WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

викінчувалися оборкою ("парасолею", "бриликом").
Окрім крою, локальної своєрідності сорочкам надавала їхня орнаментація. Колір і фактура доморобного полотна були виразним тлом для орнаменту. Матеріал, мотиви, колористика, техніка виконання, розміщення орнаментації нерозривно пов'язані з іншими елементами одягу, костюмом в цілому, його функціональним призначенням. Орнаментація - один із важливих виявів специфіки, культури та психології кожного народу. Вона відбиває Його етнічну історію, локальні особливості, а також загальні риси з іншими народами, етнокультурні взаємозв'язки. Семантика орнаменту зберігає сліди давньої культури народу та більш ранніх етносів, пережитки психології та культури різних епох
Орнаментація сорочок виконувалася технікою ткацтва та вишивки. Ткацький малюнок у генетичному відношенні - явище більш раннє, хоча здавна на значнійтериторії України ці дві техніки розвивалися паралельно. У другій половині XIX ст. у центральних та південних районах України пе-ревага віддавалася вишивці, а наприкінці XIX - на початку XX ст. вишивка в основному вже витісняє орнамент. Довше, ніж в інших районах, побутува-ла техніка ткацтва в орнаментації сорочок Київського та Чернігівського Полісся. Вишивали сорочки лляними та конопляними нитками домашнього виробництва, а згодом купованими бавовняними нитками ("заполоччю"), іноді вовною та шовком. Для вишивання сорочок застосовували багато технік. На Правобережжі, у західних та північних районах України майже до XX ст. використовувалася техніка вишивки "низь" ("занизування"), що належить до найдавнішого способу вишивання, який повторює техніку ткацтва. При цьому орнамент міг бути тільки геометричним. Старовинні техніки вишивки, що побутували на території України в розглядуваний період - це різні види лічильної гладі. Пряму гладь застосовували на Полтавщині та Чернігівщині, косу - на Київщині. Особливого поширення на всьому Лівобережжі набула техніка прямої гладі ("настилання", "лиштва"). Б одній композиції нерідко поєднувалося кілька вишивальних технік. На Полтавщині пряма гладь поєднувалася з ажурною технікою "вирізування", на Чернігівщині - з "виколюванням". До ажурних швів слід віднести і мережку, що була особливо поширена на Лівобережжі. Мережкою оздоблювали поділ сорочки у вигляді так званого прутика. Нею створювалися складні розшивки - "розмережування", які з'єднували різні деталі крою та розміщену на них орнаментацію (плечову вставку та рукав або станок у чернігівських сорочках).
Вишивання по канві набуло розповсюдження в Україні у другій половині XIX ст. і значною мірою було пов'язане з розвитком фабричного виробництва тканин. Із середини XIX ст. поширюється техніка вишивки "хрестик", яка до початку XX ст. існувала паралельно з різними видами старовинного вишивання, а згодом почала їх витісняти. Така техніка створювала широкі можливості кольорової розробки і реалістичнішої трактовки рослинних мотивів. У першій половині XX ст. вишивання хрестом стає переважаючим.
Протягом усієї історії розвитку народного одягу вдосконалювались і принципи розміщення орнаментації на сорочках. Зважаючи на давність самого виду одягу - сорочки, розміщення декору на ній часто пов'язують з ранніми етапами розвитку одягу, коли орнамент відігравав не стільки естетичну, скільки оберегову, символіко-магічну роль. Прикраси робилися на тих елементах одягу, які відкривали частини тіла. Прикрашалася горловина, нагрудна частина, поділ, низ рукавів. У давньослов'янському одязі особливо ретельно прикрашалася кругла або квадратна горловина, яка отримала назву "опліччя" і могла одягатися окремо або ж пришивалася до одягу. Розміщення вишивки на плечовій частині та передпліччі традиційних сорочок XX ст. пов'язують із тим періодом, коли на нижню сорочку з довгим рукавом одягалася друга- без рукавів, або накидався плащ з орнаментованими краями, який застібався на плечі застібкою - фібулою.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. принцип нанесення орнаменту на сорочках зводився переважно до вирішення практичних та естетичних завдань, водночас зберігаючи давні традиції. Художнє оформлення визначалося призначенням сорочки, віком та заможністю власника. Розташу-вання орнаменту залежало безпосередньо від крою сорочки та інших елементів одягу. Прикрашалися ті частини сорочки, які не закривались ін-шими складниками комплексу одягу. За допомогою орнаменту сорочки досягалася композиційна цілісність всього комплексу.
Б різних районах України розташування орнаменту мало спільні специфічні риси. На значній частині супільнокроєного рукава або уставці, а також на рукаві коло уставки; у північно-західних районах українського Полісся - на плечовій вставці і внизу рукава. На середньому Подніпров'ї орнаментація на уставці та передпліччі розташовувалася у вигляді двох компактних широких, співзвучних між собою за малюнком смуг. Якщо рукав заповнювався вишивкою, то вона могла виступати або у вигляді окремих елементів орнаменту, розташованих у шаховому порядку, або ж у вигляді вертикальних композицій.
Прикрашалися також і подоли сорочок ("ляхівка", "лиштва", "пелена"), і комір, і манжети.
Верхня частина стану сорочки оформлялася залежно від того, чи був нагрудний одяг. Для північних та центральних районів Київщини, де безру-кавного нагрудного одягу не було, орнамент розміщувався широкою вертикальною смугою HS грудях уздовж "пазушки". Іноді до неї додавалося по боках ще по одній смузі - "погрудці". Загалом же у сорочках Правобережжя орнаментація розміщувалася на рукавах, уставках, на грудях, комірі манжетах, подолі. На Лівобережжі орнамент також заповнював рукав та уставку, прикрашав поділ. На комірі, манжетах та на грудях орнамет тут відсутній. На західному Поліссі поділ сорочки як правило, не прикрашався.
Локальною різноманітністю відзначалися також мотиви орнаментації українських сорочок, V другій половині XIX ст. для України майже однаково характерні геометричні та рослинні, рідше зооморфні мотиви орнаменту, які могли утворювати самостійну композицію або поєднуватися між: собою. На Подніпров'ї, окрім північних районів, як і в середній смузі України взагалі, побутували рослинні, рослинно-геометризовані мотиви орнаменту, відомі у всіх слов'янських народів. На півночі України переважали найпростіші класичні геометричні побудови малюнка, в той час як на пів-денно-західному Поділлі, у передгір'ях і особливо у гірських районах Карпат (у гуцулів) геометричні мотиви набували ускладненої композиції. Рослинні мотиви орнаменту, що побутували на Закарпатті (у бойків та лемків), відрізнялися від аналогічних на середньому Подніпров'ї композиційною будовою, технікою виконання, поліхромністю. На півночі Київщини та на Чернігівщині збереглися архаїчні геометричні мотиви. На значній частині Лівобережжя переважав геометризований рослинний або хвилястими лініями ("хмеликами"), наносилися мотиви "розеток", "зірочок". На Правобережжі поширилися такі рослинні мотиви, як "со-сонки",
Loading...

 
 

Цікаве