WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

дрібнорапортний малюнок із похилих або ламаних ліній, малих квадратів, ромбів, стовпчиків. Краса однотонних тканин чинуватого переплетення полягала в їхній фактурі, яка творила своєрідні світлотіньові ефекти.
Ще більшою привабливістю вирізнялися тканини з кольорового прядива, в яких декоративну функцію виконувало певне чергування різнокольорових смуг чи клітин. Зразки використання смугастих тканин - гуцульські запаски та обгортки, подністровські опинки, горботки, фоти, волинські спідниці-літники.
Крім поясного одягу, смугастий орнамент присутній на так званих старосвітських хустках, яга виготовлялися на Волині та Покутті.
Орнаментом гуцульських запасок були вузькі горизонтальні смуги, виконані різнокольоровою вовною, які почережно повторювалися. Смуги ос-новного кольору запаски (темно-вишневого, яскраво-червоного, чорного) облямовувалися вузенькими смужками зелених і жовтих тонів. Заможні гуцулки при тканні запасок додавали ще й металеву нитку - сухозлоть, яка створювала м'яку ме-рехтливість. На обгортках поздовжні смуги вкривали все поле або лише крайні Його частини.
Красою та майстерністю виконання вирізнялися напіввовняні та вовняніспідниці (бурки, літники, шорци). Вони були поширені на Волині та Львівщині, їхнє поле було всуціль вкрите вертикальними кольоровими смутами різної ширини, які рівномірно групувалися в певні комплекси. Ви-готовляли такі тканини складною ткацькою технікою - саржевого чи кожушхового переплетення. В деяких місцевостях побутували картаті літники, орнаментовані у вигляді сітки або прямокутників.
Для ткання шорців застосовували нитки червоного, білого, зеленого, жовтого кольорів. Серед технік художнього ткання виділялися човникове ткання "під дошку" і ручний перебір. Виконаний цими техніками з товстого прядива орнаментальний мотив виступав над основним полем тканини. Подібним чином оздоблювали й краї вже названих старосвітських хусток, а також переміток і спідниць- андараків на Волині, Поліссі та Подністров'ї.
Серед узорних тканин особливе місце належало вибійці, яка була поширена в Україні у XVIII - першій чверті XX ст. Вибійчані тканини виготовляли вдома, на ярмарках чи в селах майстри-вибійники. У західних областях їх називали малярі, ма-льовники, димкарі, друкарі, друкарі полотен. Вибійка виконувалася двома техніками: верхнього і резервного (кубового) вибивання. Іноді застосовували комбінації обох технік.
Для виготовлення вибійки необхідні були різьблені з обох боків дошки, шкіряні подушечки (грибки, толочки), якими наносили фарбу, розтерту на олії, а також валок чи палиця. Дрібні мотиви орнаменту вибивали за допомогою металевих пластинок чи цвяшків, які вставляли в дошку.
Простішою і давнішою була техніка верхнього вибивання, за якої різьблену дошку, змазану фарбою, накладали на полотно. Зверху її придавлювали іншою дошкою та били довбенькою або качали валком, аби "взялася" фарба.
Найпоширенішою була монохромна вибійка, виконана чорною чи темно-синьою фарбою. При виготовленні поліхромної вибійки на полотно спочатку наносили орнамент темним кольором. Після висихання фарби вибивали інші деталі орнаменту, використовуючи для кожної фарби нову дошку. Майстри вміло поєднували кольори у поліхромній вибійці - коричневий з жовтим, оранжевим і зеленим, синій з білим, червоним і т. п. Поліхромна вибійка була поширеною на середній Наддніпрянщині, частково - в західних областях України.
Рідше виготовляли вибійку резервною (кубовою) технікою. При цьому використовували не фарбу, а спеціальну масу {набійку, вапно), яка була резервною. Нанесена на полотно за допомогою різьблених дощок, вона оберігала тканину від фарби. Місця, покриті вапном, залишалися білими. Друга назва цієї техніки виникла через те, що фарбування тканини відбувалося у великих бочках - кубах. Майстрів, які виготовляли тканини таким способом, називали синильниками, адже вони користувалися здебільшого привізним барвником - індиго синього кольору. Кубова техніка вимагала більшого виробничого оснащення, через що не зас-тосовувалася мандрівними майстрами.
Орнамент вибійок був геометричний і рослинний, рідше - анімалістичний. Геометричний орнамент складався з поздовжніх смуг (рівних, ламаних, хвилястих), ромбів, овалів, зубців, коліщат, шестикутних зірок, квадратів і т. п. Ці мотиви мали назви: полосатка, полосатка у дві смужки, зернятка, горошок, баньки, вовчі зуби, клинці з кривулькою.
Рослинний орнамент складався з листя, стебел, квітів. Ці мотиви називалися: квіточки, чічки, галузаня, на пшеничку, на перець, сливки, квіти, кружальця, барвінканя. Нерідко рослинний орнамент поєднувався з геометричним.
Орнаментальні мотиви компонувалися в лінійному, шаховому чи вільному укладі. Лінійні композиції вибійки були побудовані на ритмічному чергуванні поздовжніх смуг (однакової чи різної ширини) і узорів, які заповнювали простір поміж ними,- зірочок, кривульок, коліщат, овалів або ж гірлянд із листя та квітів.
При шаховому укладі орнаментальні мотиви (дрібні фігури чи букети квітів) розташовувалися рядами у відповідному порядку. Здебільшого за та-кої композиційної побудови поле вибійки заповнювали крапками, штрихами тощо. При вільному розташуванні рослинних мотивів усе поле вибійки вкривали пласким малюнком, який рівномірно слався на полотні.
Вибійка мала широке застосування як одягова тканина в усій Україні (за винятком закарпатських бойків та гуцулів). Із смугастої та клітчастої вибійки шили штани і верхній полотняний одяг - кабати, полотнянки. Вибійку з рослинним орнаментом використовували у пошитті жіночих спідниць - димок, мальованок, друкованиць.
Із розвитком текстильного виробництва ремесло вибійників поступово занепадає. Дешеві фабричні тканини майже зовсім витіснили вибійку, але вона надовго зберігала кращі традиції цього своєрідного народного промислу.
Вишивка
Регіональні особливості були характерні і для численних технік вишивки, які здавна були поширені в Україні. Одяг оздоблювали головним чином лічильними техніками, які передбачали точний підрахунок ниток. Такими були занизування, настилування, низинка, набирування, мережка та ін.
Однією з найдавніших технік вишивки було занизування (інші назви - напротяганки, заволікання, заволокане, підволікання), яке повністю імітувало узорне перебірне ткацтво. Особливість цієї техніки полягала в тому, що узор вишивався справа наліво відразу по всій ширині полотна і був двостороннім (якщо з одного боку він виходив червоним, то з другого - білим). Для занизування характерна графічна чіткість. Нитки використовували в основному червоного кольору, іноді його доповнювали чорний та синій. Узори, вишиті занизуванням, суворо геометричні: ромби, хрести, ламані
лінії, восьмипелюсткові розетки та ін. Ареал поширення занизування - Волинь і Полісся, ним оздоблювали вставки, рукави, коміри і переди жіно-чих сорочок.
На значній території України було поширене настилування (інші назви - лиштва,
Loading...

 
 

Цікаве