WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Народні художні промисли в сучасній Україні - Реферат

Народні художні промисли в сучасній Україні - Реферат

творчості - художнє ткацтво, килимарство, вишивки, писанкарство, художня обробка металів, виробництва шкіряних предметів, виготовлення дитячих іграшок із сиру, - мистецтво художньої обробки дерева, особливо художня різьба, займає тут найголовніше місце. Традиції Яворівської школи різьбярства мали величезний вплив на характер формування стильових особливостей українського різьбярства взагалі.
Художня обробка дерева - найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва. За формотворчими техніками художнє деревообробництво поділяється на відповідні галузі: бондарство, деревообробне токарство, столярство та декоративне різьблення.
В історію мистецтва художньої обробки дерева прикарпатські майстри вписали не одну сторінку. Серед них найбільш відомі імена Марка (1880-1946) і Петра Мегединюків, Миколи Медвідчука, Василя (1877-1959) й Лукина Якіб'юків (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.), Бориса Якіб'юка (перша половина ХХ ст.), Якова Тонюка (1903-1957) і його сина Василя (1928 р.), Миколи Тонюка (1909-1937), Василя й Миколи Білаків, братів Кіщуків - Олекси, Івана і Миколи, Василя і Миколи Федоровичів, Юрія Грималюка (1860-1945) і його синів Івана та Василя.
Дерев'яна скульптура досягла свого найвищого розвитку за часів розквіту козацької держави в XVII-XVIII ст. Сьогодні ж популярні предмети народного промислу західного регіону України, зокрема гуцульські декоративні топірці, пістолі, кріси, порохівниці, барильця, дерев'яний, переважно декоративний, посуд. Гуцульські майстри для прикрашання своїх виробів використовують техніку інтарсії та "пацьоркування" (інкрустування бісером).
Багата майстрами-різьбярами і Львівщина. Михайло Яськович працює у Львівському музеї етнографії та художнього промислу, готує виставки, виготовляє стенди, і є визнаним майстром дереворізьблення. Над кожною церквою М. Яськович працює 2-3 місяці. Більшість його церков є точною копією гуцульських, лемківських і бойківських дерев'яних храмів ХVІІ-ХІХ століть, зведених без жодного цвяха, багато з них утрачені назавжди. Деякі майстер відтворював лише за старими фотографіями чи репродукціями картин [9].
Дуже давнім українським промислом є килимарство. Функціонально існують три головні назви для килимових тканин: ковер, килим і коц. Різниця між ними могла полягати в техніці, орнаменті, розмірі й призначенні. Сьогодні їх розрізняють тільки за територіальним принципом: коври й килими походять із центрально- та північно-українських промислових осередків, а коци виготовляються вручну на заході, переважно на Гуцульщині. Крім того, на коврах і килимах переважає барвистий, часто рослинний орнамент. Гуцульський коц - переважно сірий або білий - кольору нефарбованої овечої шерсті, якщо на ньому є орнамент, то він геометричний.
Ткацтво та килимарство були й залишаються найбільш розвиненими видами народних художніх промислів на Тернопільщині.
Ткацтвом займалися переважно жінки у вільний від польових робіт осінній та зимовий час. Батькам допомагали діти і засвоювали їх ремесло.
Класичним зразком ткацтва є доріжка шириною 90 - 100 сантиметрів із смугастим орнаментом. Такі доріжки виготовляють і нині в селах Раковці Збаразького, Медині Підволочиського, Боложівці й Іловиці Шумського районів.
Визначним килимарським осередком XIX ст. було с. Вікно (Гусятинський район), де у 1888 р. В. Федорович заснував килимарську школу, в якій вивчали місцеві традиції народного ткацтва, виготовляли килими, застосовуючи рослинні орнаменти. Діяльністю цієї школи цікавились мистецтвознавці з Відня. Багато спільних рис із килимами школи мають килими, виготовлені сучасними майстрами, які проживають в Кобиллі, Шилах, Романовому, Вишгородку, Кам'янках, Клебанівці. Водночас кожному з килимарів притаманний власний творчий почерк, що виявляється у неповторному укладі орнаментальних форм й оригінальному колоритному вирішенні виробу.
Цікавим з мистецького і культурного погляду центром розвитку ткацтва був Бучач, що й дотепер славиться своїми килимами. В 70-х рр. ХІХ ст. у Бучачі було засновано майстерню з виробництва гобеленів. За 60 р. існування майстерня виготовила понад 4 тис. гобеленів. Крім гобеленів там вироблялися декоративні наволочки і крайки.
Нині на Тернопільщині можна визначити декілька центрів ткацтва та килимарства, зосереджених у Підволочиському, Збаразькому, Шумському, Лановецькому і Борщівському районах. Один із найбільших знаходиться в селі Токи Підволочиського району, в якому працює 10 відомих майстрів ткацтва. Це М. Безкоровайна, Н. Дереш. Г. Гасай. О. Хам, П. Тішин та інші.
Найбільші осередки ткацтва знаходяться в селах В. Іловиця, Підгірське та Цеценівка. Виконавською майстерністю відзначаються роботи ткачів П. Слюсарчука, М. Собчук, Я. Мушак з Цеценівки.
М. Іванчук з В. Іловиці, В. Козицької та М. ПожелінськоЇ з Катеринівки,
І. Головатюк з Андрушівки, К. Панасюк та Ф. Парфом'юк з Обича.
Роботи тернопільських майстрів завжди користується заслуженим успіхом на виставках, відзначаються нагородами. Кращі з них закуповують музеї. Окремі майстри-надомники збувають свої вироби через художній фонд України, звідки одержують відповідні матеріали для виготовлення килимів [10].
У 1996 році художники Львівської академії мистецтв, стурбовані занепадом килимарського осередку в Глинянах, де понад століття виготовлялися художні тканини і килими, затіяли клопітку працю з відновлення та модернізацї народних промислів. "10 років, як ми здобули незалежність, і не можна дивитися без жалю та скрухи на ті руйнівні процеси, які ідуть не лише в царині духу, а й матеріальної культури, культури духовної" - сказала З. Шульга, що зі З. Семак та В. Гуменюк стали авторами довгострокової програми з відродження народних традицій "Екологічний ракурс". Ця програма охоплює теоретичні практикуми, семінари, конференції, майстер-класи, пленери та виставки. Реалізації програми передувала низка заходів під девізом "Сучасний текстиль і традиції". Організатори зробили понад 15 виставок як за кордоном - Париж, Канада, США, - так і на рідній землі - Косів, Самбір, Львів, Київ. І всюди, за словами З. Шульги, роботи мали успіх.
Вперше мистецька виставка-акція в палаці мистецтв "Український дім" відбулася в 1997 році. Тоді експонувалися твори декоративного мистецтва, килими, гобелени, ліжники під назвою "Відродимо глинянський килим". В експозиції були представлені роботи майстрів, починаючи з 20-х років, які ще в Глинянах, на Львівщині, ткали свої килими і прославляли свій край на престижних виставках декоративного мистецтва в Парижі, Брюсселі.
На той час виставка мала певний успіх, "бо цебуло звернення до громадськості". Відтоді багато що змінилося, дещо залишилося на попередньому рівні, але ідея проведення виставок, літніх пленерів захоплювала щоразу більше людей. Карпатські ліжники зацікавили не лише професійних художників. Пластичні властивості матеріалу, з яким можна вдало експериментувати, згуртували навколо себе ще й студентів, дітей. Частіше почали проводитися такі зустрічі з глядачами, державними діячами, тобто постійно приверталася увага до декоративного мистецтва, до килимарства, ліжникарства, до строю, розписів, щоб просто звернути увагу на розвиток мистецтва в сучасних умовах і водночас показати здобутки.
Протягом усіх цих років відбулося безліч зустрічей та виставок у різних куточках України. Унікальність
Loading...

 
 

Цікаве