WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Арт-ринок в Україні - Реферат

Арт-ринок в Україні - Реферат

Спілки. Так, художник Ю. Шейніс вважає, що відтоді, як наказало довго жити держзамовлення, НСХ України не забезпечує художників роботою. Що ж до допомоги - творчої, соціальної, правової, як це записано у статуті, то крім вінка на могилу і хвилини мовчання немає чого і згадати. Звісно, братерство колег по пензлю було, є і буде, його нікому не знищити. А от керівники Спілки нескінченно далекі від проблем простих художників і досить часто приймають дивні, навіть, шкідливі для митців рішення [7].
Дуже актуальною у взаємовідношеннях між художниками та Спілкою є проблема творчих майстерень. (Ця проблема суттєво впливає і на розвиток вітчизняного арт-ринку). За словами художників Ю. Шейніса, О. Павлова і скульптора О. Владимирова, вони є тією дещицею, яка ще тримає художника у Спілці і приваблює до неї молодь.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про професійних творчих працівників і творчі спілки", "професійним творчим працівникам - членам творчої спілки з метою забезпечення умов для творчої діяльності надається окрема кімната (кабінет, майстерня) або додаткова житлова площа в розмірі не менш як 20 кв.м., що оплачується в одинарному розмірі".
Нині у Київській організації Спілки художників майже 1500 членів. Є ще молодіжне об'єднання (близько 300 осіб), яке дихає в потилицю старшому поколінню. Багато випускників Академії мистецтв не повертаються до себе в регіони, а осідають у Києві. Кожному потрібна робота і, відповідно, майстерня. Чи може місто всіх забезпечити? Майстерень, що належать НСХУ, у столиці лише 570 (35 тис. кв. м. у престижних районах). Нові не будуються, тож доступною майстерня стає, зазвичай, тільки після смерті когось із літніх художників. Черга вишиковується довга.
Є іще близько 300 майстерень. Їх знайшли самі художники, орендували в нежитловому фонді Києва, надавши довідку зі Спілки, відремонтували власним коштом і всі майнові відносини регулюють самі. Але проблем у них вистачає: у таких зручних для скульпторів підвальчиках дехто залюбки влаштував би кафе і магазини, які принесуть набагато більше прибутку. Та й мансарди живописців - ласий шматочок. От і підвищуються ціни за оренду, поки не стають непосильними для митців. А порозумітися з місцевою владою у керівництва Спілки поки що не виходить [7].
За радянських часів художник користувався майстернею практично безоплатно. Спілка могла собі це дозволити, оскільки була тоді досить прибутковою організацією. Виконуючи держзамовлення (переважно ідеологічного змісту), художники отримували непогані гонорари, а солідна націнка на них відраховувалася у фонд Спілки художників СРСР.
Тепер художник повинен оплачувати користування майстернею. Упродовж останніх років плата постійно підвищувалася. На Андріївському узвозі, 34, 36 і в Лаврі, корпус 30, вона збільшилася приблизно вп'ятеро, в інших будівлях - удвічі. Як наслідок - нині за користування лаврською майстернею площею 30 кв.м. художник має заплатити близько 250 грн. на місяць (якщо ж тарифи по місту будуть підвищуватися, сума збільшиться втричі) [7].
Лише за опалення кожного квадратного метра людина, яка малює, сплачує вдвічі більше, ніж це належить за тарифами теплоенерго. Тож, заплатити не кожний має можливість. Часто виникає заборгованість. Не сплачуєш її протягом 3 місяців - позбавляєшся майстерні [8].
Господарською діяльністю НСХ України займається її дочірнє підприємство - Управління житловим фондом (УЖФ). Воно заправляє нерухомістю, воно ж виступає в ролі ЖЕКа, себто як посередник між художниками та комунальними службами. Митці його роботою незадоволені. Кажуть, у майстернях давно не бачили ні ремонтників, ні прибиральниці, ні інших корисних комунальних працівників. Проте оплату їхньої праці включено у вартість робіт з утримання майстерні.
Тож, як зазначають у пресі, у період стихійного становлення арт-ринку творчі спілки відходять дещо на другий план. Тому одні творці пробивають собі дорогу сплавом таланту і підприємливості, інші - скандальним характером, треті - наявністю неабиякої "пробивної сили". Четверті опускаються на дно [7].
Водночас треба пам'ятати, - нагадують у пресі, - що художники, як і журналісти, письменники, музиканти, пов'язані між собою невидимими корпоративними зв'язками. По-перше, вже рід занять означає перебування у певному спільному середовищі, постійні професійні контакти з колегами, обмін думками. По-друге, проблеми у всіх спільні, і це зближує.
Нехай кажуть, що всі художники - індивідуалісти, котрі живуть у власному світі. Проте завжди знайдуться енергійні, заповзятливі люди, здатні створити певний центр тяжіння для інших. Неформальні творчі спілки існували до, після і за часів Спілки художників. І саме вони забезпечували ковтком свіжого повітря творців, загнаних в ідеологічні рамки.
Основні функції такого "центру тяжіння" - координація зусиль для вирішення творчих питань та інформаційне забезпечення. Та аж ніяк не розподіл матеріальних благ. Тоді молодий художник прагнутиме приєднатися до такої організації не для того, щоб дочекатися чиєїсь смерті й відхопити собі майстерню [7].
Так чи інакше, ситуація на українському арт-ринку залишається складною. Тож, деякі художники, як вже зазначалося, виїжджають з країни та намагаються реалізувати себе на Заході. Але і тут виникають певні проблеми.
Здається не секрет, що життя західного художника складне і напружене: кожен його жест, як правило розбиваються об ватяну доброзичливість збайдужілої публіки. До такого ж контексту вкладається доля наших вітчизняних митців, які з тих чи інших причин і за різних часів виїхали на Захід. Наразі не дуже важить - на постійне проживання чи на період "творчої відпустки". На тих малопривітних теренах усі вони рано чи пізно довідуються про те, що їхні "геніальні" твори мало кого , окрім нашої діаспори, цікавлять. Більш того, всі вони стикаються з "прогресивною" думкою тамтешніх мистецтвознавців про те, що вже найближчим часом картини як такої взагалі не стане. І що саме мистецтвознавці з кураторами і арт-критиками будуть вигадувати експозиції, а художники перетворяться на таких собі умілих ремісників.
Ясна річ, що таке розуміння мистецького процесу загалом кон'юнктурне, продиктоване умовами ринку, але воно, безсумнівно, існує, змушуючи митця ламати під чиїсь канони власну манеру, темперамент і характер. "Тиск з боку ринку певною мірою страшніший за колишній партійний, - казав патріарх російського соц-арту Д. Плавінський. - Тамбув тільки батіг, а тут пряник, спокуса".
Також слід зазначити, що ставлення Заходу до сучасного українського мистецтва не дуже змінилося у порівнянні з попередніми десятиліттями. Це мистецтво маловідоме, про нього майже не пишуть. Навіть презентабельні альбоми-монографії на кшталт книги французького дослідника В. Маркаде не в змозі вплинути на ставлення до мистецтва чергових "аборигенів". Джентльменський набір тих, хто ним займається в українському варіанті, як правило, обмежується І. Рєпіним і С. Васильківським. Із сучасних - І. Остафійчук, Е. Андієвська і С. Лопата, як "автор гривні". Втім, існують також інші художники, які на своїй батьківщині мали б стати національним скарбом, але на Заході вони не пошановані. Чи стають вони від того менш цінними? Чи є Захід показником в оцінці їхньої творчості, а також цінності для

 
 

Цікаве

Загрузка...