WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Особливості реформування культурної політики в Центральній і Східній Європі - Реферат

Особливості реформування культурної політики в Центральній і Східній Європі - Реферат

кіносценаріїв. Дотацію від Дистрибуційної агенції можуть отримати також кінопрокатники, які беруть для показу (збиткового) вітчизняні фільми.
На погляд фахівців польського Мінкультури та самих кінематографістів, ці ринкові реформи дали небагато користі польській кінематографії. Відокремленнядержавних "витворень фільмових" від недержавних студій-продуцентів зробило перші економічно нерентабельними, а других - узалежнило від смаків дистриб'юторів, власників чи орендарів кінотеатрів, що буцімто породило постійне зниження мистецької якості.
В квітні 2002 року тодішній Міністр культури А.Целінський ліквідував Комітет Кінематографії, а разом з ним - і всі три Агенції. На той момент заборгованість Комітету перед продюсерами (тобто виділені, але не надані дотації та гранти) складала вже 24 млн. злотих.
Отже, можна констатувати, що багатолітні пошуки оптимальної моделі підтримки культури, зокрема - вітчизняних культурних індустрій, у Польщі ще тривають.
УГОРЩИНА
Конституція Угорської Республіки має кілька загальних посилань на культуру та культурні права, зокрема:
Стаття 35: "Уряд зобов"язаний:
f) забезпечувати відповідальність держави за розвиток науки, і культури, а також гарантувати необхідні умови для цього."
Стаття 66:
"(1) Угорська Республіка гарантує рівність чоловіків і жінок в усіх громадянських, політичних економічних, соціальних та культурних правах."
Стаття 70/F: "(1) Угорська Республіка гарантує своїм громадянам право на освіту."
Стаття 70/G: "Угорська Республіка шанує й підтримує свободу наукової й мистецької творчості, свободу навчання й викладання."
В Угорщині немає єдиного всеохопного закону про культуру або мистецтво. Натомість закон CXL(1997) часто трактується як "закон про культуру", але фактично, він стосується лише регулювання діяльності бібліотек, музеїв та місцевих (комунальних) культурно-просвітницьких і дозвіллєвих закладів.
Закони про бюджет, про оподаткування та про регулювання компетенції місцевої влади, які щороку оновлюються, не відіграють особливо значної ролі в культурній політиці.
Закони про державне фінансування й державних службовців значною мірою регулюють функціонування (створення й ліквідацію) державних закладів та установ культури.
Закон про компанії також відіграє доволі важливу роль. Ним було встановлено правовий статус "публічної благодійної компанії", що зробило можливим заснування неприбуткових організацій. Дедалі більше новозаснованих культурних організацій обирають для себе такий статус. Так само державні й громадські (публічні) фундації є недавніми утвореннями, їхня діяльність переважно регулюється Цивільним Кодексом.
Певні реформаційні процеси в сфері культури починалися в Угорщині ще в останні роки правління Я.Кадара. У другій половині 80-х був запроваджений поділ державного фінансування на два потоки - утримання культурних закладів та фінансування окремих проектів та ініціатив.
З приходом до влади першого некомуністичного уряду, ще 1990 року, навіть без запровадження адекватної законодавчої бази, було запроваджено механізм фінансування культурних проектів за принципом "витягнутої руки" - тобто створено кілька окремих недержавних фундацій, які надавали гранти на конкурсній основі. 1993 року, після прийняття відповідного законодавства, замість "приватно-державних" фундацій було створено кілька "суспільних фондів" для підтримки культурних проектів.
Найбільшим з них став Національний фонд культури. У його статуті визначається, що угорський НФК є "інституцією, яка рівною мірою забезпечує суспільну та урядову відповідальність та розподіляє державні кошти на засадах автономії, незалежності мистецької творчості та повної гласності" [Ratzenboeck, p. 84].
Закон XXIII/1993 про Національний Культурний Фонд передбачає відрахування (збір) на цілі культури в розмірі 1% від вартості реалізованих культурних товарів та послуг, включаючи послуги реклами, що стало дуже важливішим джерелом коштів для культури. Чверть цих коштів розподіляється керівництвом міністерства культури й освіти, решта витрачається на гранти за рішеннями головної наглядової ради, яка в свою чергу адмініструє шістнадцятьма експертними радами по окремих напрямках культури й мистецтва.
Така практика не раз ставала об'єктом гострої критики як "самооподатковування культури", тому є заміри поширити "культурний податок" на інші сфери господарювання. Бюджет НФК у 1995 році становив приблизно еквівалент 9 млн. доларів, з чого дві третини - за рахунок "культурного податку". Для порівняння: Фонд Сороса за 1985-95 рр. витратив в Угорщині понад 50 млн. доларів.
ЧЕХІЯ ТА СЛОВАЧЧИНА
У Чеській Республіці політичні та економічні реформи від самого початку мали характер прозахідної лібералізації, активної приватизації, демонтажу (хоча й не надто активного) структур welfare state. С.Малешевич у своєму порівняльному аналізі культурних ситуацій у Чехії та Словаччині свідчить: "Новий уряд [В.Клауса] заявив відверто, що його мета - знищити патерналістську роль держави у формуванні культурної політики та проводити політику, орієнтовану на ринок і приватний сектор. Це вимагало закриття або реструктуризації багатьох державних інституцій, а також заміни старих керівників новими (...) Це також означало радикальну децентралізацію та приватизацію культурних закладів. У відповідності до цього було прийнято нову законодавчу базу, зокрема, "Закон про неприбуткові організації". Замір уряду полягав у тому, щоб держава продовжувала фінансово підтримувати культурні інституції загальнонаціонального значення (театри, музеї, опери, бібліотеки), натомість усі інші слід заохотити до діяльності в умовах ринку" [Malesevіc, p. 55].
Натомість у сусідній Словаччині, молодій незалежній національній державі, більшу увагу, аніж лібералізаційним заходам, надавалося так званому "державотворенню", натомість патерналістська підтримка "старих" культурних інституцій залишилася майже без змін. На погляд С.Малешевича, "Уряд прем'єра Мечіара значно більше уваги приділяв організації держави та етно-національним питанням, аніж економіці. Популізм та націоналізм стали головними темами дискусій для політичних коментаторів у країні й поза нею, коли заходила мова про Словаччину. Якщо вже проблеми патріотизму та націоналізму вийшли в центр політичного життя, то залишалося почекати, коли це відіб'ється й на культурній політиці. І це, звичайно, невдовзі сталося. Держава знову стала більше зацікавленою в лояльності митців та діячів культури, аніж у їхній творчості. Міністерство культури видало документ "Концепція словацької культури" (1995), який накреслював основні положення нової культурної політики" [Malesevіc, p.
Loading...

 
 

Цікаве