WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Український театр на початку XXI століття - Реферат

Український театр на початку XXI століття - Реферат

забезпечуючи плідний розвиток театральної культури, стимулювання її можливостей [3].
Але, на жаль, як зазначають театрознавці, сучасна українська критика не сприяє підвищенню соціокультурного статусу українських театрів. Вона не виконує свого призначення бути "імунною" системою театрального життя, соціально та естетично регулюючою інстанцією. Мізерна платня, яку отримують представники цієї професії, не сприяє її незалежності, тобто не дозволяє жити "на творчих хлібах". Це впливає, передусім, на об'єктивність критики як експерта, тоді як потреба у таких її функціях за умов, коли українські театри перебувають у стані пошуку сучасної моделі, адекватної до нових суспільних реалій, різко зростає. Це усвідомлюють як провідні митці, так і самі критики, котрі дуже низько оцінюють результати своєї діяльності. Низькими їх вважають і представники театральних професій. Не вплинуло на якість театральної критики і ріст інформаційного забезпечення журналістів (більше 80% із них мають власні комп'ютери, значна кількість користується Інтернетом). Долаючи поступово інерцію компліментарності, ідеологічної одномірності оцінок, критик, водночас, не завжди здатен протистояти тим проявам театрального життя, в яких простежується зростаючий тискна нього невибагливої публіки. Сучасна критика не допомагає театрові визначитися з подальшою стратегією і тактикою розвитку, спрогнозувати своє майбутнє, не сигналізує про існуючу "вібрацію" у відносинах між театром і суспільством. Отже, сучасна театральна критика не є носієм громадської думки [16].
Значною проблемою є професіоналізм критики, бо її функції часто виконують не фахівці. Негативним наслідком такої ситуації є зниження уваги суспільства до театральних проблем, що констатує більшість театральних діячів [3 16].
Разом з тим, в умовах динамічної трансформації театрального процесу, змін у системі культурного життя зростає роль критики в прогнозуванні розвитку театру, регулюванні показників його діяльності, пошуку оптимальної моделі функціонування, хоча сьогодні театральна критика потребує удосконалення [3].
Тут слід зазначити, що певні проблеми у цій царині характерні не лише для України, але й для інших країн СНД, зокрема Росії. Неможливо не помітити, - зазначається у російській пресі, - як стрімко знизився сьогодні рівень професіоналізму у тих, хто пише про театр. У цьому, треба визнати, немає нічого дивного, бо вимоги до критичних публікацій вже не такі високі, як раніше. Головне - скоріше відреагувати на столичні театральні події. Все інше не має значення. Ось і з'являється у пресі справжня абракадабра або відбувається підміна відгуку на виставу докладним викладенням особистого трактування тієї чи іншої п'єси, що доповнено стандартним набором красивих, але надто загальних, давно відомих епітетів. Також, подібно до вірусу, розповсюджується неуцтво та хамство. Нормою стає поблажливе ставлення до акторів та явна ангажованість цілої низки тих, хто пише про театр. У пресі висловлюється думка, що багато що з того, за що у радянську епоху виносили суворі покарання, зараз, після того, як пішли з журналістики багато старших колег, котрі докладали багато зусиль для підвищення авторитету професії критика, стало дозволеним.
По-перше, це прямий плагіат, включення до своїх статей великих фрагментів з чужих текстів (звісно, без усякого посилання на автора). Також стало можливим широко обговорювати на шпальтах газет та журналів закулісні плітки та чутки. Нормою є публікація у різних виданнях тих самих текстів без будь-яких змін. А у жанрі акторських портретів деякі критики умудряються у розповідь про одного артиста, вставляти цитати, присвячені іншому. Більше того, критики переробляють свої колишні статті тож у портрет актора попадають фрагменти, добре відомі за статтями, присвяченими іншим артистам.
Однак, видавці усі подібні накладки пояснюють поспіхом. Треба ж виживати. І дійсно, - усім треба годувати дітей, підтримувати батьків похилого віку, не забувати і про себе. Але як бути з висловом Ф. Ранєвської про те, що "гроші можна проїсти, а сором залишається"? Хоча, актуальним цей вислів є для тих, хто мав цей самий сором із самого початку [24].
Тут потрібно відзначити, що з питанням театральної критики тісно пов'язана проблема державної підтримки вітчизняних театрознавчих (і ширше - культурно-мистецьких) видань. Так, за словами головного редактора журналу "Українська культура" А. Яремчука, питання про розповсюдження часопису бодай по бібліотеках за 15 років не порушувалося не тільки на колегіях Міністерства культури і туризму України, але й на нарадах, зустрічах з працівниками галузі. Міністри змінювали один одного, та не змінювалося ставлення до своєї преси. Хоча, гріх скаржитися - нині фінансування поліпшилося. На думку А. Яремчука, проблема недостатньої уваги з боку держави, зокрема профільного міністерства, типова для всієї української культурологічної преси. У глухий кут загнані й газета "Культура і життя", місячник "Театрально-концертний Київ", хилитаються часописи "Музика", "Український театр". А журнал "Українська культура" 14 років виходив фактично без жодної державної копійки [25].
Проблема функціонування спеціалізованих театрознавчих видань характерна і для регіонів нашої держави. Наприклад, у Харкові немає спеціалізованого журналу або хоча б театральної газети, на сторінках якої можна б було друкувати компетентні рецензії та інші матеріали.
Крім одвічної нестачі коштів, процес створення такого видання гальмує відсутність міцно згуртованого ядра театральних критиків. Частина з них посилається на наявність у місті інформаційного видання "Що? Де? Коли?". Проте цей щомісячний журнал має відверто рекламний, комерційний характер. Отже, професійному критику друкуватися ніде. Звісно, це не допомагає розвитку театральної справи, бо за умов наявності у місті кількох театральних фаворитів, відмінних за стилістикою і нерівнозначних за результатом явищ культурного життя, повинна розгортатися і професіональна аналітика цього процесу - адже без театральної критики сам процес не довершений [26].
Ще одною наріжною проблемою вітчизняної сцени є інформаційна ізольованість - на рівні і окремого театру, котрий животіє у своєму місті й не включений у загальну "кровоносну систему" комунікаційного обігу (обмін текстами, технологіями, кадрами, естетичними ідеями), і театральної спільноти в цілому. Якщо раніше ці функції хоча б по Україні виконувала та ж Національна спілка театральних діячів (проведення регулярних пленумів правління, семінарів, круглих столів, творчих оглядів тощо), то надалі утворився вакуум. Його виявилися неспроможними заповнити ні ЗМІ, ні вітчизняні театральні фестивалі [10].
Якщо газети якоюсь мірою висвітлюють культурні події, театральні прем'єри, художні виставки і т.
Loading...

 
 

Цікаве