WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

українського традиційного костюма. Художньо-композиційна виразність костюма залежала від його призначення.
У стародавніх літературних джерелах головний убір українців представлений достатньо повно. Неодноразово тема традиційних головних уборів слов'ян, в тому числі і українців, розглядалася як окрема у спеціальних дослідженнях.
Великий фактичний матеріал з описами українського вбрання, ролі волосся та зачісок, головних уборів, способів їх носіння, пов'язування тощо зберігається у Архіві Російського географічного товариства, в рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології НАН України.
Серед цих матеріалів є детальні описи зачісок, головних уборів залежно від віку, сімейного стану, а також залежно від призначення костюма - бу-денний, святковий, весільний, жалобний.
Значний інтерес складають речові колекції головних уборів, які зберігаються в етнографічних, історичних та краєзнавчих музеях. Велика колекція головних уборів є у Державному музеї етнографії у Санкт-Петербурзіта у Дніпропетровському краєзнавчому музеї.
У даному розділі вбрання голови розглядається в рамках локальних комплексів, оскільки воно підсилює спільні та специфічні етнічні ознаки, художньо-естетичну образність українського костюма, його знаково-семантичні позначки залежно від суспільно-класового, вікового, сімейного стану людини; талісманно-захисне та ритуальне наповнення залежно від призначення костюма.
У жіночому (дівочому) костюмі українців волосся і зачіска займають особливе місце, пов'язане з древніми етнічними традиціями і поглядами. Ді-воча та жіноча зачіски завжди були суворо регламентовані, віддавна стверджуючи соціально-вікові відмінності суспільного стану жіноцтва. Найдавнішою жіночою зачіскою у східних слов'ян було розпушене волосся, розділене посередині. Звичай не прибирати волосся в коси в Україні дуже давній і належить до того періоду, коли слов'янські дівчата не заплітали волосся, а виходячи заміж, просто підбирали його.
Висновки Ф. Вовка та Г. С Маслової про те, що слов'янські дівчата ходили з розпущеним волоссям і непокритою головою, грунтуються на матеріалах стародавніх рукописів та малюнках Рігельмана. Цю думку молена підсилити и численними матеріалами початку XX ст. На багатьох знімках цього періоду дівчата у святковому вбранні з розпушеним волоссям Але для кінця XIX - початку XX ст. це явище виняткове і здебільшого воно пов'язане з весільним обрядом. У цей період найпоширенішою жіночою зачіскою є заплітання волосся у коси.
Для дівчат Лівобережжя типовим у святкові дні було заплітання волосся в одну косу, яка вільно звисала на спину, а в будень - у дві, що закладалися вінком навколо голови. На Правобережжі - і в свято, і в будень заплітали волосся здебільшого у дві коси, які в свято вільно спадали на спину, а в будень - закріплювалися навколо голови. На Полтавщині дівчата інколи заплітали волосся також в одну велику і кілька маленьких кісок. Зафіксовані і складніші види зачісок, наприклад - у зв'язки, при якій частина волосся спереду відділяється і розділяється на прямий проділ та напускається на обидві сторони чола, утворюючи так звані начоси, кінці яких закладаються за вухами під коси. В коси вплітають кісники у вигляді вузенької яскравої стрічки, шнурка, стьожки.
З давніх-давен у східних слов'ян існував звичай: дівчині, яка виходить заміж, накидати на голову покривало. Звичай не заплітати заміжній ланці волосся в коси на Україні також дуже давній.
Покрита жіноча голова ще у давніх слов'ян була ознакою того, що жінка заміжня. Цей символ утвердився як морально-етичне уявлення східних слов'ян, в тому числі й українців. Ця традиція була заснована, швидше за все, на вірі в магічну, причому негативну, силу відкритого жіночого волосся. Обов'язковим покривання волосся було навіть у хаті. З непокритою головою не можна було доїти корову, йти до криниці, сідати до столу.
"Засвітити волосся", тобто ходити з непокритою головою було великим гріхом для заміжньої жінки ще наприкінці XIX і навіть на початку XX ст. За стародавніми народними уявленнями простоволоса заміжня ланка накликала недорід, хвороби та пошесті.
Зачіска жіночого волосся XIX - початку XX ст. зводилася до простого закручування його у вузол і підтикання під головний убір. Інколи жінка, не заплітаючи кіс, розділяла волосся на дві половини і, скрутивши кожну з них у джгут, намотувала Його на невелике луб'яне кільце, яке називалося кибалкою.
Стародавній жіночий убір голови на території України, залишки якого знайдені археологами в скіфо-сарматських та слов'янських курганах, був зроблений з металевих пластин, тканини або шнурка чи дротика з нанизаними на них скляними або металевими дзвіночками, кільцями, на-мистинками. За матеріалами Куль-Обського кургану (скіфо-сарматський період) головний убір прикрашався невеликими та трапецієвидними або конусоподібними золотими пластинами з витиснутими на них малюнками та пробитими отворами для нашивання. За формою начільні бляшки, знайдені в с Волковиці Роменського повіту Полтавської губернії, нагадують відомі у XVIII - XIX ст. головні убори східних слов'ян - російський кокошник, деякі форми українських очіпків. Другою формою начільного убрання го-лови, знайденого у Чортомлицькому та інших курганах, були вінчики у вигляді золотої стрічки з отворами у верхній та боковій частинах, до яких кріпилися скроневі кільця або розетки з підвісками, що закривали вуха.
Архаїчним типом начільного головного убору нареченої, що зберігся до початку XX ст., є гуцульське чільце, яке складалося з прикріплених до дротика або нанизаних на ремінець вузеньких мідних пластинок, листочків, пелюсток квітів. На півдні Київщини (с Свинарка Черкаського повіту та Вербівка Звенигородського повіту) на початку XX ст. ще існував звичай робити начільні прикраси, а в Старобільському повіті Харківської губернії скроневі підвіски з зеленого качиного пір'я. У Західній Україні побутував стародавній звичай обабіч голови над вухами носити по дві невеликі "ко-сиці" - гірлянди із штучних квітів майже в тому місці, де раніше носили скроневі прикраси.
Хоча стародавні форми в своїй основі були такі ж, як і в XVIII-XIX ст., про що свідчать відповідні археологічні та етнографічні матеріали, все ж від-булася еволюція головних уборів, які у XIX ст. складали в Україні розмаїтий за кількістю та характером елементів комплекс. Як було сказано вище, вони разом із зачіскою виконували, крім утилітарно-захисної, соціальні, талісманно-оберегові, ритуальні, естетичні функції. Загалом же головні убори були важливою етнолокальною позначкою, вказували на етнокультурні взаємовпливи, етнічну історію та національну приналежність.
У зв'язку із значною різноманітністю як за характером (вид, матеріал, техніка виконання, конструкція, форма, опорядження), так і за функціо-нальним призначенням, головні убори неодноразово підпорядковувалися певній класифікації.
У працях Д. К. Зеленіна всі жіночі
Loading...

 
 

Цікаве