WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історико-культурні заповідники в сучасній Україні - Реферат

Історико-культурні заповідники в сучасній Україні - Реферат

області. Приоритетне значення цім питанням надаєуправління культури Київської обласної державної адміністрації. В області діє Програма розвитку музейної справи, яка регламентує і роботу історико-культурних заповідників. Працівники заповідників створюють нові експозиції, доповнюють існуючі новими знахідками, проводять науково-дослідницьку та науково освітню роботу, відкривають виставки, публікують наукові статті [6].
Колектив Державного музею-заповідника "Битва за Київ у 1943 році" веде велику роботу з дослідження матеріалів часів війни. У музеї-заповіднику постійно створюються стаціонарні та пересувні виставки. На території заповідника щороку відбувається ряд акцій по вшануванню пам'яті героїв Битви за Дніпро, мітинги, зустрічі ветеранів тощо. За час існування заповідник відвідало більше 10 мільйонів чоловік з 85 країн світу [12].
Унікальною історичною пам'яткою Київської області є м. Вишгород. 1994 року, згідно з Указом Президента України та Постановою Кабінету міністрів України тут засновано Вишгородський історико-культурний заповідник. Мета закладу - збереження пам'яток історії, археології та культури Вишгорода.
В експозиційних залах заповідника створено постійно діючу виставку за матеріалами археологічних розкопок "Давній Вишгород". У краєзнавчому відділі облаштовано три експозиційні зали, де відвідувачі можуть ознайомитися з історією Вишгорода та околиць з найдавніших часів. В залах розміщено значну частину фондових, археологічних, етнографічних матеріалів, творів народно-ужиткового мистецтва [13].
Слід також зазначити, що саме історико-культурні заповідники мають перспективне значення для розвитку туризму в області. Туризм, зокрема, є чинником збільшення платних послуг та джерелом коштів для збереження історико-культурного середовища [6].
Заповідною землею центрального Подніпров'я України є Черкаська область. Тут працює сім історико-культурних заповідників, двом з яких надано статус національних. Це - Національний історико-культурний заповідник "Чигирин", Шевченківський національний заповідник у м. Каневі, Державний історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка", Державний історико-культурний заповідник "Трахтемирів", Державний історико-культурний заповідник у м. Корсуні-Шевченківському, Державний історико-культурний заповідник у м. Кам'янці, Державний історико-культурні заповідник "Трипільська культура".
Тож, історико-культурні цінності Черкаської області вимагають до себе уваги не тільки науковців, краєзнавців чи туристів, а й держави. З усією гостротою постає проблема збереження пам'яток регіону. Їх тут так багато, що можна сміливо називати область музеєм просто неба. Цікаво, що тут є пам'ятки майже всіх історичних епох: від доби неоліту - мідно-кам'яного віку і до рубежу ХІХ і ХХ століть. На Черкащині, приміром, знаходиться восьма частина всіх пам'яток археології (7,2 тисячі одиниць). Однак через недостатнє фінансування належного зберігання об'єктів забезпечити не вдається, пам'ятки руйнуються, зникають. Майже кожен об'єкт архітектури, що являє собою історико-культурну цінність, нині перебуває в незадовільному стані, потребує реставрації [2].
За підрахунками фахівців, для невідкладних реставраційно-ремонтних робіт пам'яток архітектури, які розташовані на території заповідників, потрібно 77 мільйонів гривень, тобто вчетверо більше за ті кошти, які виділялися за останні три роки для функціонування самих заповідників (а вони необхідні ще й на утримання персоналу, поповнення фондів тощо) [2].
Внаслідок хронічного недофінансування кількість пам'яток історико-культурної спадщини, яка потребує негайного ремонту та реставрації, рік у рік збільшується. Якщо на початку 2002 року їх потребувала кожна сьома пам'ятка, то 2005 року - вже кожна шоста. Незважаючи на те, що 34 пам'ятники історико-культурних заповідників сьогодні потребують негайного втручання реставраторів, 2005 року було передбачене фінансування таких робіт лише на 73 відсотки від потреби. У місцевому ж бюджеті кошти для цього не передбачені взагалі.
Покрівля будинку управителя, який є пам'яткою архітектури місцевого значення і розміщений на території державного історико-культурного заповідника у м. Кам'янка, перебуває в аварійному стані. Під загрозою руйнації й експонати, які в ньому розміщені [2].
Не лише обмаль коштів, а їхнє неритмічне надходження, відчутно б'є по пам'ятках. Реставрація затягується, а кошти йдуть на утримання та охорону. Так, реставраційно-відновлювальні роботи дерев'яної церкви святого Миколая, перенесеної з метою порятунку від остаточної руйнації з села Сеньківка Золотоніського району на територію етнографічного комплексу "Козачий хутір" у селі Стецівка Чигиринського району, ведуться ще з 2000 року. За цей час сюди, як підрахували працівники контрольно-ревізійного управління в Черкаській області, вкладено 412 тисяч гривень. Для повного завершення потрібно ще 550 тисяч гривень. Тим часом у кошторисі витрат на 2005 рік ніяких коштів не було закладено [2].
Звичайно, самі працівники частини заповідників, ураховуючи ситуацію, не чекають манни небесної, а намагаються зацікавити відвідувачів, аби збільшити надходження до спеціального фонду. Але так діють далеко не всі. Аудитори контрольно-ревізійної служби області звернули увагу, скажімо, на те, що державні історико-культурні заповідники "Трахтемирів" та "Трипільська культура" туристи відвідають безплатно. За три роки тут побувало 7537 осіб. Ось і прорахуйте, - пропонують у пресі, - як би міг поповнитися той фонд, якби відвідувачі вносили навіть мінімальну плату.
Та й самі об'єкти культурної спадщини могли б "заробляти" на себе в руках дбайливих господарів. Ось, приміром, на території Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника, де розміщено комплекс будівель садиби Лопухіних-Демидових (пам'ятки палацо-паркового ансамблю ХVІІІ-ХІХ століть), три з них використовуються різними організаціями. Зокрема, приміщенням лазні користується державна служба охорони МВС у Черкаській області, приміщення контори управителя перебуває з 1959 року на балансі міського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного управління і використовується як восьмиквартирний житловий будинок, а приміщення манежу тривалий час використовувалося як спортивна школа і тільки недавно передане на баланс заповідника в незадовільному стані. Крім того, у швейцарському будинку, який є пам'яткою архітектури й перебуває на балансі заповідника, з 1955 року проживають сім'ї. Одна з них навіть має ордер, виданий міською радою. Однак охоронних договорів та договорів оренди з мешканцями будинку заповідник чомусь не уклав [2].
Подібна ситуація і з маєтком пана Енгельгарта в с. Будище Звенигородського району, де служив малий Тарас Шевченко. Незважаючи на те, що пам'ятка входить до державного історико-культурного заповідника "Батьківщина Тараса Шевченка", на балансі заповідника вона не значиться, а використовується як приміщення
Loading...

 
 

Цікаве