WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Український театр на початку XXI століття - Реферат

Український театр на початку XXI століття - Реферат

театрального життя у регіонах значно нижчий, ніж у столиці. У багатьох провінційних театрах простежувалося різке погіршення творчої дисципліни та спад творчої активності не тільки серед акторів, але й серед режисерів. Незважаючи на певне покращання репертуарної політики, театри в регіонах тільки наближалися до того, щоб стати складовою культурного життя свого міста.
Водночас спостерігалась активізація творчих позицій у тих, хто працює в театрі і вболіває за те, щоб театральна творчість сприяла збагаченню духовних потреб публіки. Така готовність до творчості викликала у театрознавців почуття оптимізму щодо подальшого розвитку провінційних театрів [16]. І справді, за останні роки ситуація в них почала дещо змінюватися. На думку деяких фахівців, якщо говорити про театральну столицю й умовну, "географічну", периферію, то нині столиця перемістилася на "периферію". Львів і Київ знизили активність. А театри у різних регіонах явно набирають творчу висоту. З'являються нові цікаві актори та режисери, готуються гучні прем'єри, зростає інтерес публіки до театрального життя. Тож саме поняття "провінційний театр" стає дещо умовним. На думку художнього керівника Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М. Садовського, народного артиста України В. Селезньова, поняття "провінційний театр" має не географічний, а суто мистецький вимір [15 37].
Треба відзначити, що попри певну критику викликає увагу преси та глядачів Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької (м. Львів), який з 1987 року очолює народний артист України Ф. Стригун. У непростий, перехідний період кінця ХХ - початку ХХІ ст. керівництво театру обрало, можливо, одне з найкращих рішень - театр відкрив свої двері для різних груп та об'єднань, розгорнув широкоформатну панораму формовиражень (вечори, лекції, акції), дозволив найрадикальнішіексперименти, в яких реальним критиком мав стати народ, а не функціонери від мистецтва. Тож, окрім здійснення професійно-фахової роботи, театр перетворився на трибуну громадської думки, рупор нових ідей і заяв. А вистави останнього десятиліття стали свідченням підвищення творчого і мистецького рівня заньківчан. Це спектаклі: "Наталка-Полтавка" І. Котляревського, "Дядя Ваня" А. Чехова, "Ідіот" Ф. Достоєвського, трилогія "Мазепа" Б. Лепкого (інсценізація Б. Антківа), "Андрей" В. Герасимчука, "Пролітаючи над гніздом зозулі" Д. Васермана, "У неділю рано зілля копала" О. Кобилянської, "Коханий нелюб" Я. Стельмаха, "Неаполь - місто попелюшок" Н. Ковалик, "Мадам Боварі" Г. Флобера, "Криваве весілля" Г. Лорки, "УБН" Г. Тельнюк. Вони викликали неоднозначну реакцію критики і публіки, що є, на думку фахівців, яскравим виявом демократії та свободи, яка панує у творчих майстернях львівської Мельпомени. В січні 2002 року уряд України надав театру ім. М. Заньковецької статус національного [36].
Вище зазначалося, що діяльність обласних театрів залежить як від самого театрального колективу, так і від загальної соціально-культурної ситуації у тому чи іншому регіоні. Так, за словами начальника управління культури Миколаївської облдержадміністрації, заслуженого працівника культури України В. Лоскутнікова, досить плідною є діяльність театрів області. Прекрасно працює Академічний український театр драми та музичної комедії. Миколаївців радують його прем'єри, цікаві театралізовані тематичні концерти. Незважаючи на певні труднощі, затримку із завершенням реконструкції приміщення, радує миколаївців і Обласний російський драматичний театр. Справжньою подією театрального життя області стало відкриття Малої сцени в Академічному українському театрі. Також В. Лоскутніков звернув увагу на те, що у 2005-2006 роках збільшено фінансування закладів культури області. За останні два роки для їхніх потреб виділено 91,2 млн. грн., що майже в чотири рази більше, ніж у 2004 р. Це, звісно, позитивно торкнулося і працівників театрів. Але, водночас, В. Лоскутніков, зауважив, що кошти виділялися в основному на заробітну плату, не забезпечуючи інших питань: ремонт театральних приміщень, придбання меблів, сценічних костюмів, музичних інструментів, апаратури тощо [38].
А ось Сумський театр драми і музичної комедії ім. М. Щепкіна переживає далеко не кращі часи. Впродовж кількарічного періоду тут фактично не було головного режисера. Тож загалом афішу цього закладу культури не можна вважати привабливою. І хоча в ній є кілька непоганих п'єс, однак у менш як 300-тисячному місті їх встигли переглянути всі охочі. Закономірний наслідок згаданих вище обставин - хронічна незаповненість глядацької зали. (Приємним винятком стала нова музична комедія "Витівки Хануми" Г. Канчелі за мотивами п'єси А. Цагарелі у постановці запрошеного режисера, заслуженого артиста України О. Рибчинського.) Творчий потенціал театру доволі високий. Однак для його реалізації нині ще дуже багато чого не вистачає. Частина спектаклів наявного репертуару потребує заміни. Немає транспорту для того, щоб ставити спектаклі на виїзді хоча б в межах області. Нарешті, чутки про нібито вагому пропозицію щодо придатних до постановки п'єс вітчизняних авторів насправді аж надто перебільшені. Сучасний глядач прагне до споглядання дійства в неодмінній триєдності життєвої, соціальної та художньої правди, а такі п'єси, прямо скажемо, поодинокі. Нині потрібні спектаклі, котрі б давали багатий матеріал для порівняння побаченого на сцені зі спостереженим у навколишній повсякденній дійсності. Саме така драматургія, невід'ємною складовою якої має бути сучасна життєва філософія представників найрізноманітніших верств населення, і здатна привести в театри масового глядача. На українських теренах, на жаль, принаймні тепер, про те взагалі не йдеться [40].
Серед театрів Вінницької області увагу преси привертає діяльність Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М. Садовського. Театральний сезон 2005-2006 років став для театру роком класики. Найбільш гучною була прем'єра спектаклю "Дядя Ваня" за А. Чеховим. Ця постановка, яка продовжує збирати повні зали, не лише гордість вінницького театру, а й своєрідний виклик долі та традиційному штампу, що "провінційному театру не під силу Чехов". Здійснила цей сміливий крок молодий режисер, заслужена артистка України Т. Славінська. Причина успіху - сучасне прочитання п'єси, введення у неї елементів нової стилістики.
Водночас перед театром стоять значні економічні проблеми. Держава виділяє всього 70% від необхідних коштів. На нові постановки, комунальні послуги, транспортні витрати, дрібні ремонти - колектив театру вже давно заробляє сам. "Хотілося б більше підтримки і розуміння з боку влади, - зазначає головний режисер В. Селезньов. - На жаль, вона в області так швидко міняється, що, очевидно, у неї не доходять руки до нас. Про нас згадують тільки
Loading...

 
 

Цікаве