WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

спостереження і малюнки інженера Боплана, подорожні нотатки Алепського, опис подорожі Ібн-Фадлана. У останніх описується одяг козаків, "шляхти", монашок, особливостітрадиційного вбрання нареченої і молодої тощо. Ці праці збагачені і доповнені археологічними, іконографічними обрядотворчими матеріалами. Вони неодноразово були предметом спеціального вивчення під кутом зору історії костюма.
Етнографічному вивченню культури українців, в тому числі і народного одягу, сприяла перша історико-етнографічна програма опису краю, розроблена у 1779 р. Ф.Туманським. Програмою Туманського користувався О. Шафонський, який виконав замальовки костюма різних суспільних верств українців. Цінними джерелами вивчення народного одягу кінця XVII- по-чатку XIX ст. є праці 0. Рігельмана, Я. Марковича, І. Георги, в яких дається фрагментарна характеристика чоловічого, жіночого та дівочого одягу "благородних" і "простих" українців.
Український народний костюм Київської губернії першої половини XIX ст. знайшов своє відображення в етнографічних малюнках та описах службовця при палаті державного майна Київської губернії Д. П. Де ля Фліза. Ці замальовки, які становлять науковий інтерес і сьогодні, дають уявлення про значну різноманітність видів і форм українського одягу ряду сіл різних повітів Київської губернії. Праця Д. П. Де ля Фліза - унікальне явище в етнографічній науці середини XIX ст.
Систематичному збиранню етнографічних матеріалів в Україні сприяло організоване у 1845 р. Російське географічне товариство (РГТ), до складу якого увійшли українські вчені. Успішна діяльність у РГТ ряду прогресивних українських вчених сприяла створенню у 18.51 році при Київському університеті "Комісії для опису губерній Київського навчального округу".
Дедалі частіше в середині XIX ст. з'являються етнографічні описи окремих повітів і сіл, у яких зафіксовано місцевий народний одяг, окремі йо-го компоненти. Сюди належать видані в середині XIX ст. матеріали І. Морачевича, А. Шишацького-Ілліча та багато безіменної інформації, що вміщена на сторінках губернських відомостей та інших періодичних видань.
Про Західну Україну тоді ж видає свою монографію Я. Ф. Головацький, монографія присвячена Центральній Україні та Правобережжю. Кілька томів про культуру та побут українців, в тому числі про одяг, видає П. Чубинський, Б. Познанський, М. Степовий, В. Богданов розглядали народний одяг не лише з точки зору природно-географічної зумовленості його форм, але і як явище, що розвивається завдяки соціальним стосункам, особливостям економічного та політичного становища народу, котре відбиває його етнічну історію.
Значний внесок у вивчення українського народного одягу зробили дослідники кінця XIX - початку XX ст. вчений Ф. Волков, польський етно-граф К. Мошинський. Ці вчені узагальнили те, що було зроблено їхніми попередниками, і, зібравши величезний новий матеріал, почали вивчати на широкому порівняльному тлі одяг одного народу з одягом інших народів та інших явищ культури. Обидва дослідники аналізують окремі форми українського традиційного вбрання в їх історичному розвитку, виділяючи при цьому головні його класифікаційні ознаки. На основі цих класифікаційних ознак кожен з них створив свою типологію, яка стає базою подальших пошуків і теоретичних розробок.
Наукову цінність має спроба реконструкції давньослов'янського одягу, що була здійснена чеським вченим-славістом Л. Нідерле.
Значний матеріал із традиційного одягу України кінця XIX ст. зберігається в архіві Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті. У них фіксується, що носять інформатори в момент опитування і що носили колись, чим відрізняється одяг однієї соціальної групи населення від іншої, як впливає на сільський одяг місто, мода тощо.
Перші десятиріччя радянського періоду характеризуються продовженням розвитку краєзнавчого руху, створенням і зростанням кількості музеїв. Одночасно з накопичуванням фактичного документального матеріалу поглиблюється розробка питань теорії, особливо у працях таких вчених, як Д. К. Зеленін, Б. А. Куфтін, Б. А. Білецька та ін.
Теоретичні обґрунтування важливих проблем матеріальної культури, етнічної історії, культурно-побутових взаємозв'язків різних народів знаходять висвітлення в наукових дослідженнях вчених-етнографів в узагальнюючих виданнях Інституту етнографії ім. М. М. Миклухо-Маклая HAH України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. У найбільш фундаментальних дослідженнях цього періоду, що присвячені безпосередньо проблемам одягу, використовуються порівняльно-етнографічні матеріали. Одяг розглядається як джерело дослідження етногенезу, етнічної історії, культурної взаємодії східнослов'янських та інших народів на різних етапах їх розвитку.
Значну цінність мають і праці мистецтвознавчого профілю (окремі монографії або розділи загальних робіт), в яких розглядаються такі галузі народної художньої творчості, як ткацтво, вибійка, вишивка тощо, простежуються способи і техніка їх виконання, локальні риси орнаментальних мотивів, колористичних рішень.
Важливим джерелом для виконання авторських реконструкцій стали речові колекції, архівні та музейні фотоматеріали, які зібрані в різні часи. Були обстежені, замальовані або зафотографовані зразки одягу у Державному музеї етнографії народів Росії (Санкт-Петербург), Музеї народної архітектури та побуту України (Київ, Переяслав-Хмельницький, Львів, Чернівці), Музеї етнографії та художнього промислу НАН України (Львів), Музеї українського народного одягу (Переяслав-Хмельницький), історичному музеї ім Д І.Яворницького (Дніпропетровськ), Історико-культурному музеї-заповіднику (Чернівці, Кам'янець-ПодільськиЙ, Керч), Державному музеї українського народного декоративного, а також образотворчого мистецтва (Київ), Музеї народного-мистецтва Гуцульщини (Коломия), а також Полтавському, Донецькому, Запорізькому, Ямпільському (Вінницька обл.), Івано-Франківському, Чернівецькому, Закарпатському, Тернопільському, Заліщицькому, Борщівському, Чортківському краєзнавчих музеях.
Суттєво доповнюють фонди цих музеїв колекції Київського історичного музею та Київського музею українського декоративно-прикладного мистецтва, а також Переяслав-Хмельницького, Дніпропетровського і Чернігівського історичних та Полтавського, Сумського і Черкаського краєзнавчих музеїв.
Важливим джерелом у вивченні історії українського традиційного костюма є образотворчі (живописні та графічні матеріали). Крім фресок соборів, іконопису, книжкової мініатюри, значну інформацію маємо в портретному живописі XVII-XIX ст., а також у творах побутового жанру XVIII ст. та в роботах художників-передвижників XIX ст.
Високодосвідчені представники творчої інтелігенції XVIII-XIX ст. уособлювали в собі і художників, і науковців, і етнографів. Це і художники-передвижники, які вивчали побут українського народу,- В. А. Тропінін, Т. Г. Шевченко, Л.М.Жемчужников, І. С Ькакевич, П. Д
Loading...

 
 

Цікаве