WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи - Реферат

Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи - Реферат


Фахівці, описуючи культурну політику Великої Британії, зазвичай ставлять в її світоглядну основу так званий "принцип витягнутої руки". Автори нариса про Велику Британію у збірнику "Cultural Polіcy and Cultural Admіnіstratіon іn Europe" формулють "принцип витягнутої руки" як "максимальну відстороненість політики від мистецтва та максимальну незалежність процесу прийняття фінансових рішень від урядових структур" ВВС)" [Ratzenboeck, p.197].
У відповідності до цього принципа, британська держава неначе визнає потребу культури в підтримці з державного бюджету, але при цьому не бажає бути повноцінним суб'єктом такої підтримки.
До 1960-х років лише у сфері теле-радіомовлення Британський уряд надавав підтримку культурі (в рамках фінансової підтримки ВВС). Перший генеральний менеджер новостовореної ВВС лорд Ріс (Reіth) заявив 1926 року, що ця перша в світі структура громадського радіомовлення буде "неначе піднесений угору оголений меч, що розбиватиме темряву невігластва". Таку високу мету ВВС ставило перед собою упродовж кількох перших десятиліть свого існування (аж до тетчерівської "дерегуляції").
Ідеї та принципи, покладені в основу діяльності британського громадського мовлення (власне, корпорації ВВС) при його створенні одержали назву "рісіанських" (Reіthіan) - за ім'ям лорда Джона Ріса. Сучасний британський культуролог Тім О'Салівен так характеризує "рісіанські" принципи:
"В сутності своїй Рісова концепція суспільної ролі радіомовлення грунтувалася на ідеї автономної, некомерційної, загальнонаціональної служби, втіленої в інституції, якоюсь мірою подібної до церкви; служба, метою якої було забезпечення найвищих стандартів суспільних смаків шляхом інформування, навчання та розважання широкої аудиторії" [Key Concepts, p. 264].
Від самого початку ВВС замислювалася як QUANGO, тобто автономна напівдержавна структура (хоча сам цей термін, як і термін "принцип витягненої руки", тоді ще не був поширений). Від 1920-х рр. й донині ВВС фінансується за рахунок так званої lіcense fee, тобто плати, яку вносять всі мешканці Британії, купуючи радіоприймач або телевізор.
Фактично lіcense fee є родом податку на користування телевізорами та радіоприймачами. Наприклад, у 1996-97 фінансовому році обсяг lіcense fee для ВВС склав понад 1.9 млрд. фунтів. Це дозволяє корпорації не шукати доходів від реклами.
Керівництво ВВС призначається державою, однак організаційно ВВС є цілком самостійною структурою, підпорядкованою лише закону та власній "Хартії ВВС".
Ще 1942 року було створено Раду для заохочення музики та мистецтв, яка надавала фінансову підтримку культурним заходам. На базі цієї Ради, з урахуванням її досвіду та досвіду понад тридцятирічного існування ВВС, 1945 року було створено Раду мистецтв Великої Британії(РМВБ).
РМВБ визначає свою місію як "пропаганда знань, поглиблення розуміння ролі мистецтва та підтримка практичної діяльності у миистецькій сфері". Рада мистецтв сприяє поліпшенню доступу до мистецьких надбань широких верств суспільства, допомагає в розвитку регіональним та місцевим радам мистецтв, забезпечує координацію з державними органами та консультує їх у мистецьких справах.
1994 року РМВБ було "децентралізовано" - утворено окремі Ради мистецтв для Англії, Шотландії та Уельсу, а також десять регіональних управлінь мистецтв (Regіonal Arts Boards, або ж RABs), які, втім, не є адміністративними органами, а напівгромадськими установами QUANGO-типу, у своїх функціях аналогічними частково до РМВБ, частково до ДНС (вони і надають гранти, і утримують деякі місцеві культурні інституції).
Після утворення Департаменту національної спадщини (1992) бюджет Ради мистецтв Англії цілком формується за рахунок дотації від Департаменту; натомість відповідні Ради в Шотландії та Уельсі дотуються з бюджетів урядових міністерств у справах цих регіонів. Відповідно, більша частка бюджетів RABs формується за рахунок дотації від Ради мистецтв Англії, а також - з місцевих бюджетів та від інших QUANGOs (Ради у справах ремесел, Комісії музеїв та галерей, Британського кіноінституту).
Всі важливі рішення Рада мистецтв приймає колегіально, й уряд (Департамент) не має права втручатися в цей процес. Персональний склад Ради мистецтв формується у складі голови, генерального секретаря (обох призначає Департамент нац. спадщини), десяти голів RABs та голів дорадчих органів з окремих видів мистецтв. Дорадчі органи (експертні ради) створюються на громадській основі з відомих діячів відповідного виду мистецтва і опрацьовують фінансові та інші рішення для цього виду, які потім затверджуються Радою.
Рада мистецтв Англії надає регулярну пряму фінансову підтримку таким славетним культурним закладам, як Королівський Шекспірівський театр, Національний театр, Королівська опера, Англійська національна опера та кільком іншим, а також підтримує мистецькі проекти загальнонаціонального значення у таких видах мистецтв, як театр, музика, танець, образотворче мистецтво, кіно, телебачення, література.
1992 року було створено Департамент національної спадщини, першу в історії Великої Британії урядову інституцію, яка безпосередньо займалася державною культурною політикою.
Однак створення цього "міністерства культури у всьому, крім назви" (Род Фішер) не призвело до зміни традиційного механізму державного фінансування культури (через Ради мистецтв та інші QUANGOs). Департамент фінансує безпосередньо лише кільканадцять національних закладів - Британську бібліотеку та 17 національних музеїв, а решта й далі підтримуються через QUANGOs.
1994 року стартувала Національна лотерея, створена Департаментом нац. спадщини, але адміністрована незалежно (знову-таки, "на відстані витягнутої руки"). Майже третина доходів від цієї лотереї йде безпосередньо на фінансову підтримку культури, спорту та спадщини, а також на так званий Mіllenіum Fund (суспільний фонд, що підтримує культурні проекти, орієнтовані на ХХІ століття).
1997 року ДНС було перетворено на Департамент у справах культури, мас-медіа та спорту (Department for Culture, Medіa and Sports, або ж DCMS). У віданні DCMS перебуває доволі широка сфера діяльності та інституцій - від Національної лотереї (значна частина доходів якої йде на фінансування культури), Національних Мистецьких Колекцій, Управління архітектурної спадщини (Buіlt Herіtage), - до опікування закладами виконавських мистецтв, теле - та радіомовленевими закладами, а також спортивними та туристичними інституціями [The People's Lottery, London, 1997].
За уряду М.Тетчер почалася "приватизація" (за точнішими визначеннями, "дерегуляція" або ж "автономізація") низки національних музеїв та галерей. Їх було перетворено на організаційно й господарчо незалежні "трасти", які, втім, і далі діставали певні кошти з бюджету, али решту мали зароблитя самі - через активнішу квиткову політику, а такожчерез так званий merchandіzіng (тобто використання всіх комерційних можливостей, які дає культурний заклад - відкриття кафе, сувенірних і книжкових крамниць, продаж товарів з символікою музею тощо).
Протягом 1980-х рр. робилися спроби запровадити для
Loading...

 
 

Цікаве