WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Рейдерство в українській культурі - Реферат

Рейдерство в українській культурі - Реферат

на конкурсних засадах - його підписали Президент і Прем'єр. Але ж культурні інституції тут об'єктивно не зможуть конкурувати з комерційними структурами, бо останні в будь-якому випадку зможуть запропонувати більшу плату!" [10].
Оцінки цих подій у пресі були досить однозначними і різкими. А події на Андріївському узвозі розглядалися, головним чином, у площині протистояння митців та влади в особі Подільської райдержадміністрації. Зокрема, у пресі відзначалося, що рівень цивілізованості суспільства завжди визначався ставленням оточення до культури. Але те, що чинить сьогодні проти неї Подільська райдержадміністрація і особисто голова району Є. Романенко, замало назвати варварством. Під загрозою зникнення опинилися доволі відомі місця та пам'ятки старого Подолу. Тож, зазначали журналісти, ганебною є ситуація, коли районна влада, зокрема й голова, прикриваючись якимись статтями чи законами, виштовхує на вулицю гуманітарні заклади, вдале розміщення котрих не дає спокою невтомним рейдерам.
"Ми розцінюємо це як рейдерство, як вандалізм, більше того, як демонтаж головних систем життєзабезпечення держави, котрими є культура, мораль, суспільні інститути захисту людини, - сказав Є. Карась, керівник галереї "Ательє Карась" та Асоціації діячів сучасного мистецтва України. - І якщо до цього вдаються владні структури, то важко не побачити в цьому ознак влади окупаційної. Тільки вона може дозволити собі знищувати те, що в цивілізованому світі визначено як код народу, як його головні духовні цінності" [10].
Подільська РДА на чолі з її керівником Є. Романенком, зазначалося у пресі, вдається до відвертого цинізму - виставляє на аукціони й конкурси об'єкти як культурного, так і історичного надбання, незважаючи ані на чинне законодавство, ані на їхню культурну вартість. Є. Романенко обіцяв, що з галерей та майстерень Андріївського узвозу митців не виселятимуть, мовляв, з орендарями приміщень договори подовжено автоматично. Проте, як з'ясувалося, нібито підтримуючи митців, роблячи певні послаблення, районна влада має на меті притиснути Андріївський узвіз у інший спосіб, наприклад, безпідставно підвищуючи орендні ставки. Проблему, з якою зіткнулися подільські митці, до кінця так і не розв'язано. По-перше, договір на продовження оренди приміщень є суто формальним, не підтверджений документально. Всі заяви пана Романенка про послаблення "режиму" є лише декларативними та жодним юридично оформленим документом не підтверджені [10].
Влада району створила комфортні умови для існування бомжів та нестерпні - для бібліотек та галерей, - обурювалися журналісти. Якщо у питаннях наведення порядку з бомжами та ліквідації стихійної торгівлі подільські чиновники виявляють повну пасивність, то у галузі знищення культурних пам'яток їм немає рівних за мобільністю серед колег з інших райадміністрацій столиці. Діють подільські варвари-можновладці за добре перевіреною схемою. Повідомляють, що у галереї чи бібліотеки закінчується термін дії оренди, після чого оголошують тендерний конкурс, на якому приміщення продається іншим юридичним особам [11].
Тут слід зазначити, що проблеми рейдерства стали актуальними як для приватних культурно-мистецьких закладів, так і національних. Вони торкнулися навіть національних творчих спілок України. Коментуючи цю ситуацію Сергій Зажитько, відповідальний секретар Київської організації Національної спілки композиторів України, зокрема зазначив, що ще рік тому Спілка домагалася, щоб Київрада ухвалила рішення про передачу в оренду приміщення Спілки на рівні експлуатаційних витрат. Але незважаючи на це, на початку 2007 року були прийняті і затверджені нові орендні ставки (як для творчих спілок, так і для всіх організацій), що перевищували попередні як мінімум у десять разів!
"У результаті ми зобов'язані були сплачувати за оренду 216 тис. гривень на рік при загальному фінансуванні нашої організації 160 тис. гривень! - зазначив С. Зажитько, - У такій самій ситуації опинилися й інші творчі спілки. По суті, творчі спілки прирівняли до торговельних організацій, і ні про яку диференціацію не могло бути й мови. Ми відправили чимало листів керівництву столиці і на всі наші листи не одержали жодної відповіді. Як нам стало відомо, ніхто з інших творчих спілок так і не одержав відповіді на свої звернення. Тривалий час ми консультувалися з юристами й адвокатами. Але до судового процесу справа не дійшла через відсутність грошей на таку розкіш. Незабаром зіштовхнулися з іншим абсурдом: нам приходило по два рахунки на сплату - один за новими орендними ставками, другий - за старими. Таким чином, ми не могли укласти новий договір, не було ясно, на яку суму його укладати. Періодично в нашій організації з'являлися люди з міськадміністрації, фотографували кімнати, не пояснюючи, з якою метою вони це роблять" [4].
Ще одним яскравим прикладом рейдерства у культурі стала ситуація навколо Національної капели бандуристів України, Національного заслу-женого академічного ансамблю танцю України ім. П. Вірського та Націо-нального заслуженого академічного українського хору ім. Г. Верьовки. Річ у тім, що цього року керівники цих творчих колективів отримали від управ-ління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шев-ченківської районної ради в місті Києві повідомлення, згідно з яким з 20 лютого припиняється оренда нежитлового приміщення за адресою: вул. Туполєва, 16-а, без права її продовження. За словами керівника ансамблю ім. П. Вірського М. Вантуха, там мешкало близько п'ятдесяти їхніх студентів. І саме їх вирішив відселити голова Шевченківської районної ради міста Києва В. Пилипишин. Для того, мабуть, щоб поселити туди більш платоспроможних орендарів. Як розповів М. Вантух, усі три колективи звернулися до Пилипишина з проханням пояснити причини виселення. Проте офіційної відповіді вони не отримали. Керівник Національної капели бандуристів М. Гвоздь у цьому факті побачить початок небезпечної тенденції: "Цей гуртожиток - студентський. Якщо відселяють наших дітей, то де гарантія, що завтра не відселять усіх студентів, що мешкають у студентських гуртожитках?" [12].
Майже загрозливою стала ситуація і навколо Музею історії Києва. Наприкінці жовтня 2007 року його колектив вдарив на сполох, скликавши прес-конференцію. Вже чотири роки музей не має власного приміщення. Тож, не виконується головна функція музею - у нього немає експозиції. Юне покоління киян не знайомиться з історією свого міста. Усі фонди музею спаковані в коробки, які зберігаються в "Українському домі". Господарі "Українського дому" теж мають право поставити запитання, скільки ми будемо там знаходитися, адже йде мова й про його реконструкцію та реставрацію. А чим триваліше експонати зберігатимуть закритими в тисячах ящиків, тим більше грошей буде витрачено на їх реставрацію [13].
Останні новинидля музейників - їм запропонували приміщення в майбутній споруді по вулиці Інститутській, 3, де на місці довгобуду (розпочиналося це будівництво як Дитяча картинна галерея) планують зробити бізнес-центр. "Спочатку нам обіцяли, що цей виставковий зал добудують, а ми отримаємо приміщення в
Loading...

 
 

Цікаве