WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Рейдерство в українській культурі - Реферат

Рейдерство в українській культурі - Реферат

потворних форм набуде втілення в життя статті 118. Приміром, адміністрація Шевченківського району м. Києва, її керівник В. Пилипишин, заповзято, з особливим ентузіазмом почав виганяти художників із традиційного культурного центру Києва. Функцію "полювання на відьом" і їхнього вигнання з району, де творча інтелігенція живе з часів Ярослава Мудрого, було покладено на депутата Є. Шевчука - начальника Управління з питань комунальної власності.
На прес-конференції, організованій галереєю "Ра", де функціонує "Форум творчої молоді", пан Пилипишин відверто розговорився. Він чітко заявив про пріоритет бізнес-структур при оренді помешкань у центрі столиці України. "Любов зла…" - "хазяїн" любить бізнесменів, насамперед з депутатського корпусу, а вони вміють бути вдячними. Тим більше що буква статті 118 на боці "любовних стосунків" адміністрації Шевченківського району столиці. Навіть дрібні клерки в приймальнях В. Пилипишина і Є. Шевчука не приховують зневаги до художників як незаможних. Це головна причина, з якої витіснення галерей, майстерень художників із традиційного культурного центру столиці "новобранці" пана Л. Черновецького вважають нормальним, логічним і навіть позитивним явищем. Адже сумарно площі, орендовані в районі художниками, становлять не більш як 1500 кв. м.
Що значить вигнати художника (особливо середнього і старшого віку) із майстерні? Це зруйнувати його духовний світ, витканий із полотен, ескізів, фантазій, якими насичена майстерня. Травма, подібна до цієї, може вбити не тільки творчо, а й стати причиною фізичної смерті. Майже воєнна операція адміністрації Шевченківського району щодо "зачистки території" у центрі Києва здійснюється з розмахом. У столиці демократичної України, з її культурного осередку виганяють творчу інтелігенцію [7].
Зокрема, особливим цинізмом було позначене виселення з майстерні художника-баталіста А. Серебрякова. Його конкурент запропонував до оплати на 2 гривні більше і... виграв право на оренду помешкання.
Почерк рейдера легко читається в рішенні віддати майстерню О. Петрової фірмі "Укрресурси". О. Петрова - постать дуже помітна в культурному житті України. Заслужений діяч мистецтв, художник і мистецтвознавець, доктор філософії й улюблений професор студентів Києво-Могилянської академії. Крім того, вона активний арткритик, публіцист, член учених рад і (до 2006 р.) член Національного комітету Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, академік Санкт-Петербурзької АГН. Невже для фірми "Укрресурси" пан Шевчук не знайшов би іншого приміщення, окрім 50 кв. м на горищі, де притулилися картини О. Петрової? До того ж рішення про передачу помешкання готувалося без відома О. Петрової [7].
"Тривалим терором" називала преса і ситуацію навколо майстерні народної художниці України, майстра-монументаліста Л. Мєшкової. Народну художницю України адміністрація району намагалася вигнати з приміщення колись славнозвісної керамічної майстерні. За оренду напівзруйнованої будівлі вимагали плату в 7 тис. грн. щомісяця. Мотивація - дорожнеча землі У Національному заповіднику "Софія Київська". Л. Мєшкова витримує "наїзди" лише з духовної потреби зберегти місце, де створювалося оздоблення повоєнного Києва. Ця майстерня була і могла б залишатися духовним осередком Києва. Навряд чи здатні зрозуміти це люди, які мислять лише категоріями "дебет-кредит". Для них у статті 118 "Закону про державний бюджет України на 2007 р." варто було б зробити роз'яснення про те, що "не хлібом єдиним жива людина". Жертвами нових законів стали і інші столичні художники, зокрема, головний художник Національного драматичного театру ім. І. Франка А. Александрович та О. Шульган [7, 8].
Слід зазначити, що конфлікти навколо приміщень закладів культури виникали ще у минулі роки і тільки у 2007 р. набули справді загозливого масштабу. Показовою тут може бути ситуація навколо Центру Леся Курбаса.
"Перший дзвіночок ми отримали ще в 2003 році, - розповіла директор Центру Леся Курбаса Неллі Корнієнко. - До нас прийшли з пропозицією: наш клієнт хоче мати ваше приміщення, вкажіть на будь-яке інше приміщення - і воно належатиме Центру Курбаса".
Звісно, пані Корнієнко від такої пропозиції обурено відмовилася, але клієнт - за деякою інформацією, це один відомий банк - відступати не збирався і влаштував Центру багатосерійну психологічну атаку. Приходили якісь люди, щось фотографували, нападали на працівників. А 27 травня цього року у невеличкий дворик Центру битком набилися круті іномарки, з них повиходили люди в чорному, зі зброєю в руках і почали ломитися в приміщення Центру з проханням подивитися експозицію. Їм, мабуть, того дня дуже захотілося підвищити свій культурний рівень. "Ми їх тоді не пустили", - розповіла Н. Корнієнко. А десь за дві години стало відомо, що Київрада прийняла рішення, згідно з яким перебування Центру саме в цьому приміщенні, на вулиці Володимирській, стало не таким очевидним, яким видавалося до того. І це при тому, що Центр має статус Національного, а значить, захищений від такого неподобства відповідним законом ще з 1992 року! Що вже тоді говорити про ті культурні інституції, які цього статусу не мають, але, як на гріх, орендують дуже симпатичні приміщення у престижних районах міста Києва [3].
Широкого розголосу набув і конфлікт навколо оренди культурно-мистецьких приміщень на Андріївському узвозі. Багатьом художникам та галеристам, які орендують тут приміщення, влада Подільського району не подовжила договір оренди. Після цього подоляни зовсім випадково дізналися, що сесія райради проголосувала за перелік об'єктів (81 адреса), що підлягають продажу з аукціону. У пресі почали писати, що Київ може остаточно втрати Андріївський узвіз [9].
Одними з перших жертв рейдерських атак на узвозі стали галерея "Ательє Карась" та Центр сучасного мистецтва "Совіарт".
На думку митців, головним персонажем у цій історії стала Подільська районна держадміністрація, депутати якої одноголосно вирішили відмовити в продовженні оренди "Асоціації діячів сучасного мистецтва України", натомість дозволивши взяти в оренду перші поверхи будинку за адресою вул. Андріївський узвіз, 22-а та 22-б ТОВ "Українська національна компанія з управління активами". Остання за справу взялася, так би мовити, не відходячи від каси. Біля цього приміщення з'явився такий собі пан Іван Радик із побратимами відповідної зовнішності і почав, що називається, "качати" права. А коли погрози на кшталт "ми вас тут в асфальт закатаємо" не справили належного ефекту - І. Радик пішов шляхом найменшого спротиву. 17 червня він із підручними виламав двері, встановив свої замки і зараз уже сам не пускає галеристів на роботу і навіть не віддає їхнє майно. При цьому художники чесно сплачували і продовжують сплачувати оренду [10].
"Перший тривожний сигнал ми отримали тоді, коли було прийняте рішення, яке визначає термін оренди - один рік, - зазначив керівник Центру сучасного мистецтва "Совіарт"та Асоціації артгалерей України Віктор Хаматов. - Як можна планувати свою роботу, якісь ремонтні робити, якщо через рік тебе можуть виставити? Потім був закон, згідно з яким оренда надається
Loading...

 
 

Цікаве