WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Державна підтримка і можливості самореалізації творчої молоді в Україні - Реферат

Державна підтримка і можливості самореалізації творчої молоді в Україні - Реферат

правило, починаються й закінчуються констатацією відсутності талановитої режисури та обдарованої молоді, здатної прийти і перемогти. Насправді ж креативного потенціалу українського театру вистачить на всі обласні центри країни. Просто театрові бракує не стільки творчих ідей, скільки реальних умов для їх адекватного втілення, динамічних організаційних структур, мистецьких вільних зон. Інакше кажучи, не вистачає сучасного театрального менеджменту, здатного захистити вітчизняний театральний ринок [8].
Так, Д. Богомазов, керівник муніципального театру "Вільна сцена" (який вже п'ять років не має свого приміщення), розповідає: "У вітчизняному театрі жодними "революційними" методами нічого не зміниш: потрібно просто послідовно творити. Щоб нормально працювати, мені потрібно щонайменше дві складові - майданчики та фінансування... Ми весь час говоримо, що немає нині в Україні перспективних режисерів, молодих театральних художників, велика проблема із сучасною драматургією. Але звідки їм взятися, якщо поля для пошуку "свого" театру в молодих немає. Україна - країна неймовірно талановитих людей, тільки їм треба дати можливість проявитися" [9].
За словами головного режисера Національного театру опери та балету Д. Гнатюка, сьогодні в оперній трупі працюють 58 солістів. "Вони фактично лише рахуються в штаті, а не працюють на повну силу, - з гіркотою говорить режисер. - У жодній виставі немає трьох складів. А це говорить про відсутність резерву. У нас активно працюють чотири-п'ять співаків. У театрі не вистачає басів, баритонів, мецо-сопрано, тенорів. Співачки щонайбільше раз на місяць виходять на сцену. Для них немає роботи, втрачається кваліфікація. Бракує драматичних сопрано і тенорів. Мене хвилює, що тільки-но наші співаки "опiряться", як тут же шукають шляхів виїзду за кордон. Сьогодні, крім цікавої роботи, у нас немає важелів, щоб утримати акторів. Ось і виходить, що ми виховуємо таланти, а плодами нашої праці користуються зарубіжні імпресаріо" [10].
Як сумне й реальне підтвердження цих слів - ситуація, що склалася з молодою обдарованою співачкою С. Довгань. Дівчину прийняли до групи стажерів Національної опери України, та за рік стажування їй жодного разу не вдалося вийти на сцену. Лише через півтора роки їй запропонували співати у "Травіаті". Нині вона навчається в аспірантурі Аугсбургської консерваторії ім. Л. Моцарта, а працює в опері міста Хаген (Північна Вестфалія). Щоб потрапити до трупи цього театру, українська співачка витримала жорсткий відбір - 104 претенденти на два місця. С. Довгань зізнається, що мріяла співати в Україні, та життя триває… А чекати по півтора роки на те, щоб виконати одну партію у виставі, просто неможливо [11].
Звичайно, час від часу театр влаштовує концерти "молодих оперних зірок". Саме час від часу, бо певної індустрії для їхньої розкрутки та презентації немає [12].
Щодо лялькових театрів, яких у нашій столиці не так уже й багато, то тут ситуація не набагато краща. Однак директор Київського академічного театру ляльок М. Петренко всіма силами намагається її виправити, вводячи до основного складу акторів молодих митців. "Молодь, - говорить Микола Іванович, - це 3-й курс студентів театрального інституту під художнім керівництвом Л. Попова. Зараз у них просто студентська практика, але згодом вони, можливо, увіллються в трупу, принесуть із собою новий, свіжий струмінь. Це було б дуже доречним, адже в театрі сьогодні грають, головним чином, актори середнього віку і більш старші. А для створення вистав для дітей так необхідний юнацький ентузіазм та енергія" [13].
Також на сьогодні одним із найактуальніших питань культурної політики є формування основних засад ефективного функціонування національної кінематографії та створення необхідних умов для гармонійного розвитку вітчизняної кіноіндустрії [14, 33].
І хоча нові українські фільми не завжди можна переглянути по телебаченню і в кінотеатрах, - "обличчя" українського кіно поступово змінюється. До реалізації фільмів, - як короткометражних, так і повнометражних, - залучено молодих талановитих кінематографістів, призерів вітчизняних і міжнародних кінофестивалів [14, 34].
Особливістю кіновиробництва 2006 року стала велика кількість фільмів-дебютів - 12. За державні кошти було випущено 4 ігрові ("Філософія" - творче об'єднання "Дебют" Національної кіностудії ім. О. Довженка, режисер-постановник А. Пасікова, "Світлячки" - студія "Кінематографіст", режисер-постановник Н. Кошман, "Оксамитовий сезон" - режисер-постановник О. Хребтова. "Старша сестра" - режисер-постановник Н. Ковальова) і 3 науково-популярні ("Жили собі були" - режисер-постановник О. Бойко, "З найкращими побажаннями! Енвер" - Національна кінематика України, режисер-постановник В. Мельникова, "Замки України" - студія "Укркінохроніка", режисер-постановник А. Сухарєв) фільми, з яких поки що тільки один ("Філософія" А. Пасікової) мав успішну прем'єру в київському Будинку кіно. Усі сім фільмів засвідчують перспективність наших молодих кінематографістів [15].
Також на ХV Міжнародному кінофорумі "Золотий Витязь" п'ять робіт молодих українських кінематографістів були відзначені срібними нагородами з формулюванням: "Молодим режисерам України, що зберігають найкращі традиції національного кіно". Це фільми короткого метру: "Воскресіння" (режисер О. Голосій), "Жар-птиця" (режисер А. Марченко), "Стояла собі хатка" (режисер О. Фетисова), "Світлячки" (режисер Н. Кошман), "Жили-були" (режисер О. Бойко) [16].
Забезпечення кадрового оновлення, створення самодостатнього й конкурентноспроможного вітчизняного мистецького продукту - основні завдання молодого українського кінематографа [14, 28].
Загалом, основні проблеми в реалізації державної політики щодо підтримки творчої молоді полягають в наступному:
o попри чималу кількість нормативних актів у культурно-мистецькій сфері, її нормативна база й досі залишається недосконалою,
o мистецькі заклади, зорієнтовані, передусім, на "високе" академічне мистецтво, є неприбутковими, а їхня діяльність напряму залежить від бюджетного фінансування,
o стан матеріально-технічного забезпечення мистецьких закладів, у яких навчається творча молодь, є вкрай незадовільним,
o прагнучи "вижити" за будь-яку ціну, керівники багатьох мистецьких закладів змушені широко практикувати оренду приміщень комерційним структурам, що шкодить основному профілю діяльності,
o через недостатнє фінансування, молоді митці не мають можливостей для розвитку свого таланту,
o соціальний престиж митця в Україні є дуже низьким [1, 24].
Справді, відсутність відповідної державної політики, економічних важелів підтримки молодих творців, на жаль, не є стимулом для розвитку таланту. Проте поки досвідчене покоління працівників творчої ниви чекає дотацій від держави, сама творча молодь переконує: треба покладатися на власні сили, плідно й натхненно працювати, створюючи конкурентоспроможний товар, який оцінять за найвищими мірками, азгодом і купуватимуть [17].
Так, восени 2004 року на базі Київського вищого
Loading...

 
 

Цікаве