WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Головні риси етичної думки нового часу (ХVІІ- ХVІІІ СТ.) - Реферат

Головні риси етичної думки нового часу (ХVІІ- ХVІІІ СТ.) - Реферат

Добро і зло - це радість і сум, осягнуті і пережиті у своїх причинах. Вважаючи афекти причиною інтелектуальної і моральної обмеженості людини, він спрямовував вістря своєї етичної концепції на їх приборкання. Його етична теорія опирається на вчення про вічну і нескінченну природу, яку він ототожнював з Богом. У ній поєднуються принципи раціоналізму з пантеїзмом (філософським вченням, за яким Бог ототожнюється з природою). Ро-зумність, а тому й моральність, тлумачив як вищий шар світового цілого, розумну поведінку, як момент всезагального взаємозв'язку світу. Спіноза дотримувався думки про вторинність духу, вважаючи його доступним об'єктивному пізнанню атрибутом Бога-Природи.
Не розуміючи суспільно-історичної сутності людини та її моралі, прагнучи перебороти етичний індивідуалізм, Спіноза визнавав родову природу людини як суб'єкта моральних відносин. Тому обґрунтував ідею ін-телектуальної любові, стверджуючи, що розум, будучи спрямованим на пізнання природи як цілого, а також її атрибутів, стає практичною позицією людини, з огляду на це його слід називати незнанням, а любов'ю. Інте-лектуальна любов виявляє субстанціональність (сутність) людини, поєднує її з природою, включає у всезагальний взаємозв'язок світу. Інтелектуальна любов освіченого громадянина - це насамперед любов Бога-Природи до себе.
Егоїзм, на думку Спінози, є елементарним способом існування, який ґрунтується на буденному рівні пізнання, суб'єктивній думці. У моралі цьому рівню пізнання відповідає мотивована індивідуальним почуттям дія. Це добрий намір, проте він може бути невдалим або хибним. Моральність дії передбачає єдність намірів і їх реалізації, а для цього необхідно пізнати каузальні (причинні) зв'язки світу як цілого. Буденний рівень пізнання, афекти, що є стимулами поведінки, вносять розлад у взаємодію людини із зовнішнім світом. Людині, яка живе афектами, природа як ціле недоступна. Моральність є пізнанням, що приборкує афекти, а свобода душі - пануванням розуму над ними. Щоправда, на його думку, розум не перебуває в постійному конфлікті з афектами. Більш того, всі спричинені пристрастями дії можуть бути породженням і розуму, який це робить ефективніше, ніж пристрасті.
Однак, попри безперечні глибину й оригінальність, етичній концепції Спінози властива певна наївність. Зокрема, він стверджував, що егоїстичний суб'єкт в егоїстичному світі може перебороти егоїзм завдяки інтелектуальній любові до світу, Бога-Природи, піднявшись з її допомогою до свідомого синтезу індивідуального начала з родом. Щоправда, філософ здогадувався про нездійсненність цього, зазначаючи, що шлях до свободи є важким і відкритим для небагатьох, тому "пороки будуть, доки житимуть люди".
Отже, раціоналісти зробили спробу створити всеосяжну дедуктивну систему етики, побудовану в порядку загальності понять, які до неї входять, знайти універсальний етичний принцип, з якого можна було б логічно вивести всі конкретні вимоги моралі стосовно різних ситуацій. Проте абсолютизація цього підходу, ігнорування нескінченності й унікальності деяких моральних ситуацій зумовлюють неефективність раціоналізму у сфері етики.
На противагу раціоналізмові емпіризм як філософський напрям вважає чуттєвий досвід єдиним джерелом і критерієм пізнання, применшує у ньому роль аналізу і теоретичних узагальнень. Започаткував цю пізнавальну традицію Ф. Бекон, а найсистемнішої форми вона набула завдяки старанням його співвітчизника Дж. Локка, етичні погляди якого викристалізовані в його педагогічній системі. Заперечуючи наявність у людей вроджених ідей, він розглядав мораль як сукупність чітко встановлених і загальновідомих правил поведінки. Правила моралі, на його думку, протистоять природним імпульсам, наслідком яких є свавільні дії індивідів. Спрямовує ці дії в максимально вигідне для індивідів і суспільства русло мораль. Проблему об'єктивної основи моралі Дж. Локк ігнорував, стверджуючи, що її норми протистоять індивіду як зовнішні щодо нього чинники. Будучи глибоко освоєними індивідом, узгодженими з його егоїстичними інтересами, вони можуть втратити характер зовнішніх, нав'язаних індивідові приписів, стати основою гармонізації особистих і суспільних інтересів.
Етика Люкка є передусім вченням про чесноти джентльмена, який, уникаючи крайнощів, постійно прагне досягти егоїстичних цілей, своєї користі. Добро і зло філософ зводить до радості і болю; у кращому разі - до того, що с основою цих почуттів.
Помітний внесок у розвиток емпіричних засад етики Нового часу зробив Д. Юм, який стверджував, що мету людських вчинків не можна пояснити, беручи до уваги розум, оскільки вони повністю ґрунтуються на почуттях та уподобаннях людей, і зовсім не залежать від їх інтелектуальних здібностей. Тому мораль необхідно виводити з інстинктивної природи людини. За його переконаннями, людина має не тільки егоїстичні потяги, а й соціальні почуття, насамперед справедливості, доброзичливості, людинолюбства, а також чесноти, які приносять насолоду їй та іншим. Завдяки їм індивід переборює егоїзм, підноситься до рівня родової, суспільної істоти, наслідком чого є розв'язання суперечності між існуючим і належним, щастям і доброчесністю тощо. Людині властива природна схильність симпатизувати іншим, сприймати в процесі спілкування їх почуття, навіть якщо до цього вони були неприйнятні. Саме цю схильність індивіда Д. Юм вважав основою моралі.
Загалом він окреслив багато проблем, над якими розмірковувало не одне покоління мислителів. Ідеться про суперечливу природу людини як істоти, наділеної почуттям, розумом і волею, та як індивіда і представника роду (суспільства і людства) тощо.
Отже, емпірики завдання етики зводили до різних комбінацій того чуттєвого матеріалу, який аналізує теорія моралі, недооцінювали роль розуму, а деякі з них, зокрема Д. Юм, розглядали добро і обов'язок як прості ідеї, що не піддаються визначенню і обґрунтуванню.
Loading...

 
 

Цікаве