WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Національне музичне академічне мистецтво в Україні: пріоритети репертуарної політики - Реферат

Національне музичне академічне мистецтво в Україні: пріоритети репертуарної політики - Реферат

відбувався кожної весни вже одинадцять років поспіль. Ця музична імпреза, мозковим центром якої є композитор, піаністка, доцент Одеської академії музики імені А. Нєжданової К. Цепколенко, німецький диригент Б. Вульф та директор міжнародного фестивалю О. Перепелиця, об'єднує не тільки музикантів багатьох країн, а й різноманітні жанри, визначаючи основні напрямки його незвичайного дійства, спрямованого на "преференцію" особистості. Саме цим фестиваль в Одесі вигідно вирізняється від інших музичних форумів. За словами К. Ципколенко поява фестивалю - не випадковість, а результат роботи багатьох років. Раніше такі форуми тривали два-три тижні, і відбувалося по два-три концерти на день, а організатори "Двох днів і двох ночей" поставили за мету створити щось нове, неповторне. Цей фестиваль називають "форумом іновацій та парадоксів". І дійсно, всі ці роки він вражав слухачів своїми неординарними програмами, в яких звучали твори сучасної академічної музики вітчизняних і зарубіжних композиторів. Протягом 48-годинного музичного марафону тут, зазвичай, звучить близько 100 музичних творів, серед яких принаймні п'яту частину складають світові прем'єри.
Тут неодноразово виконувалися твори В.Сильвестрова, Є. Стан-ковича, А. Гаврилець, А. Загайкевич, В. Рунчака, С. Зажитька, О. Коза-ренка, К. Цепколенко, С. Азарової, В. Польової, Ю. Гомельської [26].
Твори українських композиторів на цьому фестивалі виконують не лише вітчизняні виконавці, а й іноземні музиканти. Так, наприклад, "Дуель-дует № 9" К. Цепколенко грали італійці Ф. Дерью та А. Бініпер-кусія, а твір для кларнета й віолончелі О. Щетинського "Навхрест" виконувало тріо "Ауаіоn" із Швейцарії.
Велике значення цього фестивалю насамперед у сприянні виходу нової української музики на світову арену. Президент одеського форуму Б. Вульф порівняв значення цієї акції для сьогодення із всесвітньо відомими фестивалями - "Варшавською осінню" і "Празькою весною", які свого часу слугували єдиним місцем для зустрічей митців Сходу і Заходу [27] .
З часом у фестивальну орбіту включилися обласні й навіть районні центри: у Харкові проводиться фестиваль "С. В. Рахманінов та українська культура", у Запоріжжі - "Бароко і авангард", у Каневі - "Фарботони", в Кіровограді - "Травневі музичні зустрічі" тощо [1].
Останнім часом у Києві намітився деякий "перелом" на користь класичної музики. Так, регулярно організовуються гастролі оперних та балетних труп Большого й Маріїнського театрів, ансамблів "Віртуози Москви" (худ. кер. В. Співаков), "Московські солісти" (Ю. Башмет) та ін. Однак ціна квитка на подібні вистави чи концерти зазвичай дуже висока. Вона недоступна рядовому викладачеві музичної школи, студентові музичного училища чи музично-педагогічного факультету педагогічного університету, пересічному меломану. Отже, виникає риторичне запитання - чи відіграє подібний концерт помітну роль у загальному культурному процесі, оскільки доступний лише вельми обмеженому колу?
Завдяки державній фінансовій підтримці вхід на фестивалі академічної музики завжди вільний. На місцях же фінансові питання полагоджуються завдяки допомозі місцевих адміністрацій та спонсорів. Таким чином забезпечується висока відвідуваність майже всіх концертів фестивалів, що має не аби яке значення для естетично-виховної ролі національного музичного мистецтва [1].
Проаналізуємо сьогоднішній репертуар оперних театрів України. Чи багато на їх афішах творів українських композиторів? І чи довго затримуються в діючому репертуарі поодинокі, підготовлені до певних дат, скажімо, балети сучасних авторів? Ні в Харкові, ні в Донецьку, ні у Львові, ні в Дніпропетровську таких вистав давно вже немає. У Львівській опері років вісім тому спромоглися відновити у дещо скороченому варіанті постановку "Лілеї" К. Данькевича, здійснену А. Шекерою ще в 1964 році, але зробили це нашвидкуруч, аби відзначити нею чергову шевченківську дату.
А в столиці? Знято з репертуару балет Є. Станковича "Вікінги", невдало втілений В. Литвиновим у 2000 році. Інший твір цього відомого композитора - комедійну "Ніч перед Різдвом", теж у версії В. Литвинова, яку театр кілька сезонів поспіль демонстрував лише напередодні різдвяного вечора, вже зняли з репертуару. Не йде "Русалонька"
О. Костіна, колись здійснена В. Федотовим. Не мав ще й досі сценічного втілення й балет В. Корейка "Оргія" за поемою Лесі Українки [28, 29].
Отже, з величезної балетної спадщини українських композиторів (близько 50 різноманітних за жанрами і формами партитур!) байдужі до національної культури театри обрали тільки три-чотири назви. Але й до їх втілення поставилися без належної зацікавленості й уваги. Чому так сталося?
Національна опера України, яка ще в 70-90-ті роки була своєрідною творчою лабораторією українського балету і долучила до цього жанру видатних композиторів-симфоністів, зокрема В. Губаренка й Є. Станковича, сьогодні відверто ігнорує власні традиції і здобутки, виявляючи повну байдужість навіть до тих творів, що животіють у діючому репертуарі. Останні ж 14 років українські балети були нечастим гостем на сцені столичного оперного театру. У репертуарі було два балети українських композиторів - "Лісова пісня" й "Лілея", які йшли фактично для "галочки", а основна ставка в афіші робилася на твори світової класики [5, 28].
Колись національним репертуаром в оперних театрах опікувалися. Довтілення творів українських композиторів залучалися найкращі постановники, диригенти, хореографи. Отже, доки столичні колективи музичних театрів не відродять власні традиції, доти українські балети не стануть мистецькою подією і не триматимуться у репертуарі. Адже визначні театральні події були - в 70-90-х роках ними стали київські постановки балетів В. Губаренка й Є. Станковича, коли талановиті симфоністи робили перші кроки в опануванні складних законів балетного жанру.
Згадаймо хоча б монументальний балет В. Губаренка "Камінний господар" за однойменною драмою Лесі Українки, талановито здійснений А. Шекерою на межі 70-х років. Балет і його сценічна версія народжувалися у співпраці композитора і лібретиста Е. Яворського. Або ж - героїко-історичний балет Є Станковича "Ольга", присвячений 1500-річчю Києва, який був балетним дебют композитора.
На хвилі перебудови на столичній сцені з'явився "Прометей" Є. Стан-ковича.
Названі твори піднесли національну хореографічну культуру на якісно новий рівень, відкривши шлях до утвердження симфонічного балету.
Проте сьогодні наші театри байдужі до українських балетів. Хоч і зросло нове покоління цікавих музикантів, які добре обізнані з сучасною європейською і світовою культурою, і могли б збагатити репертуар провідних колективів [28].
Деякі зрушення, аж ніяк не можна сказати значні, відбулися у 2005 році у постановці оперних вистав за творами українських композиторів.
У 2000 році спеціально для трупи Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької М. Скориком було написано оперу "Мойсей" на лібрето Б. Стельмаха за однойменною поемою І. Франка. Прем'єра відбулась 23 червня 2001 року під орудою автора. І от минулого року відбулася прем'єра цього твору на сцені Національної опери України. Приурочена вона до 150-річчя від дня народження І. Франка [5, 30].
24-ий сезон Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва розпочався творами, написаними спеціально для цієї
Loading...

 
 

Цікаве