WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи - Реферат

Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи - Реферат


Реферат на тему:
Правове регулювання культурної сфери в країнах Європи
Наприкінці XX ст., передусім у країнах Європейського Союзу, почала формуватися системна альтернатива традиційній для Заходу політиці laissez-faire (невтручання) в культурній сфері. Основна ідея цієї альтернативи полягає у створенні сприятливого податкового режиму для культурних індустрій та усунення митних чи інших міждержавних бар'єрів на шляхах культурного обміну.
Зокрема, вирішенню останніх проблем (тобто скасуванню митних бар'єрів, акцизів тощо при імпорті-експорті культурних товарів) присвячена відома Флорентійська конвенція.
Європейські науковці (французький культуролог Марк-Олів'є Барюш) вказують на чотири головних інструменти державної книжкової політики в умовах демократії та ринку:
по-перше - утримання і розвиток мережі загальнодоступних бібліотек;
по-друге - єдина система контрольованих (і теж доступних) цін на книжки;
по-третє - заходи прямого фінансового втручання (держзамовлення, гранти видавцям і авторам тощо);
по-четверте - пільгове оподаткування (чи то самого продажу книжок, чи то цілого ланцюжка операцій, пов'язаних із книговиданням та торгівлею).
Скажімо, Швеція та Данія не встановлюють податкові пільги для друкованої продукції, натомість щедро фінансують бібліотеки й виділяють кошти на пряму допомогу видавцям та авторам. Франція застосовує не лише податкові пільги, а й механізм фіксованої ціни на книжку. Завдяки зниженим ставкам ПДВ (2% на газети й журнали, 5,5% на книжки та кіно-квитки) французькі книжки є удвічі-втричі дешевшими, аніж у скандинавських країнах чи Британії (хоча у Британії ПДВ на книжку складає 0%), і купують їх там помітно більше.
Загалом - з-поміж 29 європейських країн, охоплених аналітичним оглядом Франсуа Руе "ПДВ та книжкова політика", вісім застосовують нульову ставку ПДВ на книжку (Британія, Ірландія, Норвегія, Литва, Латвія, Естонія, Польща та Росія); чотири країни не передбачають жодних податкових скидок (у Швеції та Данії - ПДВ 25%; у Болгарії та Хорватії - 22%); решта країн застосовують зменшену ставку ПДВ на книжки, газети та журнали (її розмір коливається від 3% у Люксембурзі до 12% в Угорщині та Фінляндії). У кількох країнах (Франція, Польща, Росія, Греція) нульова або зменшена ставка ПДВ застосовується не лише на продаж книжок, але й на деякі інші операції, пов'язані з книговиданням (друк, закупівля паперу, а у Франції навіть презентації нових видань).
У кількох країнах (зокрема, в Польщі та Росії) нульова ставка ПДВ застосовується лише на продаж вітчизняних книжок, однак лише в одній країні (Латвії) пільга поширюється лише на видання державною латиською мовою, та й то не всі, а тільки книжки для дітей та першовидання художньої літератури.
Політика щодо кіно та телебачення
У більшості європейських країн кіноіндустрія розраховує в основному на внутрішній ринок, а тому - майже неуникною для розвитку національної кінематографії стає державна фінансова підтримка - пряма чи принаймні непряма (у формі податкових пільг).
Про її розміри і характер у різних країнах Європи можна судити за даними Таблиці 1.
Таблиця 1. Інвестиції у кіновиробництво в різних країнах ( млн. євро).
1985 1991 1994 1999
Євросоюз (15 країн) 930.5 1378.3 1350.4 …
Німеччина 106.9 117.0 162.5 …
Іспанія 65.8 96.2 42.0 …
Франція 305.0 540.2 437.3 …
Італія 192.0 302.1 216.1 180
Велика Британія 172.2 228.2 334.3 549
США 3266.7 4002.9 4115.5 …
Австралія … 73.1 88.1 …
Джерело: Guide to GATS, 1998
У Франції державне фінансування кіноіндустрії є найбільшим серед європейських країн, а у Великій Британії - чи не найменшим (хоча обсяг кіновиробництва майже такий самий). Втім, лише 40,47% державної підтримки спрямовується на французьке кіновиробництво, натомість більша частка іде на підтримку дистрибуції та кінопоказу.
Подібний характер має і державна підтримка італійського кіно (42% - на кіновиробництво, решта - на забезпечення присутності вітчизняних фільмів у кінотеатрах), натомість у Німеччині, Данії, Іспанії, Швеції, Фінляндії - майже всі державні кошти спрямовуються на кіновиробництво.
Навіть у тих країнах-членах ЄС, де не було власних квот, від 1995 року діють норми Директиви ЄС "Телебачення без кордонів", за якою не менше 50% телеефірного часу (за винятком новин, спорту, реклами та телеігор) має займати європейська продукція, в тому числі не менше 10% - продукція незалежних студій.
Саме зусиллями деяких країн Європи (передусім Франції) було залишено право на кіноквоти в діючій Угоді GATT (1995), а саме - статтю IV 'Special Provisions relating to Cinematographic Films', яка, зокрема, передбачає:
"Якщо якась із сторін-учасниць встановлює або зберігає внутрідержавні кількісні обмеження на демонстрацію кінофільмів, то такі обмеження мають набувати форми екранних квот і відповідати наступним вимогам:
а) екранні квоти можуть вимагати демонстрування фільмів вітчизняного виробництва протягом визначеної мінімальної частки загального екранного часу, що обліковується за період не менше року, у загальному екранному часі комерційного демонстрування фільмів будь-якого виробництва, на основі обрахування екранного часу на один кінотеатр за рік;
б) за винятком екранного часу, відведеного для демонстрування вітчизняних фільмів у рамках екранної квоти, екранний час не повинен адміністративно чи примусово перерозподілятися між джерелами демонстрування фільмів."
ВЕЛИКА БРИТАНІЯ
Сполучене Королівство не має писаної конституції, послуговуючись прецедентним правом. Тому й немає всеохопного законодавчого акту, який би регулював галузь культури, хоча вже багато років (з середини ХІХ ст.) діють нормативні акти для багатьох окремих культурних секторів (музеїв, бібліотек, тощо).
Отже, окремої законодавчої бази для галузі культури не існує, але є цілий ряд спеціальних законів, які стосуються управління й фінансування цього специфічного сектора.
Серед інших законів варто згадати Закон про здоров"я й безпеку праці (The Health and Safety at Work Act, 1974), що стосується усіх робочих місць, включаючи театри, концертні зали, музеї, майстерні художників; цей закон врегульовує умови праці всіх найманих працівників. Є також кілька законів, що регуюють продаж творів мистецтва, наприклад - "Про продаж мистецьких виробів" (1979) та "Акт про порядок ведення торгівлі" (Trade Description's Act), "Акт про захист споживача" (Consumer Protection Act) та "Акт про постачання товарів та надання послуг" (the Supply of Goods and Services Act).
Тривають дебати про можливе ущемлення свободи слова й творчості, якщо будуть прийняті запропонований урядом Закон про расову й релігійну нетерпимість (Racial and Religious Hatred Bill), який має на меті запобігти дискримінації людей через їхні релігійні вірування, та "Закон про тероризм". Побоювання були висловлені митцями різних галузей, а також і фахівцями з прав людини, що, мовляв,такий закон може призвести до цензурування мистецьких творів, які певними групами суспільства можуть вважатися образливими або небезпечними.
Loading...

 
 

Цікаве