WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Загальні засади правового забезпечення культурної сфери в країнах Заходу - Реферат

Загальні засади правового забезпечення культурної сфери в країнах Заходу - Реферат


Реферат на тему:
Загальні засади правового забезпечення культурної сфери в країнах Заходу
?
У будь-якому суспільстві держава через органи влади приймає закони, втілює політику, збирає податки і розподіляє ресурси. Тому будь-яка державна політика, включаючи культурну, може бути визначена як система законів, регуляторних заходів, конкретних дій та пріоритетів фінансування у певній сфері (галузі), що впроваджується державними органами.
Головним важелем державної політики є законодавство. Отже, не дивно, що дискусії щодо державної політики, як правило, стосуються законів та розподілу ресурсів.
Незалежно від змісту культурної політики та ставлення до культури загалом, органи державної влади та управління мають у своєму розпорядженні визначений набір засобів для формулювання та втілення цієї політики. Фактично, ці засоби є тими загальними інструментами, що їх уряди використовують у будь-якій сфері.
Відомі культурологи Марк Девідсон Шустер і Джон де Моншо свого часу визначили п'ять головних інструментів, які використовуються для впровадження культурної політики:
Майно та управління ним;
Регуляторна діяльність;
Пільги;
Встановлення, розподіл і забезпечення прав власності;
Інформування.
Конкретний добір інструментів, їх різна пріоритетність, можливість їх різноманітного комбінування - всі ці питання тісно пов'язані з різними моделями державної культурної політики. З іншого боку, регуляторна діяльність - це одна з головних функцій урядування, поруч із податковою політикою та фінансуванням.
Взаємини культурної сфери та права в найголовніших рисах можна звести до двох ділянок:
- по-перше, це формування системи правових норм, яка б гарантувала та забезпечувала громадянам сприятливі умови культурного розвитку, тобто - вільне творче самовираження, доступ до культурних надбань, розвій свого творчого потенціалу тощо; іншими словами увесь комплекс так званих культурних прав;
- по-друге, це законодавчо-нормативне забезпечення успішного існування й розвитку усієї культурної інфраструктури - її інституцій, індивідуальних митців та їхніх об'єднань, збереження культурної спадщини тощо.
Зупинімося докладніше на першому з названих напрямків, а саме - так званих культурних правах.
Концепція культурних прав та досвід її реалізації
Поняття культурних прав виникло як продовження й поглиблення загальної концепції прав людини й широко дебатується та пропагується сьогодні не лише світовою культурно-мистецькою громадськістю, а й такими авторитетними міжнародними організаціями, як ЮНЕСКО.
Хоча культурні права повинні займати центральне місце не лише в культурній політиці, але і в контексті прав людини загалом, донедавна ці права чи не найменше розумілися і розвивалися порівняно з іншими правами, що гарантуються міжнародним правом.
Цей парадокс походить частково з того, що, як правило основна увага приділялася, з одного боку, громадянським та політичним правам, а з іншого - економічним та соціальним правам. Складність визначення поняття "культура" збільшило складність питання культурних прав.
Під культурними правами у вузькому сенсі розуміють, як правило, права, передбачені "Загальною Декларацією прав людини" ООН (Ст. 27):
"(1) Кожен має право вільно брати участь у культурному житті своєї спільноти, користуватися здобутками мистецтва та науковими досягненнями.
(2) Кожен має право на захист своїх моральних і матеріальних інтересів, які випливають із його авторства наукових, літературних чи мистецьких творів".
Хартія Європейського Союзу формулює ряд прав та свобод людини, включаючи свободу думки, совісті та релігії, свободу висловлення та інформації, свободу мистецтва та науки, і створює умови для культурної, релігійної та мовної різноманітності.
Свобода мистецтв і науки проголошується в Статті 13: "Мистецтво та наукові дослідження мають бути вільними від будь-яких обмежень".
Культурні права набули обов'язкового характеру в статті 15 "Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права", який вступив в силу 1976 року і декларує, що:
"Держави-учасники цього Пакту визнають право кожної особи на:
а) участь у культурному житті;
б) користування здобутками наукового прогресу і їхніми практичними застосуваннями;
в) користування захистом моральних і матеріальних інтересів, що випливають з будь-яких наукових, літературних або мистецьких творів, автором яких є ця особа.
2. Заходи, які повинні прийматися державами-учасниками Пакту, для повного забезпечення цього права, включають ті, що необхідні для охорони, розвитку і розповсюдження здобутків науки і культури.
3. Держави-учасники Пакту зобов'язуються поважати свободу, безумовно необхідну для наукових досліджень і творчої діяльності.
4. Деержави-учасники Пакту визнають корисність заохочення і розвитку міжнародних контактів і співпраці в науковій і культурній сферах".
Інші міжнародні документи в царині культурних прав мають декларативний характер, констатуючи принципи і спонукаючи уряди розпочати якісь дії щодо визнання та задоволення різноманітних культурних прав. До таких документів, зокрема, належать:
Декларація ЮНЕСКО про принципи міжнародного культурного співробітництва, прийнята 4 листопада 1966, стаття 1 якої твердить:
"1. Кожна культура має гідність і цінність, які слід поважати і зберігати.
1) Розвиток власної культури є правом і обов'язком кожного народу.
2) Усвоєму багатстві й різноманітності, і взаємному впливі всі культури складають загальну людську спадщину".
Декларація Мехіко з політики в галузі культури (1982), яка визначає у другому принципі: "Збереження культурної ідентичності сприяє звільненню народів. І навпаки, будь яка форма домінування приводить до заперечення чи порушення цієї ідентичності".
Універсальна декларація ЮНЕСКО про культурне різноманіття (2001), також прямо стосується питань прав людини і культурної різноманітності.
Все ж нині визнається, що задовільної класифікації культурних прав, а тим більше - їх належної кодифікації поки що не існує.
У доповіді ВККР при ЮНЕСКО "Наша творча різноманітність" (1996) ставилося
Loading...

 
 

Цікаве