WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Особливості реформування культурної політики в Центральній і Східній Європі - Реферат

Особливості реформування культурної політики в Центральній і Східній Європі - Реферат

57].
В культурно-мистецькому середовищі цей документ сприйняли як наступ на свободу творчості, й понад 200 провідних словацьких культурних діячів підписали відкритий лист, де застерігалося проти "загрози повернення до державного контролю над культурою в комуністичному стилі".
Не відбулося структурних чи майнових змін на словацькому телебаченні (принаймні до виборчої поразки й усунення від влади В.Мечіара): усі три телеканали залишалися в руках держави. Хоча зареєстровано 24 приватних радіостанції, але практично увесь ринок радіореклами діставався чотирьом державним радіоканалам, якітаким чином фактично контролювали національний ефір. Винятком з-посеред словацьких мас-медіа стала преса - більшість газет та журналів є недержавними. Однак і тут уряд Мечіара намагався втручатися - скажімо, 1995 року Міністерство культури Словачини передало всі кошти, призначені на "підтримку преси нацменшин", двом "слухняним" газетам, аби вони публікували особливі додатки мовами меншин, заміть того, щоб фінансово підтримати власне угорські та чеські пресові органи [Malesevіc, p.58-59].
Прикладом протилежного плану (також вельми характерним для посткомуністичної ситуації) є швидке, хоча й без зайвого галасу, захоплення західним медіа-капіталом (німецьким, австрійським, французьким) найпопулярніших телеканалів та газет у Чеській республіці. С.Малешевіч у згаданому огляді констатує: "На середину 1994 року понад 50 відсотків чеської преси належало іноземному капіталу, включно із 16 з 25 найбільших щоденних газет. Регіональні газети та тижневики купували переважно "сусіди" - видавці з Австрії та Німеччини. (...) В сьогоднішніх чеських мас-медіа домінує сенсаціоналістська, орієнтована на чутки й скандали "жовта преса", дешеві телешоу, зарубіжні мильні опери, лотереї та телеігри. Два "крайні випадки" являють собою бульварна газета "Блєск" (власник швейцарський пресовий конгломерат Рінж'є), яка з моменту своєї появи 1992 р. перетворилася на найтиражнішу щоденну газету в країні, та телеканал TV-Nova (за участю американського капіталу), який має аудиторію 70% загальної, в порівнянні з 22 відсотками, які має найбільший чеський телеканал СТ1" [Malesevіc 1997, p. 56].
* * *
Варто зазначити, що практично у всіх посткомуністичних країнах було створено правові умови для появи недержавного сектора в культурній сфері - незалежних мистецьких організацій, як комерційних, так і неприбуткових. Однак поза скасуванням заборон, цензури, державного контролю, для появи життєздатного "третього сектора" мало що було зроблено.
Недержавний сектор у культурі (радіостанції, газети та журнали, видавництва, театральні трупи, галереї тощо) формувався майже скрізь не за рахунок роздержавлення чи приватизації, а за рахунок приватних чи громадських ініціатив, лише зрідка підтримуваних державою. Як влучно охарактеризовано в національному звіті про культурну політику Хорватії позицію тамтешньої влади з цього питання, уряд воліє "не фінансувати, але й не забороняти" такі ініціативи та організації [Cultural Polіcy іn Croatіa, 1999, p. 245].
Головним джерелом фінансової підтримки недержавних неприбуткових культурно-мистецьких організацій у більшості східноєвропейських країн до 2002 року залишалися західні благодійні фундації, особливо мережа фондів Дж.Сороса (після 2002 року всі культурно-мистецькі програми цього фонду були згорнуті - на знак того, що східноєвропейські держави вже достатньо зміцніли господарчо, аби самим підтримувати власну культуру).
Натомість успадкована від попередніх режимів інфраструктура державно-комунальних культурних закладів в більшості країн регіону (за винятком, як уже говорилося, Чеської республіки, Угорщини) продовжує, по-перше, домінувати в загальній культурній інфраструктурі, по-друге, й далі фінансується здебільшого з державного та місцевих бюджетів, бо ані розвинути спонсорство та благодійництво до скільки-небудь істотних розмірів, ані скільки-небудь підняти частку зароблених коштів у східноєвропейських театрах, музеях, галереях так і не вдалося.
РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ
Згідно з Конституцією Російської Федерації 1993 року, Росія є демократичною федеральною правовою державою з республіканською формою правління, де права й свободи особистості проголошенні найвищою цінністю.
Наводимо статті Конституції РФ, що стосуються сфери культури.
Стаття 26 встановлює право користуватися рідною мовою й свободу обирати мову спілкування, освіти, навчання й творчості.
Стаття 29 гарантує свободу слова й думки, створення й поширення інформації, включаючи масову інформацію, та забороняє цензуру.
Стаття 44 гарантує свободу творчості, доступ до надбань культури, право брати участь у культурному житті, відвідувати культурні заклади, захищати свою інтелектуальну власність. Вона також розглядає охорону пам"яток, історичної й культурної спадшини, як обов"язок держави й суспільства.
Стаття 68 утверджує російську мову як державну по всій територіїРосії, а також право суб'єктів федерації встановлювати їхні власні офіційні мови, що можуть використовуватись поруч із російською.
Російська Федерація також гарантує права корінних народів згідно з нормами й принципами міжнародного права (Стаття 69).
У 90-і роки в Росії зроблено кілька спроб реформування державної культурної політики; головними напрямками в цій справі стали запровадження істотних податкових пільг для культурних закладів та індустрій (зокрема, відомий закон 1995 року про підтримку вітчизняного книговидання, за яким від ПДВ увільнено не лише друк та продаж книг, а й усі операції у книговидавничому й книготорговельному "ланцюжку", включно з придбанням паперу, фарб та друкарської техніки) та так звана "регіоналізація" управління культурною сферою та її фінансування, тобто передача багатьох функцій з федерального рівня до так званих "суб'єктів федерації" (автономних республік та областей).
Важко судити, наскільки успішною виявилася "регіоналізація" підтримки культури, однак успіх культурного протекціонізму в Росії безперечний: вона нині є мало не єдиною європейською країною, де у більшості мас-культурних індустрій домінує вітчизняний продукт (популярна музика, фонограмна індустрія, популярна книжка тощо).
Основи законодавства Російської Федерації про культуру (1992) розроблялися як щось на зразок "культурної конституції". Вони окреслюють державну відповідальність у сфері культури й мистецтва, розподіляють юрисдикцію в цій сфері. Також вони визначають принципи державної культурної політики, дають визначення галузі культури, визначають механізми її фінансування.
Втім, багато законів та нормативних актів щодо сфери культури, прийнятих на початку 1990-х, сьогодні критикуються за
Loading...

 
 

Цікаве