WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історико-культурні заповідники в сучасній Україні - Реферат

Історико-культурні заповідники в сучасній Україні - Реферат


Реферат на тему:
Історико-культурні заповідники в сучасній Україні
"Сучасне - завжди на дорозі з минулого в майбутнє", - говорив один із найвидатніших кінорежисерів України і світу О. Довженко. І таки справді: зберегти в сучасному надбання минулого, усі витвори нашого історичного буття і національного генія, аби передати їх майбутнім поколін-
ням, - висока і благородна місія всіх, хто причетний до складових проблем культурного будівництва. Світовий досвід та практика сьогодення свідчать, що занепад культури, байдужість до духовного розвитку нації, зневага до культурної спадщини призводять до непоправних утрат у всіх сферах суспільного життя - економічній, політичній, соціальній.
Особливо важливу роль у збереженні надбань минулого, в духовному розвитку нації, у розбудові її державності відіграють історико-культурні заповідники України. Вони є осередками активної науково-дослідницької і просвітницької діяльності виховують високі почуття патріотизму, відповідальності за долю країни. На просвітницько-науковому рівні мовою експонатів та пам'яток історико-культурні заповідники розповідають про історію минулого та сучасні досягнення. Завдяки діяльності працівників заповідників ніколи не переривається зв'язок поколінь, наше відчуття причетності до історії.
Нині в Україні функціонує більше 60 історико-культурних заповідників державної та комунальної власності. За роки незалежності мережа історико-культурних заповідників України значно зросла та розширилася. Було відкрито нові історико-культурні заповідники, зокрема: Державний історико-меморіальний заповідник "Лук'янівське кладовище" (Київ), Державний історико-культурний заповідник у м. Вишгороді (Київська область), Державний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 році" (с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області), Державний історико-архітектурний заповідник у м. Жовкві (Львівська область), Державний історико-культурний заповідник "Тустань" (с. Урич Сколівського району Львівської області), Державний історико-архітектурний заповідник у м. Дубно (Рівненська область), Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові (Сумська область), Державний історико-архітектурний заповідник у м. Збаражі (Тернопільська область), Державний історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця" [1, 2, 3].
За роки Незалежності найбільш відомі з історико-культурних заповідників системи Міністерства культури і туризму України та інших відомств отримали статус національних. Це, зокрема, Національний заповідник "Софія Київська", Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Національний заповідник "Херсонес Таврійський", Національний заповідник "Хортиця", Національний заповідник "Давній Галич", Національний історико-етнографічний заповідник "Переслав", Національний музей-заповідник українського гончарства в смт Опішні, Національний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви", "Національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець", Національний історико-культурний заповідник "Чигирин", Шевченківський національний заповідник у м. Каневі.
Два з них, - Національний заповідник "Софія Київська" та Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, - включено до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО [1].
Важливу роль у роботі історико-культурних заповідників мають нормативні документи, які регламентують діяльність музеїв та заповідників України. Це, зокрема, прийнятий Верховною Радою України 29. 06. 1995 року Закон "Про музеї та музейну справу", який, зокрема, визначив правові основи діяльності історико-культурних заповідників Закони України "Про охорону культурної спадщини" (2000 р. ) та "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини"" (2004 р.) Постанови Кабінету Міністрів: "Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" (2001 р.), "Про утворення Державної служби охорони культурної спадщини" (2002 р.) Укази Президента України, Постанови та Розпорядження Кабінету міністрів України щодо діяльності та розвитку історико-культурних заповідників.
Сприяти вирішенню насущних проблем розвитку історико-культурних заповідників має і "Державна програма розвитку культури на період до 2007 року", прийнята постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2003 р. № 1235. Серед основних завдань цієї програми - робота по збереженню історичних пам'яток та історико-культурних заповідників [4, 5].
За останні роки значно активізувалася науково-дослідна, виставкова, видавнича діяльність історико-культурних заповідників. Ці заклади постійно вишукують можливість залучити додаткові позабюджетні кошти для фінансування своєї діяльності, розширяють надання платних послуг.
Але у кінці ХХ - на початку ХХІ ст. в організації роботи історико-культурних заповідників нагромадилося чимало недоліків та проблем. Серед головних з них є: вкрай обмежене фінансування заповідників незадовільний, а в деяких випадках, аварійний стан музейних приміщень проблема фондосховищ (у більшості заповідників вони не відповідають потрібним нормам і умовам зберігання колекцій застарілість експозицій, що потребують оновлення тощо. Актуальною залишається і проблема збереження історико-культурних пам'яток.
Тож, для аналізу цих проблем, а також позитивного досвіду здається доцільним розглянути роботу деяких історико-культурних заповідників України та її висвітлення на сторінках вітчизняної преси.
Зокрема, Київ та Київська область є одними з найбільш насичених історично цінними об'єктами регіонів України. На території Києва та Київської області розташовано багато різноманітних пам'яток матеріальної культури, що хронологічно охоплюють період від найстародавніших часів до наших днів. У Києві та Київській області працюють: Національний заповідник "Софія Київська", Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Державний історико-архітектурний заповідник "Стародавній Київ", Державний історико-меморіальний заповідник "Лук'янівське кладовище", Державний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили", Національний історико-етнографічний заповідник "Переслав" (м. Переслав-Хмельницький), Державний історико-культурний заповідник у м. Вишгороді, Державний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 році" [6].
Серед цих історико-культурних заповідників пам'яткою всесвітнього значення є Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Ще 29 вересня 1926 року було прийнято постанову "Про визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її у Всеукраїнське музейне містечко". За цією постановою вся територія колишньої Києво-Печерської Лаври в межах її стін оголошувалась історико-культурним державним заповідником. Були виділені й кошти на наукові та ремонтно-реставраційні роботи. В цей час на території Лаври діяв цілий ряд музеїв
Loading...

 
 

Цікаве