WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи - Реферат

Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи - Реферат

багатьох видів соціальних послуг, що традиційно надавалися комунальними службами за гроші місцевих бюджетів, механізм так званого "compulsory competіtіve tenderіng" (CCT), тобто обов'язкових конкурсних тендерів. Малося на увазі досягнути економії муніципальних коштів (значну частку яких у Британії складає дотація з державного бюджету), піднесення якості послуг за рахунок впровадження у цю сферу елементів ринкової конкуренції.
Із видів послуг та сфер діяльності, на які поширювався механізм ССТ, до культурної сфери прямо належали: замовлення на архітектурні проекти, дозвіллєво-розважальні послуги; а непрямо - те, що на тендери виставлялося також надання комунальних послуг самим культурним закладам (експлуатація та ремонт приміщень, електропостачання, охорона тощо).
Сфери культури в ширшому сенсі стосувалися запроваджені з 1990 року прийнятим тоді "Законом про мовлення" (Broadcastіng Act) квоти на створені незалежними продюсерами телепрограми на національних (громадських) каналах BBC/ІTV. Ставилася мета - пожвавити ринок телепродукції, підтримати здорову конкуренцію на ньому. Визначався й рівень - на 1993 рік частка програм, замовлених незалежним продюсерам, мала скласти не менш як 25%.
Фактично ж на 1997 рік частка "законтрактованих на стороні" програм складала на ВВС майже 29 відсотків.
Митці у Великій Британії скоро отримають "Право митця на перепродаж творів" (Artists' Resale Right), в результаті чого матимуть дохід від продажу й перепродажу своїх творів. Ще 1996 року Єврокомісія запропонувала відповідну Директиву, яка в 2001 році була прийнята. Згідно з нею, всі держави-члени ЄС мають ввести таке право митця до своїх внутріщніх законодавств, починаючи з 2006 року.
Незважаючи на спротив мистецьких аукціонів, які здебільшого знаходяться у Великій Британії, британський парламент прийме закон про те, щоб надати живим митцям це право до 2006 року, а до 2012 року це право пошириться на твори митців, які померли за попередні 70 років.
Невдовзі Євросоюз має також підняти мінімальну ставку ПДВ на твори мистецтва з 2.5% до 5%. Це крок, якому дуже опиралися арт-ділери й колекціонери у Великій Британії, які бояться, що їхня панівна позиція на британському ринку буде втрачена.
Законодавче забезпечення неприбуткових організацій
У Великій Британії так званий "третій сектор" є добре розвиненим, з огляду на сприятливий правовий (передусім податковий) клімат. На 1990 рік в країні нараховувалося понад 170 тисяч неприбуткових організацій (НПО, британський юридичний термін для них - charіty, хоча явна меншість з-поміж них є власне благодійницькими організаціями у вузькому сенсі; термін charіty став означати будь-яку некомерційну організацію, що "служить суспільним цілям").
Юридичний статус charіty має кожна третя державна школа і кожна друга недержавна, а також майже всі культурно-мистецькі організації (відомо, що комерційні культурні індустрії в Британії хоча й живуть собі непогано, але дуже поступаються розмірами американським і розташовані майже без винятку в Лондоні).
Головні причини набуття неприбуткового статусу - це, звичайно, податкові пільги, але особливо - значно більші можливості для "фандрейзінгу", адже для не надто розвиненої британської філантропії податкові пільги на пожертви для charіty відіграють важливу роль.
1976 року було утворено Асоціацію бізнесового спонсорства мистецтв (ABSA) - "для пропаганди концепції та практики спонсорування мистецтва в бізнесовому середовищі". Основні форми діяльності ABSA це "консультування бізнесу щодо всіх аспектів спонсорства, надання потенційним спонсорам цілої низки послуг та можливостей, що їх дає членство в ABSA, а також консультування мистецького середовища в питаннях пошуку спонсорської допомоги" [The Arts Fundіng System, p. 8].
ABSA є адміністратором започаткованої британським урядом із 1984 року "Програми заохочення бізнесового спонсорства" (BSІS). За цією програмою, кожна "нова" спонсорська пожертва доповнюється державними коштами у співвідношенні 1:1; якщо ж спонсор збільшує обсяг своєї раніш надаваної допомоги, то сума збільшення доповнюється у співвідношенні 1:2. За 1984-93 рр. в такий спосіб було акумульовано 82 млн. фунтів (з чого 27 млн. додано державою).
ФРАНЦІЯ
У сучасному світі культурна політика Франції вважається зразком того, як за умов вільноринкового суспільства можна створити дуже централізовану систему державного патронажу над культурою.
Однак об'єкт цього патронажу, саме розуміння культурної сфери тут досить широке. До французької національної культури, яка вважається за такий об'єкт, належать не лише опера, балет, драматичний театр, образотворчі мистецтва та інші види "високої" культури, але й явища молодіжної субкультури, а також такі напрямки, як дизайн, мода, особливо - жіноча, і навіть національна кухня.
Попри давню традицію монаршого та демократичного державного покровительства мистецтва, Міністерство культури Франції утворено лише 1959 року - через 14 років після Британської ради мистецтв і за шість років до створення NEA та NEH в Америці.
У 1960-і роки французька система державної підтримки культури перетворилася із системи субсидій "високій" культурі на розгалужену, хоча й ієрархічно централізовану адміністративну мережу, яка підтримує дуже широкий спектр "культурної діяльності" - аби ця діяльність зміцнювала прекрасну будівлю французької національної культури "як усього способу життя".
Для цього було створено чималу законодавчу базу - зокрема, закони про підтримку творчих мистецьких проектів, про соціальний захист митців, про охорону національної культурної спадщини, про мистецьку освіту, про ціну на книжку й багато інших.
Наприклад, прийнятий 1994 року французький закон про мовленеві квоти передбачає, що:
в радіоефірі франкомовні пісні мають становити не менше 40% загальної кількості трансльованих пісень;
на телеканалах не менше 60% демонстрованих фільмів мають бути європейського виробництва, в тому числі не менше 40% - французького виробництва.
Пріоритет надавався підтримці сучасного мистецтва у всіх (а не лише елітарних) його формах; іншим пріоритетом стало забезпечення доступу якнайширших верств суспільства до культурних надбань (через доступність цін та територіальну "децентралізацію" культурних послуг).
Структура органів державної підтримки культури у Франції
Міністерство культури й комунікації Франції (колись - просто Міністерство культури, потім - Міністерство культури і франкофонії) має досить струнку ієрархічну структуру. Воно очолюється міністром, при якому функціонує "кабінет" (щось на кшталт нашої колегії міністерства); кілька функціональних департаментів (загально-адміністративний, інформації,міжнародних зв'язків, інспекцій, розвитку тощо) та дев'ять галузевих управлінь: архівів, музеїв, книжки й лектури, культурної спадщини, театрів і вистав, музики й танцю, пластичних мистецтв, французької мови, а також Національний центр кінематографії, який до 1959 року був окремою інституцією і відтоді зберіг свою назву. Цікавим є механізм фінансування цього центру: існує спеціальний
Loading...

 
 

Цікаве