WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи - Реферат

Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи - Реферат

творчості).
У країні прийнято низку спеціальних федеральних законодавчих актів щодо культури. Вони, зокрема, включають:
Акт про розподіл державних субсидій (1977);
Федеральний акт про підтримку мистецтва ( 2000);
Акт про громадське радіо (2001);
Акт про авторське право (2003);
Акт про підтримку кіно (2004);
Акт про Федеральні театральні заклади (1998);
Акт про Федеральні музеї (1998); та
Акт про охорону пам"яток (1999).
Федеральний акт про підтримку мистецтва передбачає підтримку "сучасного мистецтва, його розвитку та духовного розмаїття" в таких галузях: літератури, театру, музики, образотворчого мистецтва, фотографії, кіно, відео, експериментальних мистецьких форм (стаття 2.1).
Натомість щодо таких сфер, як оркестрова музика й театр, є дуже мало спеціальних законодавчих норм.
Окремі закони про підтримку культури натомість були прийняті всіма земельними парламентами за винятком Відня. На додачу до прямої державної підтримки культури й мистецтва, австрійське законодавство забезпечує ряд важливих механізмів непрямої підтримки мистецтва. Це стосується різноманітних законодавчих положень щодо соціальної й фіскальної політики, системи соціального забезпечення митців, норм щодо регулювання ринку праці, авторських та суміжних прав (прямі та непрямі платежі авторам, наприклад, від бібліотек), податкових пільг для приватного сектора в мистецтві, для приватних пожертв і мистецького спонсорства, а також практики замовлення (монументальних) мистецьких творів для будівель, що фінансуються з державного бюджету.
ШВЕЦІЯ
Шведська Конституція складається з чотирьох фундаментальних законів: "Інструмент урядування", "Закон про успадкування престолу", "Закон про свободу преси", та фундаментальний "Закон про свободу вираження".
Центральні для державного ладу положення містяться в "Інструменті Урядування", і цей правовий акт - найбільш схожий на Конституції інших країн.
Варта уваги Стаття 2, цього закону, що стосується базових принципів управління:
"Державна влада має здійснюватись з урахуванням рівної цінності всіх і свободи й гідності кожної приватної особи.
Особистий, економічний і культурний добробут кожної особи має бути головною метою державної діяльності.
...Рівні можливості мають бути забезпечені для етнічних, мовних та релігійних меншин для збереження й розвитку їхнього культурного й соціального життя".
На додачу до статей про фундаментальні демократичні права й свободи на самовираження, інформацію, вірування та зібрання, в "Інструменті Урядування" є особлива Стаття 19, де йдеться про митців:
"Письменники, митці й фотографи мають право на свої твори у відповідності до прав, передбачених у законі".
Положення Закону про свободу преси (1766) стосуються свободи вираження не лише для преси, а й радіо, телебачення, й таких галузей культури, як кіно, відео, звукозапис та інших індустрій. Цей акт також містить право на доступ до офіційних документів.
У Швеції є дуже мало спеціальних законів для сфері культури. Власне, є тільки два базових галузенвих закони: "Про муніципальні публічні бібліотеки" та "Про охорону національної спадщини".
Окрім загального законодавства, прийнятого парламентом, є велика кількість нормативних актів, виданих урядом, зокрема - щодо порядку використання бюджетних коштів для різноманітних цілей культури.
СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
Хоча США не є ані членом Євросоюзу, ані взагалі європейською країною, однак саме американський досвід розвитку різноманітних і ліберальних механізмів підтримки культурної сфери справив величезний вплив на формування сучасної культурної політики багатьох країн як Західної, так і Східної Європи.
Традиційно вважається, що уряд США притримується принципу laіssez faіre як головної засади культурної політики. Справді, від завершення "нового курсу" Ф.Д.Рузвельта (1930-ті) аж до створення демократичною адміністрацією Л.Джонсона Національного фонду підтримки мистецтв та Національного фонду підтримки гуманітарних наук (NEA, NEH) федеральний уряд практично прямо не впливав на культурну сферу. Втім, у акті Конгресу США про створення NEA й NEH їм визначалася роль "формувати національну політику в широкому сенсі" стосовно культурної сфери, - політику "підтримки мистецтв", а не "державну політику у сфері мистецтв".
Згаданий федеральний закон про Національний фонд підтримки мистецтв (NEA) та Національний фонд підтримки гуманітарних наук (NEH) було прийнято 1965 року. З огляду на помітну, коли не центральну роль NEA в системі федеральних культурних інституцій зупинімося на цій установі докладніше.
Свою місію Національний фонд підтримки мистецтв визначає так:
"- зміцнювати художній рівень, різноманіття та життєздатність мистецтв у Сполучених Штатах, а також
- забезпечувати розширення доступу публіки до мистецтв".
Фонд цілком фінансується з федерального бюджету і діє шляхом надання фінансової допомоги окремим митцям, мистецьким колективам та неприбутковим організаціям, які подають конкурсні заявки на виконання певних культурно-мистецьких проектів. Допомога надається у трьох формах:
доповнювальні гранти якісним культурно-мистецьким проектам, що їх подають неприбуткові організації (грант NEA надається за умови доповнюючого фінансування з нефедеральних джерел у співвідношенні 1:1);
доповнювальні гранти культурним організаціям (мистецьким агентствам) штатів, регіонів чи окремих міст;
гранти недоповнювального характеру окремим особливо талановитим митцям.
Процедура розгляду поданих проектів та надання грантів упродовж понад тридцяти років існування NEA постійно видозмінювалася й нині має такий характер. У кожній з мистецьких "дисциплін", за якими оголошуються конкурси (театр, музика, танець, фольклор, музейна справа, література тощо) існує окрема експертна рада (advіsory panel) з 12 членів, яка розглядає всі проекти в даній номінації й відбирає достойні підтримки.
Потім усі відібрані проекти (з усіх номінацій) розглядає Національна рада мистецтв, а вже відібрані нею проекти остаточно затверджує голова Національного фонду.
Останніми роками всі подані проекти повинні належати до однієї з чотирьох категорій: "Культурна спадщина і її збереження"; "Освіта й доступ до культури"; "Творчість та її презентація"; "Планування та стабілізація". Остання категорія стосується проектів, спрямованих на зміцнення організацій, які пропонують мистецтво високоїякості, але не надто досвідчені в організаційних, фінансових, інших "немистецьких" аспектах.
Висновок Макніла-Лаурі про правові засади культурної політики США такий:
"Америка має суспільну політику (publіc polіcy) щодо мистецтва й культури, і ми бачимо її вплив. Натомість відповідь на питання, чи ця політика є загальнонаціональною, чи просто суспільною, залежить від розуміння того, що ця політика не контролюється й не виражається експліцитно федеральними органами влади, і навіть у законодавчих актах з цього питання вона чітко ставиться у традиційний для американського суспільства плюралістичний контекст і підпорядковується йому".
Про об'єкт
Loading...

 
 

Цікаве