WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Проблеми та перспективи розвитку українського кінопрокату - Реферат

Проблеми та перспективи розвитку українського кінопрокату - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми та перспективи розвитку українського кінопрокату
Досвід розвинених демократичних країн свідчить, що завдяки виваженій, послідовній державній політиці у сфері культури відбуваються зміни в соціально-економічному, політичному розвиткові суспільства. Особливо важлива роль належить культурі в державотворчих процесах, у формуванні єдиного духовного простору, утвердженні гуманістичних цінностей, національної самосвідомості і патріотизму. Національна культура - в широкому розумінні як спосіб життя суспільства в усій його повноті - є важливим чинником національного відродження, саме тим надчасовим явищем, на якому грунтуються як духовна спадщина, так і творіння майбутніх поколінь [1].
А важливою складовою української культури є кінематографія, кращі досягнення та здобутки якої широко відомі у світі. Саме українське кіномистецтво відіграє помітну роль у збереженні національної самобутності, формуванні духовних та естетичних цінностей суспільства. Але на початку 90-х років почався спад виробництва вітчизняних фільмів, зумовлений важким економічним станом у державі. Негативні процеси в українському кінематографі спостерігаються і сьогодні. І хоча за останні роки наші митці досягли певних успіхів, все ж, це дає підстави лише до стриманого оптимізму. Бо обсяг ігрових, неігрових та анімаційних фільмів, знятих у 2001 - 2005 роках, становить 10-15 % обсягів виробництва фільмів у період до 1990 року.
Тут треба зазначити, що проблеми, пов'язані з кіновиробництвом, невід'ємні від проблем, пов'язаних з розвитком і функціонуванням кінопрокату. Саме успішний, прибутковий кінопрокат має підготувати фінансову базу для розвитку кіновиробництва, подолати економічні проблеми українського кіно. За радянських часів кінотеатри посідали третє місце за прибутковістю після торгівлі алкоголем і тютюном. У дев'яності роки ситуація в Україні кардинально змінилася, хоча у всьому світі кінопоказ - один з найприбутковіших видів бізнесу, якщо його, звичайно, правильно поставити.
Ліквідація державної монополії на виробництво і прокат фільмів, вторгнення величезної кількості іноземної кінопродукції, інтенсивний розвиток телебачення і відео, кілька реорганізацій управління кіногалуззю - усе це спричинило кризовий стан національної кінематографії, значне й тривале падіння обсягів виробництва фільмів та відвідувань глядачами кінотеатрів.
Власне, така криза не є унікальною - українська кінематографія та кінопрокат зіткнулися з тими ж проблемами, що притаманні практично всім кінематографіям та кінопрокатам пострадянських країн. Нові реалії суспільно-економічного життя не були підкріплені адекватним розумінням ролі кінематографа в житті країни, а також нової ролі держави в збереженні і розвитку національної кіноіндустрії та кінопрокату [1, 2]
Але на початку ХХІ ст. розпочався активний процес відродження кінопрокату. Цьому сприяла послідовна державна політика. Починаючи з 1996 року держава здійснила ряд кроків, які дозволили призупинити нищення галузі, вивести кіномережу і кінопрокат із кризового стану. Поворотним моментом у розвитку вітчизняної кінематографії та кінопрокату став прийнятий у 1998 році Закон України "Про кінематографію", який визначив правові основи діяльності в галузі кінематографії та порядок регулювання суспільних відносин, пов'язаних з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів [3, 4].
На виконання Указу Президента України "Про Основні напрями розвитку кінематографії в Україні на період до 2005 року" та Закону України "Про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 роки" на місцях було вжито ряд заходів, намічено плани на майбутнє, підбито підсумки зробленого. Зокрема, було переоснащено понад 130 залів у столиці та в регіонах. І масовий глядач почав повертатися до кінотеатрів. У останні роки зберігалася тенденція до збільшення кількості відвідувань, і відповідно - зростання валового збору від кінопоказів [1, 5].
23 лютого 2005 року у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання "Національна кінематографія: стан, проблеми та шляхи їх вирішення", за результатами яких постановою Верховної Ради України від 18.03.2005 р. № 2497-IV було затверджено Рекомендації парламентських слухань. На виконання доручення Кабінету Міністрів України щодо цієї постанови Верховної Ради України Міністерство культури і туризму України розробило та внесло на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо державної програми поліпшення кінообслуговування населення.
Важливим етапом у призупиненні негативних процесів у кінообслуговуванні населення стали регіональні програми поліпшення кінообслуговування населення на 2003-2007 роки, розроблені та затверджені на виконання Загальнодержавної програми розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 роки. Основну увагу в цих програмах зосереджено на вирішенні таких проблем: збереження та розвитку мережі закладів кіновідеопоказу, подолання технічної відсталості кіномережі та кіновідеопрокату, поповнення фільмофонду кіновідеопрокатних підприємств [1].
Також Верховною Радою України 17 січня 2006 року прийнято Закон України "Про внесення змін до статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення" (щодо надання права складання протоколів про адміністративні правопорушення при розповсюдженні і демонструванні фільмів на телевізійному ринку та ринку "домашнього відео" державним інституціям відповідного спрямування).
Для забезпечення дієвого впливу на ситуацію з дублюванням (озвученням чи субтитуруванням) іноземних фільмів державною мовою перед їх розповсюдженням в Україні постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2006 року № 20 "Деякі питання розповсюдження і демонстрування фільмів" запроваджено квоти обов'язкового дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою іноземних фільмів, які розповсюджуються для кінотеатрального прокату, публічного комерційного відео та домашнього відео в Україні [1].
Значну роль у вдосконаленні кінопрокату відіграє Міністерство культури і туризму України. Так, у 2005 році Міністерство проводило велику роботу із забезпечення законного розповсюдження фільмів в Україні. Було оновлено склад Експертної комісії Міністерства культури і туризму України з питань публічного демонстрування кіно- і відеофільмів, до якої увійшли кінознавці, критики, психологи, члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Було удосконалено комп'ютерну програму, яка передбачає накопичення даних про фільми, власників прав на розповсюдження і демонстрування фільмів, власників майнових авторських прав, терміни дії прав тощо. За 2005 рік видано 14000 практичних посвідчень, з них для кінотеатрального показу - 215 назв, телевізійного показу - 7554 назв, відеоправ на 6231 назв. Експертною комісією з питань публічного демонстрування кіно- і відеофільмів було переглянуто 1911 фільмів [1].
Всі ці заходи сприяли подальшому розвитку вітчизняного кінопрокату.
У 2005 році в Україні здійснювали кіновідеопоказ 3550 кінотеатрів та кіновідеоустановок (фактично працювала лише 1741). З них 440 кінотеатрів та 2685 сільських кіноустановок. У всіх областях, крім
Loading...

 
 

Цікаве