WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

квасців тощо. Червець, який водився в Україні і давав червону фарбу - кармін, слугував не тільки для місцевих потреб, а й був важливим експортним товаром, конкуруючи на зовнішньому ринку до кінця XVIII ст. з американською кошениллю. Для одержання червоної фарби здавна використовували і коріння морени.
У народних майстрів існувало багато методів і рецептів фарбування, завдяки чому їхні тканини мали широку гаму кольорів та відтінків. Особлива роль належала червоному кольору. Слово "красний" було синонімом понять красивий, кращий, нарядний, цінний, дорогий. Червоний колір часто виступав основним тлом в узорних тканинах, переважав у вишивках, був обов'язковим у таких деталях, як пояс, дівочі стрічки, вінки, намиста тощо. Багато червоного використовували у молодіжному святковому та весільному костюмах. "Молодиця іде у червоному очіпку - як маківка цвіте". Про дівчину ж, яка вийшла на вулицю у синіх та зелених стрічках, казали "пісна дівчина". Плахту, в якій був відсутній червоний колір, також називали пісною. Яскраво червоний колір одержували з товченої на борошно кошенилі, з'єднаної з цинком,нашатирем, селітрою. Для здобуття темно-малинового кольору висушували і подрібнювали листя дикої яблуні (кислиці) навпіл із коноплями (материнкою), додаючи квасці (галун) та хлібний квас.
В особливий спосіб фарбували майстрині-синильниці жіночий поясний одяг - чорно-сині вовняні запаски. Чорний колір отримували за допомогою іржі,- замочували стружки заліза та сталі у настої дубової або вільхової кори з додаванням хлібного квасу. Аби одержати звичайний синій колір, використовували настій сірки з немитої овечої вовни, лазур (калію) та галун. Синій кубовий колір одержували шляхом поєднання настою сірки, лугу та покупної синьої фарби (індиго, синього сандалу, бенгалки).
Для плахт спеціально обробляли красиве прядиво. Його спочатку протравлювали квасцями, завдяки чому досягалася необхідна міцність фар-бування, Жовтий та охристий кольори одержували з кінського щавлю, пелюсток соняшника, ромашки, лушпиння цибулі. У зелений колір прядиво фарбували відваром із кори модрини, трави, листя кавуна. Для одержання тілесного кольору використовували відвар коріння терену та глоду з квасцями.
Починаючи з другої половини XIX ст. натуральні природні фарбники поступово замінюються аніліновими, що суттєво вплинуло на кольори од-нотонних та узорних тканин і вишивок. Проте з переходом на фабричні матеріали колір залишається важливою етнолокальною ознакою. І до сьо-годні селяни використовують в одязі матеріали, що зберегли традиційний місцевий колорит.
Поєднання різнохарактерних матеріалів як художній засіб
На рубежі XX ст. в українському народному одязі поєднувалися різні за структурою, кольором та малюнком матеріали. Вони були саморобними, а також промислового виробництва, що створювало неповторний зоровий ефект.
Структурно-художні особливості саморобних матеріалів залежали від обробки сировини, від фарбників, а також способів прядіння, в'язання, плетіння, ткання. Поряд із саморобними особливе місце в народному одязі займали матеріали, що завозилися з інших країн або ж місцевого виробниц-тва. Дорогі привізні тканини майже до другої половини XIX ст. слугували для оздоблення селянського одягу або використовувалися для окремих елементів святкового комплексу (керсеток, запасок, очіпків). Назви цих тканин, як ми вже довідались із попередніх розділів, яскраво свідчать про широкі етнокультурні зв'язки українського народу. З розвитком промислового виробництва цей оригінальний художній засіб набув більшого поширення і зберігся до нашого часу.
Способи орнаментації тканини (художнє ткання, вишивка, вибійка)
Колір і фактура саморобних матеріалів були виразним тлом для різних видів, технік і прийомів народного декорування. Однотонні тканини орга-нічно сполучалися з орнаментованими. Матеріали, мотиви, колористика, техніка виконання, розташування орнаменту нерозривно пов'язані з еле-ментами одягу, що прикрашався, його функціональним призначенням тощо.
Український одяг декорувався різноманітними способами: тканням, вибійкою, вишивкою, нашивками. Три перші способи пов'язані з нанесенням орнаменту на тканину, тому розглянемо саме їх. Щодо нашивок, то вони розташовуються безпосередньо на готовому одязі, тож про них буде сказано окремо.
Важливе місце в декоруванні вбрання належало узорним тканинам. Особливою красою візерунку, багатством колориту визначалися плахти, які слугували святковим поясним одягом для жінок середньої Наддніпрянщини протягом кількох століть, їх ткали з тонкого саморобного вовняного прядива, яке йшло на основу й піткання. Для складніших узорів уживали покупний гарус, шовк і бавовняні фабричні нитки - біль.
Клітчастий узор плахти добувався внаслідок переплетення поздовжніх смуг основи і поперечних- утка. Клітини (карти) відділялися одна від одної кількома рядами вузьких смуг. Як правило, основу плахти робили на 8-10 поздовжніх смугах.
Плахти ткали двома основними способами: човниковою технікою (Чернігівщина) і перебором (Київщина та Полтавщина). Орнаментування клі-тин плахти виконувалося під дошку за допомогою додаткового різнокольорового перебору. Орнаментальні мотиви завжди були геометричні: ромб (часто з чотирма вписаними в нього маленькими ромбиками), восьмипелюсткова зірка, трикутники, геометризована восьмипелюсткова розетка і т.п. За формою орнаментального мотиву плахти називалися: мудра, коропова луска, в дамку, зіркова, хрещатка, крижева, рогатка, копитаха, реп'яхівка, слив'янка, мотилівка, рожева, кривуляста, стовпата, тричі рябенька, картата, леліткова тощо. У плахтах із крилами орнаментальні мотиви станка і крил часто були різними, чим досягалася ще більша декоративність одягу.
В художньому вирішенні плахт важливе місце належало кольору. Характерною особливістю плахтових тканин було гармонійне поєднання ко-льорів червоного з білим, жовтим, синім; синього з білим, жовтим і т. д. У плахтах для дівчат та молодиць переважало яскраве тло (червоне, малинове, бордове), на якому в клітинах виділявся узор, виконаний білим, зеленим, жовтим, синім кольором Такі плахти називалися червонятки. Жінки похи-лого віку віддавали перевагу плахтам із стриманими тонами. їхнє поле було синім або чорним, а орнаментальні мотиви - жовтими чи білими (чор-нятки, синятки). Іноді основне тло плахти було із прядива синього і червоного кольорів, а орнаментальні мотиви виконувались яскравим гарусом. Такі плахти називалися напільними. Якщо колір орнаментального мотиву переходив в іншу клітину, то плахта називалася нсдогони. Нерідко орнамен-товані карти чергувалися з однотонними. Іноді в переборних плахтах орнаментальний мотив повторювався в сусідній клітині, виступаючи тлом.
Найпоширенішою технікою узорного ткацтва в Україні була підніжково-ремізкова. Нею виготовлялися тканини чинуватого переплетення на 3-4-6 ремізках. Внаслідок ритмічного чергування ниток основи і поробку утворювався
Loading...

 
 

Цікаве