WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

(дівочі) головні убори поділяються на такі типи: рушникові, чепці, шапки та дівочі вінки. К. Мошинський дає іншу порівняльно-класифікаційну схему: перев'язь - пов'язка, чільце-діадема і корона з пір'я. Г. С Маслова розподіляє дівочі головні убори на смужки тканини, обручі з твердою основною, вінці, вінки, начільники з металевими підвісками; дівочі - на рушникові, кичкоподібні, кокошники, самшури, ковпаки, шапки. Б кожному випадку в основу класифікаційного поділу головних уборів покладені різні ознаки: матеріал, форма, характер виготовлення, конструкція тощо.
Спроба знайти єдину класифікаційну основу дляя вбрання голови зроблена Я. Прилипком Він вибіляє необхідні для класифікаційного поділу ознаки різних груп головних уборів, знаходить єдину класифікаційну основу для виділення цих груп, підкреслює генетичну послідовність їх розвитку. В характеристиці дівочих та жіночих головних уборів ми виходили саме з принципів цієї класифікації.
За способом пов'язування-носіння в XIX ст. на території України можна виділити начільні вінкоподібні головні убори.Вони, в свою чергу, поділя-ються на вінки-шнури, вінки площинні, вінки звиті. Різним буває матеріал (стрічки, плетені шнури, шовкова тканина, пір'я птахів, штучні та живі квіти), конструкція, форма і техніка виготовлення цього виду головного убору (від тоненької стрічки до високих, складних за конструкцією вінків). Багаті різнокольорові та орнаментовані стрічки, уплітки, вінки об'єднувалися залежно від призначення, утворюючи надзвичайно складні і мальовничі композиції, які ми спостерігаємо у XIX ст.
В давнину розповсюдженим типом вінків-шнурів були тоненькі яскраві стрічки, які пов'язувалися навколо голови і закріплялися ззаду, стримуючи розпушене волосся. За таку стрічку, наприклад на Чернігівщині, з обох боків голови затикали штучні або живі квіти. Іноді на таку стрічку нашивали задрапіровану різнокольорову тканину, що імітувала плетений вінок (Київщина). На півдні колишньої Київської губернії Ф. Вовк зафіксував елемент дівочого головного убору - дві зшиті стьожки, мок якими вставлялося зелене закручене хвостове пір'я селезня (інколи таке пір'я опускали у розтоплений віск). Цей елемент дівочого вбрання, який за формою нагадував гуцульське чільце, пов'язувався на чолі нижче вінка з квітів.
За допомогою різнокольорових стрічок-бинд прикрашали весь комплекс вбрання, прикріплюючи їх у великій кількості до стрічки або до вінка на потилиці або пришиваючи до стрічки, яка пов'язувалася на шиї (Чернігівщина, лівобережна Київщина та Черкащина).
Площинне вінкоподібне вбрання голови було також характерне для різних місцевостей України. Воно відрізнялося конструкцією, виконувалося з різного матеріалу. Такий тип головного убору дівчини робився обов'язково на твердій (іноді картонній) основі, яка мала суцільну циліндричну форму або складалася з окремих колоподібних елементів (наприклад, "лопатушка" на Полтавщині). На каркасі, іноді у досить складний спосіб закріплявся і яскравий (червоний) шерстяний платок (Чернігівщина). Часом на таку тверду основу у багато рядків нашивалися вузенькі різнокольорові стрічечки, зібрані у дрібні складки, частіше ж вона (основа) лише обтягувалася шовко-вою тканиною, а зверху прикріплювалися квіти. Цей тип головного убору, що був особливо характерний для молодої,- перехідна форма від убору дівочого до жіночого.
РОЗДІЛ ІV.
4.1. Естетичні властивості матеріалів для одягу
Колір та його символіка, барвники, способи фарбування
Важливою етнічною, соціальною, етичною ознакою був колір матеріалів, котрі використовувалися для народного одягу. Виконуючи декоративну функцію, колір, як і орнамент, виступав засобом вираження народного світогляду, його психології, смаку. А також він підкреслював його буденність, адже святковість визначалася обрядовим одягом Він передавав і статево-вікові градації. Колір був своєрідною образною мовою, втілював поняття чистоти, благородства, сили, довголіття, родючості, символізував людські почуття - радість, сум, кохання тоню. Колір народного одягу перебував у гармонії з навколишньою природою, відбиваючи таю усталені уявлення, пов'язані з нею, як білий світ, червоне сонце, чорна ніч і т. ін.
Колористика в одязі була найтривкішою. Тому колір матеріалів має важливе значення для висвітлення питань етногенезу, етнічної історії, етно-культурних взаємовпливів. У давньослов'янському одязі найчастіше вживався білий колір і різні відтінки червоного - червлений, багряний. Саме білий і червоний кольори переважали у традиційних однотонних та орнаментованих тканинах східних слов'ян до кінця XIX - початку XX ст.
Основне тло у традиційному українському костюмі - натуральні кольори саморобних матеріалів. Кольорову тканину та прядиво селяни одержували або самі, фарбуючи їх у домашніх умовах, або ж віддаючи ремісникам (красильникам, синильникам, вибійникам, дубильникам). Із домотканого валяного сукна - натурального білого, сірого або чорного кольорів шили верхній одяг. Колір сукна визначався місцевими традиціями, залежав від призначення одягу, добробуту хазяїна та певною мірою зумовлювався породою овець. Найціннішим вважалося сукно з білої спе-ціально митої вовни. З такого сукна шили розкішні жіночі свити на всій території середньої Наддніпрянщини, юпки на Лівобережжі, куцини і латухи на Поліссі, гуглі в західних областях. Чорний колір нового пояркового сукна мав коричневий відтінок, а після недовгого носіння поступово світлішав. Таке сукно використовувалося для такого чоловічого верхнього одягу, як свити, гуньки, манти, чути. Сукно, пофарбоване у червоний колір, збереглося у гуцульських сердаках та штанах-крашеницях.
Спільним для всіх східнослов'янських народів був білий колір овчини для зимового одягу. Натуральний білий колір овчини для нагальних кожухів характерний для всієї України. Разом із тим широко побутували кожухи, пофарбовані шляхом дублення (обробка дубовою корою) у різні відтінки коричневого.
Основними кольорами хутра були чорний та коричневий. Сіре хутро використовували для прикрашання кожухів переважно на території Київщини. Це пояснюється не тільки практичними міркуваннями, а й естетичними уподобаннями місцевого населення. В інших народів (нап-риклад, у румунів) сіре хутро, навпаки, було повсякденним, а чорне вважалося ошатнішим і дорожчим.
На центральній Київщині, Чернігівщині та Полтавщині вживали фарбовану шкіру. Із сап'яну- червоної та жовтої шкіри - шили жіночі чоботи, ним прикрашали (обшивали, використовували для аплікації) кожухи.
Пофарбоване у різні кольори саморобне прядиво застосовували для багатоколірних орнаментованих тканин, поясів, а також для оздоблювання (вишивальні нитки, шнури, тасьма, китиці). Фарбники використовували місцеві натуральні, рідше куповані, привізні. Природні фарбники виробляли із комах {кошениль, червець), настоїв кори, листя, квітів, трав, плодів із додаванням хлібного квасу та деяких доступних хімікатів - мідного купоросу,
Loading...

 
 

Цікаве