WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

стелення, гладь). Це делікатна і точна вишивка, краса якої полягає в бездоганному ритмі рисунка і чіткості виконання. Настилування робили паралельними стібками, розділеними однією ниткою. Оскільки вишивальна нитка була товщою від нитки полотна, виникав опуклий рельєфний узор. Настилування було найпоширенішим на Полтавщині, Чернігівщині, півдні України, побутувало воно також на Київщині, Поділлі, Волині, в Галичині та на Закарпатті. В різних районах України вишивка настилуванням виконувалася нитками різного кольору. Найпопулярнішим було вишивання білими лляними нитками (біллю). Нерідко для більшого контрасту брали сіру вишивальну нитку, невідбілену або ж підфарбовану в попелясто--синюватий колір. На Волині, Київщині, частково Поліссі брали червоні нитки, іноді червоні з білими, на Поділлі - жовті, а в Галичині поєднували чорні та білі нитки.
Технікою настилування вишивали жіночі та чоловічі сорочки, дуже часто поєднуючи її з ажурними вишивками - вирізуванням, мережкою і виколюванням. Це своєрідні й оригінальні техніки, в яких яскраво виявився тонкий художній смак народу.
При вирізуванні обшивали білими або кольоровими нитками невеличкі квадратики, які після цього прорізували ножем Узори при цьому були зав-ждигеометричні. Вони називалися: вирізування косе, вирізування на чотири дірочки, вирізування книшикове, вирізування хрещове, вирізування з хмели-ком, вирізування орлове та ін. Ажур вирізування підкреслював пластику білого настилування, водночас підсилюючи виразність орнаменту.
Ареал найбільшого поширення вирізування припадав на Полтавщину. Цією технікою оздоблювали сорочки також на Київщині, Поділлі, Чер-нігівщині, Волині, Покутті, подекуди в Закарпатті.
По всій Україні застосовувалася техніка мережки (митниця, цирка, решітка), яка, крім декоративної, виконувала утилітарну функцію - зшивання швів.
Для мережки у певній частині одягу висмикували горизонтальні нитки залежно від ширини узору. Найпростішою формою мережки був прутик, який одночасно підшивав рубець і утворював ряд дірочок. Мережки вишивали в основному нитками білого чи сірого кольорів, а на Буковині та Поділлі ще й жовтого.
Для зшивання окремих частин одягу в чоловічих та жіночих сорочках, у плахтах вживали техніку змережування. Деякі різновиди змережування, окрім практичного, мали й декоративне значення. Такими були розшивка і шабак, поширені на Поділлі та Чернігівщині. Розшивка - це широка смуга з ромбічним узором, виконана білими і червоними нитками. Шабак вишивали різнокольоровими нитками, які ритмічно чергувалися.
Близькою до вирізування за декоративним ефектом і способом виконання була техніка виколювання (колення), поширена в основному на Чернігівщині, Покутті, а спорадично - по всій Україні. Внаслідок проколювання в полотні дірочок і обметування його по колу відповідним швом утворювалася легка ажурна вишивка Часто виколювання поєднували з хрестиком, вирізуванням та настилуванням Узори, виконані виколюванням, як і вирізуванням, - геометричні. Виколюванням оздоблювали чоловічі та жіночі сорочки, а на заході Закарпаття - спідниці-фартухи.
Однією з давніх і розповсюджених технік вишивання була низинка (низь, низя), яка побутувала на Поділлі, Галичині та на Закарпатті. Нею ви-шивали узор із виворітного боку, при цьому вишивальна нитка лягала паралельно основі полотна. Внаслідок виходив двосторонній узор, як і при занизуванні. За характером вишивання низь поділялася на декілька типів: кругла низь; лиса низь; страпата низь; низь, з лиця шита; сліпа низь та ін.
Вишивка низинкою вирізнялася чіткістю плаского узору і бездоганністю виконання. Нитки для неї брали бавовняні (Поділля, Галичина) та вовняні (Закарпаття). На Поділлі переважала низинка, виконана червоними і чорними нитками. В карпатських селах була поширена поліхромна низь: червоні, зелені, жовті тони на чорному тлі або чорні, сині, зелені, жовті - на червоному. Подекуди на Закарпатті побутувала монохромна (червона або чорна) низь. Цією технікою оздоблювали жіночі та чоловічі сорочки - вставки, рукави, коміри, манжети і пазушки.
До лічильних вишивок належало набирування, поширене на Київщині та Чернігівщині. Шилося набирування зліва направо дрібними стібками, які стелилися паралельно горизонтальним ниткам тканини. На голку набирали парну кількість ниток, кожен наступний стібок клали правіше на віддалі, яка дорівнювала половині довжини стібка.
На Чернігівщині набирування виконувалося біллю - лише білими лляними нитками, а на Київщині - чорними, червоними, жовтими й білими. Цією технікою оздоблювали чоловічі та жіночі сорочки. В жіночих сорочках набирування часто поєднувалося з настилуванням Набирування всуціль покривало певну частину одягу, не залишаючи чистого полотна. Узори завжди геометричні: різноманітні модифікації ромба, ламані лінії, трикутники тощо.
Наприкінці XIX ст. по всій Україні поширилася вишивка хрестиком, яка витіснила трудомісткі вишивальні техніки. Хрестиком оздоблювали жіночі й чоловічі сорочки, запаски та білі полотняні спідниці-фартухи (на Бойківщині), головні убори - хустки та чепці. Орнаментальні мотиви, виконані хрестиком, були геометричні та рослинні (натуралістичні й стилі-зовані).
У селах Західного Поділля траплялася вишивка ггівхрестом, якою прикрашали рукави і вставки жіночих сорочок. Нитки використовували вовняні, узори - завжди геометричні.
В Галичині була поширена техніка під назвою городоцький шов (походить від містечка Городок поблизу Львова). Це поєднання техніки двобічного петельчастого шва, яким виконані орнаментальні мотиви (вужики), і гладі, котрою вишивали круглі чи напівкруглі місяці та півмісяці. Композиція узору, вишитого городоцьким швом, лінійна. Колорит вишивки - червоний та білий, іноді з незначним вкрапленням чорного кольору.
У бойків була поширена вишивка по брижах, тобто на дрібних густих зборах. В основному вона використовувалася для оздоблення чоловічих та жіночих сорочок, а також спідниць-фартухів. У сорочках вишивка була на рукавах (біля вставок і чохлів), а іноді на грудях. Багатством вишивки по брижах вирізнялися чоловічі сорочки Сколівіцини (на грудях і спині, а також біля манжетів і на плечах). У спідницях такою вишивкою оздоблювали верхню частину - поясне коло.
Вишивка по брижах несла подвійну функцію: закріплювати дрібні збори і прикрашати одяг. Узори тут легкі, прозорі, завжди геометричні. Нитки бралися вовняні, натурального (коричневого або чорного) кольору, а також бавовняні - червоні та сині. В сорочках Закарпаття узор всуціль застилав поверхню брижів.
Вільна гладь (гаптування) застосовувалася по всій Україні переважно для декорування суконного, полотняного та хутряного одягу (сорочок, хусток, свит, кабатів, бунд, кожухів, дівочих стрічок). На відміну від лічильної гладі, гаптування не залежало від кількості ниток, а тому воно давало криволінійні форми рослинного орнаменту: квітів, пуп'янків, пагінців, листя, стебел. Поверхню узору густо
Loading...

 
 

Цікаве