WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Український театр на початку XXI століття - Реферат

Український театр на початку XXI століття - Реферат

музична культура багатьох акторів не відповідає сучасним вимогам. Парадокс полягає у тому, що, з одного боку, актори є природно найбільш залежними (від драматургії, режисури, сценографії, глядача, інших чинників) елементом театрального процесу, а отже будь-яка криза у цьому процесі призводить до неможливості реалізації акторського потенціалу з іншого ж боку - коли зайві регламентації зникають, актори навіть у найсприятливіших умовах виявляються не готовими до розв'язання складних завдань [10].
Часто-густо акторам бракує реальних стимулів, аби самостійно, без тиску ззовні стежити за власною професійною формою, хоча, зрештою, то є один із обов'язкових параметрів фаху.
Проте такий цілком нормальний, природний, обґрунтований підхід до справи можливий лише за умов наявності повноцінного ринку праці із властивою йому конкуренцією. А поки його немає (навіть у Києві, де традиційно циркулюють в очікуванні на свій шанс численні маси акторів), усі намагання кардинально змінити існуючий стан справ видаються марними [10].
Відсутність ринку виявляється у малорухомості, переобтяженості трупи в майже усіх державних репертуарних театрах. Надто значною є питома вага т. зв. "баласту", який продовжує існувати, незважаючи навіть на велику завантаженість акторів виставами та репетиціями [10].
Справжній духовний театр щодня вимагає витрат високих і могутніх душевних сил. Когось вистачає на рік, когось - на три, когось - на десятиліття.
Для молоді в такому театрі хрестоматійний європейський акторський тренінг обов'язковий. Він не може набриднути, якщо зрозуміле його значення й існує потреба у формі, тобто в удосконаленні всього творчого апарату, його готовності до легкості, свободи і польоту у грі у вечірній виставі, готовності до майбутніх ролей [21].
Молодому драматичному артисту безглуздо займатися тренінгом примусово. Тут має виникнути природна потреба, як уранці чистити зуби, як у музикантів грати гами, як у солістів балету - щоденний станок. Але буває, молоді вважають, що вже все вміють. Це, звісно, нічого не дає для подальшого професійного, мистецького розвитку [21].
У той же час, молодь, як і раніше, не їде у провінцію через відсутність там належних умов, зокрема житла. Тож трупи обласних театрів комплектуються з випускників культосвітніх училищ, ледь-ледь "розбавлених" акторами з вищою освітою, переважно середнього та старшого поколінь. Зрозуміло, що за таких умов акторські колективи більшості професійних театрів не здатні повноцінно виконувати складні постановочні завдання, працювати в єдиному естетичному режимі [10].
Ще одна низка проблем театральної справи пов'язана з питанням національної культури, зокрема, з офіційним мовним статусом театрів та реальним станом речей. Ще наприкінці 1980-х років експерти відзначали, що вистав російською мовою на сценах українських театрів, порівняно з початком цього десятиріччя, значно поменшало. Далі ця тенденція зберігалася й поглиблювалася - головним чином, завдяки адміністративним зусиллям щодо впровадження у дію закону про мови. Українською працює зараз значна частина новостворених театрів на сценах російських театрів (першопроходець тут - Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра) почав з'являтися український репертуар. Але така широкомасштабна й, звісно, вкрай необхідна "українізація" проводилася, значною мірою за рахунок простого звуження функціонування російської мови на сцені, а не шляхом підвищення якості й конкурентоспроможності власне українського продукту, розумного протекціонізму щодо цього.
Наріжну проблему у цих питаннях можна визначити як відсутність повноцінного мовного середовища (особливо, традиційно, на півдні та сході України), отже - відповідно є й структура попиту глядачів. У свою чергу, театр, зорієнтований сьогодні на заробітчанство заради виживання, змушений більше підкорятися запитові, аніж формувати його, не кажучи вже про бодай якесь просвітництво (хіба що з'являються вистави з творами зі шкільної програми) [10].
Що ж до функціонування на сцені власне української мови, то, на думку фахівців, жорсткий мовний режим у театрі видається річчю необхідною, але, на жаль, сьогодні недосяжною. І якщо десять років тому експерти відзначали необхідність "систематичної корекції", тобто постійного мовного тренажу акторів під керівництвом кваліфікованих спеціалістів, то сьогодні відповідні рамки мало не остаточно розмиті. За оцінками експертів, мова, яка звучить зі сцени, не є вповні українська - так само, як у російськомовних театрах, вона давно вже не вповні російська. Мовне середовище за стінами театру тут, знов-таки, відіграє вирішальну роль [10].
У подоланні мовних проблем театру може також допомогти більш активне залучення справжньої сучасної української драматургії, та розробка спеціальних проектів та програм, на кшталт вже згаданої інноваційної програми "Україномовний театр на сході" [19].
Ще у 1990-ті роки критики відзначали суттєву відірваність театрів від тих суспільних процесів, що відбуваються у країні. І зараз у процесах, пов'язаних з відродженням національної культури та переосмисленням її здобутків, беруть участь не театральні колективи, а окремі актори, режисери, художники - за власною ініціативою [10].
Нинішня демонстративна аполітичність театру, його рішуча переорієнтація на суто мистецькі проблеми, акцентування, передусім, на виконанні компенсаторно-відволікаючої щодо суспільних процесів функції - усе це, вочевидь, є закономірною реакцією на довготривалий тиск "ідеологічного запиту" та вимоги "активної громадської позиції митця". Все ж слід відзначити, що в останні роки театр зробив певні кроки до соціальної тематики. Про це свідчать, наприклад, роботи А. Жолдака чи спроба осучаснення історії Жанни д'Арк у мюзиклі "Біла ворона" (Театральна компанія "Бенюк і Хостікоєв).
Актуальною є і проблема сучасної театральної критики. Взагалі, співвідношення "театр - критика" є дуже важливим в системі театрально-художньої діяльності. Критика є базовою складовою в системі посередників, які забезпечують зв'язок мистецтва з суспільством і публікою. Особливістю критики є універсальність її впливу на систему театрально-художніх відносин, певне корегування їх розвитку і, навіть, частковий її вихід на забезпечення управління і регулювання театральної діяльності.
Критика певним чином забезпечує цілісність театрально-художнього життя, сприяючи поєднанню всіх його ланок, прагнучи досягти оптимальності його розвитку, насамперед шляхом погодження оціночних позицій театру і публіки відносно створених вистав. Критика є, певною мірою, соціально і естетично контролюючою інстанцією, оскільки вона за своїм призначенням охоплює весь цикл функціонування театру і покликана бути "імунною" підсистемою театрального процесу,
Loading...

 
 

Цікаве