про естрадний театр двох акторів.

Родоначальниками вітчизняного театру двох акторів виявились Миронова і Менакер. У історії театру та естради за ними зберігається репутація першопроходців. Творчий шлях цього дуету дозволив виявити певні закономірності створення вистав подібного типу. В репертуарі Миронової і Менакера більшу частину займають образи, які артисти зберегли від свого старого репертуару, – це образи сімейної пари, яка завжди свариться. Але на відміну від інших дуетів, цей не мав постійних імен своїх героїв, постійних функцій для одного і другого акторів. Кожний раз ці партнери виходили в новій якості, в той час як Міров і Новицький, Тарапунька і Штепсель всією своєю творчістю наперед підготували глядача до певного сприйняття кожного з них.

Взірець дещо іншого театру двох акторів можна було спостерігати в період автономної творчої діяльності Одеського театру мініатюр, труппа якого складалась з Романа Карцев і Віктора Ільченко, та пізніше – під час роботи цих акторів в Московському театрі мініатюр. Виявилось, що естрадних діалогів одного автора – Михайла Жванецького, розрахованих на партнерів чоловіків, що грали на сцені два протилежних характери, достатньо для того, щоб будувати на цьому прийомі цілісні програми.

Театри мініатюр. Поряд з естрадним театрами, де в центрі кожної вистави знаходиться актор-корифей, соліст, зустрічаються театри мініатюр, в яких вистави граються колективом артистів. По такому принципу побудована діяльність Московського театру мініатюр в саду "Эрмитаж". Цей театр показує вистави в самих різноманітних жанрах. Наприклад, на його сцені можна побачити за один вечір дві-три одноактні комедії, або програму інсценізованих оповідань, або сатиричний огляд. Тут же йдуть вибрані мініатюри М.Жванецького і вистава "для дітей з гумором" під назвою "Хочу в артисти".

Петербурзьким театром мініатюр "Експеримент" керує актор і режисер Віктор Харитонов. Його виконавська творчість багато в чому визначає обличчя всього колективу. Вйого репертуарі рідко зустрічаються п'єси традиційного напрямку. Драматургія в основному складається зфрагментів оповідальної прози, документальних текстів, поетичних мініатюр. Сюжету в звечайному сенсі в подібних виставах "експерименту" майже нема. Увага глядачів зосереджена на цікавості до біографії героя, на формуванні його особистості і творчої індивідуальності, оскільки нацперші постановки "Експерименту" присвячені письменникам і поетам (М. Дудіну, А. Володіну та ін.). Естрадність виявляється і в малій кількості виконавців, і в лаконізмі оформлення, і у відкритих взаємовідносинах з глядачем. Разом з тим вистави включають в себе багато оригінальних прийомів подачі матеріалу: чергування живої мови актора і магнітофонних записів, демонстрація глядачам фотослайдів і малюнків, фрагментів фільмів.

В труппу "Експерименту" запрошуються також артисти буффонадно-циркового плану (Ю. Хомутянський, В. Полунін та ін.). Пізніше під керівництвом В. Полуніна автономним колективом став театр-студія "Лицедеи", де дуже тісно переплітаються естрада і театр, класична пантоміма і клоунада, мовчання і доречно сказане окреме слово, вибудованість дії та імпровізація. Театр "Лицедеи" – один з типових прикладів диффузії видів і жанрів сценічного мистецтва.

Потрібно відзначити, що у виставах театрів мініатюр, поряд з драматургією – скетчами, одноактними комедіями, інсценізованою прозою, присутні монологи, фейлетони, пісеньки, іноді – конферанс. Більше того, самі малі драматичні форми є дуже естрадними і наповнені репліками "a parte" ( в сторону), відкритими внутрішніми монологами.

Вистави в мюзік-холлах. Мюзік-холли також можна вважати естрадними театрами, розрахованими на великі зали і сцени. В Радянському Союзі ще в 20-30-х роках з успіхом працювали Московський і Ленінградський мюзік-холли. Також вони були відкриті в Баку, Горькому та інших містах. Нове народження мюзік-холлів відбулося у 60-х роках. Але мюзік-холли, по суті, виступали з театралізованими концертними програмами, в яких часто не вистачало єдності дії. До того ж характер і функції майстерно поставлених хореографічних номерів часто не вписувались у драматургію вистави і виявлялись вставними номерами.

Традиційно в мюзік-холльних виставах в центрі уваги завжди знаходилась постать артиста-соліста. "Зірки" старого мюзік-холлу поставали перед публікою у вигляді персонажів з певними і знайомими характерами. Так, англійський актор Альберт Шевальє виходив на сцену в образі лондонського торговця, а його французький однофамілець Моріс Шевальє виглядав придуркуватим простаком, який насправді виявлявся спритним і витонченим танцюристом. У вітчизняному мюзік-холлі естрадні співаки Ольга Вардашева, Сергій Захаров та ін. виступали, як правило від власної особи.

Мюзік-холл обов'язково включає в свої програми масові хореографічні номери. Ці номери завжди винахідливо поставлені і віртуозно виконані. Тут вдається досягти ідеальної синхронності рухів. Обов'язкові яскраві, ефектні костюми. Видовищності вистави сприяє кольорове освітлення, динамічна "гра" світла; часто – сполучення сценічної дії і кіносюжетів. Ці ж компоненти присутні і в циркових номерах, і в номерах пісенних. Емоційно-змістовний вплив досягається в однаковій мірі мистецтвом виконавця і театрально-зображувальним мистецтвом.

Є ще одна ознака театральності в мюзік-холлі – це підвищений потяг до сюжетності, до певного єдинства, яке об'єднувало би різні номери. Таким чином, концертна програма мюзік-холлу часто перетворювалась в п'єсу-огляд. Це пояснювалось постійним дефіцитом потрібної кількості першокласних естрадних номерів, які могли б "відповідати" самі за себе. Необхідними були засоби, які могли б підтримати увагу і цікавість публіки на протязі усієї програми, не дивлячись на різний рівень номерів. Такими засобами виявлялись або певна сюжетна лінія, або оригінальний театралізований конферанс.

Якщо порівнювати позиції театрів-кабаре і мюзік-холлів, то відразу кидається у вічі їх відмінність. Мюзік-холл, який є породження розважальної естради, на відміну від кабаре, не ставить собі за мету бути послідовно сатиричним і злободенним. Програма тут може бути також достатньо актуальною, однак яскравість зовнішньої форми, демонстрація майстерності всеодно опиняться на першому плані глядацького сприйняття.

Дуже важливою для мюзік-холлів є наявність свого стаціонарного приміщення, добре обладнаної сцени і святково оформленого залу. Цим завжди відрізнялись паризькі і лондонські мюзік-холли.

Петербурзький мюзік-холл зумів з самого початку своєї діяльності (1966р.) майже в усіх своїх програмах дотримуватись теми і головної думки, закладених в сценарії. Тут часто використовувались такі жанрові поєднання, як вокальний ансамбль і балет, Вокаліст і жіноче вокальне тріо, балет і національний хореографічний квартет. Рівень балетної групи і солістів-вокалістів завжди був високим. Завдяки цьому, мюзік-холл з Петербургу виявився життєздатним естрадним рев'ю-театром і завоював стійке визнання на батьківщині і за кордоном.

Берлінський театр-вар'єте "Фридрихштадтпаласт", передусім вражає яскравою видовищністю своїх вистав. Власне у цьому його спільність з традиційним мюзік-холлом. Програма тут будується на сполученні трьох елементів – естрадно-циркових номерів, розгорнутого парного або потрійного інтермедійного конферансу і балетних композицій. У виставі зазвичай приймають участь як зарубіжні "зірки", так і творча молодь. Артисти, запрошені з інших країн нерідко готують спеціальні номери для даної програми.

Балет"Фридрихштадтпаласту" ахоплюєсполученням бездоганних зовнішніх даних, тренованістю пластики і артистизмом виконавців.Глядачів завжди вражає дивна синхронність рухів в масовому танці. Ця якість традиційна для балету в мюзік-холлах починаючи з середини ХІХ ст., коли на сценах естрадних театрів з'явились спеціальні балетні групи "girls", що виконували канкан.

У 1984 році "Фридрихштадтпаласт" отримав нову будівлю з великою сучасно обладнаною сценою і трьома змінними цирковими манежами на авансцені, що дозволяє включати в програми виступи фігурістів-ковзанярів і майстрів синхронного плавання. Відмінна світло- і звукова апаратура допомагає робити вистави "Фридрихштадтпаласту" справжнім святом.

2

Loading...

 
 

Цікаве