WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Загальні засади правового забезпечення культурної сфери в країнах Заходу - Реферат

Загальні засади правового забезпечення культурної сфери в країнах Заходу - Реферат

завдання "створити перелік (іnventory) культурних прав" (навіть розробити "Міжнародний кодекс поведінки в культурній сфері"), однак констатуються великі труднощі в їх законодавчому оформленні.
Втім, на рівні загально-описовому практично сформовано консенсус щодо того, що входить до таких прав. Передусім - це права творчого самовираження та доступу до культурних цінностей, що їх згаданий звіт ВККР визначає таким чином: "...Метою будь-якої культурної політики має стати вивільнення людського духу, що його головним елементом повинна бути подвійна мета: [вільна] творчість та [вільний] доступ, тобто право творців на можливості задумувати, творити, продукувати й поширювати свої твори; та рівне ж право громадськості на якнайширші можливості участі в культурному процесі,духовного збагачення як творами сучасного мистецтва, так і всією культурною спадщиною свого власного та інших народів".
Окрім того, до "інвентаря" культурних прав звичайно включають мовно-культурні права етнічних меншин, малозахищених расових, соціальних, вікових груп (їх часто зводять в узагальнююче поняття захисту культурного різноманіття), специфічні права у сфері мас-медіа (головною проблемою є в цій області поєднання свободи слова із захистом моральних та культурних цінностей) та ін.
Один з прикладів виведення культурних прав на міжнародний рівень - це Європейська культурна конвенція 1954 року, до якої в 1996 році приєдналася й Україна. Цією конвенцією передбачаються зобов'язання країн-учасників надавати своїм громадянам можливість безперешкодно знайомитися з культурним надбанням інших європейських країн (що включає вільне пересування територіями цих країн, вільне вивчення європейських мов та культур, в тому числі - надання можливості громадянам інших європейських країн безперешкодно вивчати культуру, мову, історію України).
У підсумковому документі Міжнародного форуму з культури й розвитку (Оттава, червень 1998) національним урядам пропонується:
"Урядам слід взяти на себе зобов'язання бути провідниками культурного різноманіття, а не уніформізації, й адекватними заходами підтримувати різноманіття культур в їхніх країнах.(...) Культурне різноманіття є фундаментальним правом людини, тому держави повинні забезпечувати його збереження й розвиток".
Розуміння культурних прав як базових прав людини веде до визначення ряду принципів, серед яких найважливішими слід вважати такі:
Кожен має право на задоволення своїх культурних потреб;
Забезпечення культурних прав є обов'язковим для гідності та розвитку людини;
Кожен має право брати участь в культурному житті спільноти;
Кожний народ має право і обов'язок розвивати свою культуру.
Кожен має право брати участь і отримувати вигоди від наукового прогресу.
Кожна країна повинна визнавати та захищати культурне та мовне різноманіття.
На погляд експерта Ради Європи, румунського культуролога Делії Мучіки, нині практично досягнуто консенсусу в тому, що має належати до культурних прав; це, зокрема:
Право зберігати свою культурну ідентичність;
Право належати до певної культурної спільноти;
Право доступу до культурного надбання;
Право захисту наукових досліджень;
Право на вільну творчу діяльність;
Право захисту інтелектуальної власності;
Право на освіту, включаючи мистецьку;
Право вільно займатися культурною діяльністю, включаючи право на вільне пересування митців та їхніх творів.
Таким чином, правове й практичне забезпечення державою міжнародно-визнаних культурних прав має бути нормою для цивілізованої демократичної держави.
Якими ж повинні бути сучасні стандарти державної політики у цій галузі, згідно з досвідом розвинених демократичних держав, передусім європейських? Вочевидь, однозначно відповіді (на кшталт того, чи має бути прийнятий окремий закон про культуру, чи якою має бути норма пільгового оподаткування для культурних некомерційних організацій і т. под.) дати неможливо через значний вплив конкретних традицій та нинішніх умов кожної країни.
Однак можна все ж говорити про певні загальні принципи та підходи до правового забезпечення культурної сфери - принаймні, спробу окреслити такі принципи робить згадана вище Д.Мучіка. На її погляд, існує кілька основних джерел формування національного законодавства у сфері культури.
Ці джерела можна об'єднати в кілька груп:
Міжнародні чи регіональні (європейські) законодавчі акти, як-от договори, конвенції, хартії, угоди і т. ін., де держава виступає однією з сторін;
Міжнародні та регіональні документи, які не мають статусу законів, як-от резолюції, рекомендації, плани дій, декларації тощо;
Норми, рекомендації чи принципи, розроблені міжнародними НДО, які не мають обов'язкового характеру, але базуються на кращому міжнародному досвіді у відповідній сфері;
Національні культурні політики інших держав;
Національні правові та культурні традиції і національні конституції.
Проте існуючі документи не враховують всієї різноманітності культурних проблем, з якими стикаються країни світу, особливу у зв'язку з такими новими тенденціями, як глобалізація, вільна світова торгівля тощо.
Країни не зобов'язані включати до свого національного законодавства норми, принципи і кращі практики, розроблені міжнародними неурядовими організаціями. Проте слід пам'ятати, що вони репрезентують набутки, знання і досвід різних країн, вироблені в різних обставинах, підсумовують найуспішніші підходи в різних питаннях.
Слід пам'ятати, що національне законодавство є механізмом впровадження національної культурної політики. Тому нові закони, так само як підзаконні акти повинні відображати цілі, засади, пріоритети національної культурної політики.
Міжнародна спільнота на сьогодні дійшла згоди в тому, що такими аспектами культури, які потребують спільних законодавчих підходів, є:
Захист мистецької творчості через авторське право і пов'язані з ним інструменти;
Охорона культурної спадщини;
Розповсюдження культурних товарів та послуг.
У 2000 році "Міжнародна мережа за культурне розмаїття" підготувала Перелік міжнародних принципів стосовно культури, що є доволі повним, хай і не вичерпним описом
Loading...

 
 

Цікаве