WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Художні виставки в Україні у 2006 році - Реферат

Художні виставки в Україні у 2006 році - Реферат

парадоксальності, руйнуючи вже вкорінене поняття музею як такого. Також фахівці відзначали, що суспільство елементарно не готове до розуміння контемпорі-арт і його сприйняття, або виказуючи відверту відразу, або сприймаючи наявність грубого епатажу за вияви сучасності, актуальності. І саме тут виникає питання: чим керувались організатори, коли створювали черговий музей сучасного мистецтва, якщо у нас елементарно недостатньо професіоналів, здатних дійсно об'єктивно оцінити процеси, що відбуваються на теренах сучасного мистецтва? Певна річ, - зазначалося у пресі, - у наших умовах будь-яке починання, що стосується, власне культури, треба вітати, хоч які бмотиви насправді рухали ініціаторами, але починати треба було б з уведення спеціальних програм, які б мали просвітній характер. Та й взагалі, - наголошують критики, - для початку непогано було б сформувати пласт справді вдячних поціновувачів, аби доцільність створення такого центру на сьогоднішній день була очевидна. Поки українське мистецтво можна привітати лише з першою ластівкою народження масштабного недержавного проекту, який потягне за собою створення нових. Адже зрозуміло, що в даних умовах для подальшої підтримки проекту необхідно буде створення додаткових інституцій, проведення допоміжних акцій, щоб і надалі підтримувати "обсерваторію сучасного мистецтва" [40].
Вересень 2006 року розпочався неординарною та новою для українського культурного життя подією - "Днями мистецтва перформансу у Києві". За сприянням Польського Інституту у Києві та Центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса стало можливим проведення акції, яка в майбутньому має шанс стати знаковою для розвитку мистецтва в Україні. На "Днях" було представлено спільний проект митців із України, Білорусі та Польщі. Зі своїми доробками до Києва приїхали Ю. Барисевич, В. Петров (Білорусь), В. Татарчук, Ю. Робаковскі, З. Пьотровскі, Я. Балдига (Польща) Україну представляли вже досить відомий на наших теренах О. Кулик та молода група Р.Е.П. (Революційний експериментальний простір), що виникла наприкінці 2004 р. Під час проведення заходу митці представляли не тільки власні проекти, а й проводили лекції, майстер-класи і відеоперегляди. Проекти перфомансу приїхали до Києва вперше, раніше акції такого рівня в нас не проводилися. Україна таким чином мала нагоду побачити наживу те, що у Європі давно вже стало якщо не нормою, то прийнятним і загально поширеним фактом. Система культурних координат дедалі змінюється, важко передбачити сьогодні, де буде її наступна точка відліку і про що нам розповідатиме мистецтво майбутнього. Тож, можемо чекати що в майбутньому Київ побачить більше таких проектів у контексті сучасного мистецтва [41].
Як завжди, колективні виставки та роботи окремих художників послідовно представляли мистецькі галереї. Найбільш активну діяльність, вже традиційно, демонстрували галереї у столиці. Вони привертали увагу мистецтвознавців, преси, відвідувачів та потенційних покупців мистецьких творів широким діапазоном експонованих робіт, - від експериментальних до класичних.
Серед найбільш примітних галерейних проектів року - авангардна виставка відомого українського художника, віце-президента Національної академії мистецтв України В. Сидоренка, що мала назву "Аутентифікація" та демонструвалася у столичній галереї "Лавра". Цей проект стилістично продовжує попередню інсталяцію майстра "Жорна часу", що представляла Україну на Венеціанському бієнале. У пресі відзначалося, що В. Сидоренко у новому проекті не побоявся перейти "той поріг", за яким незавуальовано постає матриця, що деструктурує ймовірність права на вибір. Автор проекту витворив синтетичний цілісний продукт, об'єднавши в ньому засади постмодерної гносеології у модуляціях, які найбільше йому пасують - від відео мультимедійного спектру через призму інсталяційних нашарувань, через процес перетікання ідентичності аж до втрати нею конкретики. "Аутентифікація" В. Сидоренка виглядала як нове мистецьке слово, тож не випадково художникові надходять запрошення з різних країн із проханням виставити аналітичну інсталяцію [42, 43, 44].
У столичній галереї "Срібні дзвони" працювала виставка кераміки Ю. Яковенко та В. Тузинського, яку художники назвали "Весь світ мені дім". Майже усе в експозиції - спільні роботи, підписані двома іменами. Ці роботи - вишукані, красиві за технікою, формою, декором. Для митців не має якоїсь "творчої" різниці між маленьким блюдцем і великою керамічною скульптурою - кожна робота була передовсім віртуозно реалізованим задумом, завжди цікавим і часто незвичайним ("Народження планет", "Русалка", "Скарабеї", "Дельфіни"). Критики відзначали, що на виставці не було випадкових, прохідних робіт. Кожна ваза, кожна чашка потребували ретельного споглядання. Проте найефектнішими виявилися все ж великі керамічні скульптури ("Страж, що спить", "Таємний радник", "Нічний гість") [45].
Увагу преси привернула і виставка живопису молодих київських художників М. Орлової і Л. Павленка, що експонувалася у столичній галереї "Грифон". Звертаючись до однакових жанрів (натюрморт, пейзаж), вони особливо яскраво демонструють відмінність творчих манер. Леонід Павленко монументальний і грандіозний. Його храми, гори та велетенські рослини піднімаються до самого неба ("Лавра", "Білий день", "Мальви", "Ромашки"). Одночасно світ художника надзвичайно декоративний, це поєднання чистих та яскравих фарб, взятих головним чином із холодної частини спектру, і приведених у струнку та логічну систему ("Інкрустовані тіні", "Біле мереживо"). Пейзажі Марини Орлової дуже поетичні, їхні фарби ніжні та прозорі, а композиції властива особлива вишуканість, що певним чином відбилася навіть у назвах картин ("Молочний ранок", "Срібляста тиша", "Ранкова роса"). Краса світу трактується як чудова казка ("Сині гори. Карпати", "Казковий день"), а найвеличнішим природним мотивам, виявляється, властиві обжитість, навіть затишність, забарвлена радісною гармонією ("Скельний монастир") [46].
Широкого розголосу набула персональна виставка Н. Мартиненко, що теж експонувалася у галереї "Грифон". Чернігівська художниця звертається до багатьох жанрів: створює портрети ("Дама"), натюрморти ("Іриси"), сюжетні композиції ("Інь і Янь"). Проте всім картинам Н. Мартиненко, незалежно від їхнього зовнішнього змісту, незмінно властиві особлива увага до колористичного рішення, тонкий ліризм і легкий смуток. А особливо помітні й виразні ці особливості в пейзажах. Пейзажі на виставці явно переважали. Тут було і медитативне споглядання природи ("Осінній пейзаж", "Місячне світло"), й акомпанемент до історії любові ("Прогулянка під місяцем"), і міські сценки ("Люблю блакитне", "Вечоріє"), й демонстрація майстерності, коли виключно колористична віртуозність перетворює дві схожі композиції в "Холодний день" і "Жаркий день" [47].
У столичній галереї "Печерська" відбулася виставка живопису, графіки та сценографії
Loading...

 
 

Цікаве