WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Проблеми та перспективи розвитку українського кінопрокату - Реферат

Проблеми та перспективи розвитку українського кінопрокату - Реферат

зазначити, що в останні роки у цій справі відбулися певні зрушення. Так активно експериментує із глядачами, запропоновує їм авторське європейське кіно столичний кінотеатр "Жовтень". Тут проходять тижні сучасного артхаузного іспанського, французького, німецького, японського кіно.
До справжнього світового кіномистецтва поступово прилучаються і інші столичні кінотеатри. Так у 2006 році кінотеатр "Київ" запрошував глядачів на тиждень сучасного німецького кіно. І оскільки ці кінопокази користуються досить великим попитом, можна сподіватися, що подібні заходи будуть продовжуватися і далі [30].
Кінотеатр артхаусного кіно з'явився і в Одесі. Два роки тому один з шести одеських кінотеатрів, оснащених системою Dolbi Digital, - 186-місний кінозал "Одеса" заявив про перехід на нову репертуарну систему та істотно скоротив у своєму поточному прокаті частку комерційних американських фільмів на користь європейських картин і фестивального артхаузного кіно. Тож, прокатна політика одного з найстаріших одеських кінотеатрів змінилася в бік стрічок, що належать до авторського кіно та культивують національні кінотрадиції і загальносвітові цінності. Відповідно дещо змінилася й назва кінотеатру - тепер кінотеатр "Одеса" називається "Кіно Артхаус Одеса".
Те, про що так довго говорили вітчизняні критики й просто шанувальники "іншого кіно", нарешті відбулося і в Україні. Перехід одеського кінотеатру у формат "артхауз" створив прецедент у вітчизняному кінопрокаті. А заразом цей експеримент продемонстрував, що артхаузне кіно, що не володіє на перший погляд високим комерційним потенціалом, усе ж таки користується інтересом глядачів і відповідно - гідне уваги вітчизняних дистриб'юторів і прокатників.
Тож, у програмі кінопоказів кінотеатру - фільми провідних світових режисерів, кінопрем'єри та фестивалі "іншого кіно". Окрім цього, дирекція "Кіно Артхаус Одеса" почала проводити в своєму кінотеатрі регулярні прес-покази [31].
У 2006 році потроху почали виходити на вітчизняні кіноекрани і нові українські фільми. Так у березні 2006 року у широкий прокат вийшли одразу дві українські стрічки - "Помаранчеве небо" і "Прорвемось!". Критики розгромили обидві картини. Крім політичної заангажованості фільмам закидали непрофесіоналізм, банальність, учнівський рівень. Однак ніяка кінокритика не заважала "помаранчевим" історіям збирати зали і поповнювати касу. Глядацький успіх у стрічок був. Проте зумовлений він був, - на думку критиків, - не художньою цінністю запропонованих сюжетів і якістю матеріалу, а тим, що українська публіка скучила за українською кінопродукцією. Адже вперше вітчизняні картини презентували по кінотеатрах усієї країни: "Помаранчеве небо" стартувало з 32 кінокопіями, "Прорвемось!" - із тридцятьма. А у квітні у 30 кінотеатрах в 11 найбільших містах країни було показано перший молодіжний трилер українською мовою "Штольня" [32, 33].
Все ж, система розповсюдження української кінопродукції в Україні залишається недосконалою. Держзамовлення фільмів, яке означає їх виробництво, втім не передбачає подальшої долі цих робіт. Таким чином, замкнений процес виробництва - розповсюдження штучно перервано: ні замовники, ні автори не отримають коштів з реалізації, а отже ресурсів для наступних зйомок, а український глядач так і не має можливості познайомитися із власним кінематографом.
Кінематографісти по-різному шукають вихід з цієї ситуації. Так співробітники студії "Київнаукфільм" Національної кінематеки України створили дистриб'юторський відділ. На студії була добірка фільмів, яка залишилася з радянських часів. Їх описали, потім випустили каталог. Було зроблено кілька розрахунків, щоб виявити відповідну аудиторію. Соціологічні дослідження показали, що це - молодь (учнівська, вузівська). Співробітники дистриб'юторського відділу почали розсилати по всій країні (спочатку поштою, а згодом відкрили інтернет-сайт) пропозиції до навчальних закладів. Це дало результат, було отримано велику кількість замовлень. Загалом за майже вісім років існування відділу було розповсюджено близько двадцяти тисяч примірників як у форматі відеокасет, так і на кіноплівці. Особливою популярністю користуються фільми історичної тематики та україністика.
Також слід зазначити, що дистриб'юторський відділ було утворено на студії на кошти, отримані з продажу продукції. Держава не ініціювала і не фінансувала цього проекту. Цей відділ не є окремою структурою, а радше підрозділом загального відділу виробництва. Хоча значно цікавіше і корисніше, на думку працівників студії, було б аби він був самостійним. Штат відділу складається із трьох співробітників, але над кінцевим результатом працюють і інші відділи. Працівники ведуть переговори із зацікавленими особами,
Дуже позитивним у роботі відділу є залучення до Інтернету. Як вже зазначалося, було розроблено і відкрито інтернет-сайт. Він має тримовну версію. На головній сторінці є інформація про студію взагалі. У розробці - кадротека. Планується також організувати продаж не тільки цілих фільмів, а й тематичних кадрових пакетів (наприклад, для телебачення або й для кіно, де необхідними будуть уривки з тих чи інших попередніх кіноробіт, хроніки), окремих кадрів.
Значною проблемою залишається відсутність законодавчої бази щодо норм і правил дистриб'юції в кіно. В Європі існує єдина сертифікаційна система. Там кожен фільм отримує ідентифікаційний номер, що передбачає наявність документації на нього у певних фірмах. Коли, наприклад, студія "Київнаукфільм" продавала представникам Польщі фільми "Гріх" О. Саніна та "Консонанс" В. Мельникової, то мала на ці фільми монтажні листи, музичні паспорти, негативи та ін.Але польська сторона вимагала стандартної форми і в англійському перекладі, чого не було. З великим зусиллям працівники студії знайшли компроміс з поляками.
Тож, Україна повинна розробити для кожного фільму новий пакет документації, який відповідав би загальноєвропейським стандартам, інакше наше кіно так і не матиме неяких перспектив на Заході. Держава повинна визначитись, чи потрібне їй (як вдома, так і за кордоном) українське кіно [34].
Взагалі, питання виходу української кінопродукції на світовий кіноринок стає все більш актуальним. Кожного дня ми можемо почути з вуст наших політиків масу слів про інтеграцію в Європу. Але все на загальних розмірковуваннях і закінчується, бо, на жаль, рідко коли йдеться про конкретні державні заходи, які б сприяли такому входженню. Не секрет, Україні для реабілітації свого доброго імені не достатньо помаранчевої революції, яка зачарувала світ. Революція тільки відкрила шлюзи, підняла шлагбаум. Тепер справа за реальними кроками й повсякденними зусиллями. Але! Окрім невиразних декларацій, ми поки що нічого не дочекались. Просування продовжує здійснюватися на приватній ініціативі.
Наприклад, 2005 рік став Роком України в Польщі. У Варшаві відбулося урочисте відкриття, чудовий концерт. Було ініційовано проведення "Українського дня" на телеканалі "Культура" польського телебачення. У програмі було й українське кіно. Українські фахівці порекомендували найновіші й найцікавіші українські фільми, які вже здобули визнання на фестивалях.
Та з початком практичного втілення
Loading...

 
 

Цікаве