WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

Людина і костюм. Український традиційний одяг - Дипломна робота

прикрашання одягу купували як привізні, так і вітчизняного виробництва тканини - шовкові, вовняні, бавовняні, дешеві гатунки оксамиту, парчі. Із привізного сукна шили нарядний осінньо-весняний одяг або покривали ним кожухи.
В усній народній творчості зафіксоване побутування привізних матеріалів, що використовувались для одягу:
Що на дівочках плаття все клин та китайка, все клин та китайка, да зелена байка.
Наприкінці XIX ст. інтенсивний розвиток капіталістичних відносин викликав значні зміни у народному костюмі. Посилюється приплив у село фабричної сировини, тканин, готових виробів. Фабричне виробництво тканин швидко зростає, вони стають дешевшими і доступнішими сільському споживачеві, витісняючи з ужитку матеріали домашнього виготовлення. В селочастіше завозяться фабричні тканини вітчизняного виробництва: ситець, сатин, коленкор, кашемір, поплін, дешеві Гатунки парчі, шовку, плису, а також пояси, стрічки, хустки, фабричні тканини селяни називали "крамом", оскільки продавали їх у сільських магазинах - "крамницях".
Проникнення у село нової сировини та матеріалів у різних районах відбувалося з різним ступенем інтенсивності. Перш за все цей процес був ха-рактерний для промислових селищ. Менш активно фабрична сировина та матеріали проникають в ізольовані райони, що лежали осторонь промис-лових центрів та шляхів сполучення. Тут довше зберігаються тканини домашнього виробництва, що забезпечували потреби сім'ї. Особливо інтен-сивна заміна саморобних тканин фабричними відбувається у центрі Київщини, на півдні Чернігівщини, на території Полтавщини та в інших районах, розташованих поблизу промислових центрів та шляхів сполучення. Великі ткацькі верстати були відомі в Києві уже в середині XIX ст.
Наприкінці XIX ст. встановлюється певна рівновага у використанні саморобних і фабричних тканин для одягу. Домашнє ткацтво в тому вигляді, у якому воно склалося у XIX ст,, в Україні продовжувало існувати майже до 20-х років XX ст., а у північних та західних областях України значно довше. Більше того, розруха, до якої привела громадянська війна, спричинила до розширення, порівняно із попередніми роками, виготовлення тканин у домашніх умовах.
Фабричні тканини, хоча і зберігали довгий час традиції народного ткацтва, досить суттєво відрізнялися від саморобних як структурно-якісними особливостями - сировиною, способом переплетіння ниток, фактурою, так і художнім оформленням малюнка, колоритом Купуючи фабричні тканини і поєднуючи їх в одязі із саморобними, народ враховував властивості нових матеріалів, пристосовуючи їх до своїх потреб та естетичних уподобань. Використання фабричних тканин сприяло прискореному розвитку різних форм народного одягу, появі нових його форм, що продовжують кращі традиції народного крою.
3.2. Натільний одяг
Сорочка - один із найдавніших елементів одягу, що зберіг свою форму натільного одягу на всій території України майже до початку XX ст. Термін "сорочка"- поширений не лише серед українців, але й у інших слов'янських народів. У період Київської Русі сорочка, сорочиця означала як натільний, так і верхній одяг взагалі, шилася з полотна та із сукна. Східнослов'янська сорочка кінця XIX - поч. XX ст., що мала велику кількість локальних варіантів крою та орнаментації, відповідала одному чи одразу кільком цільовим призначенням. Це і колоритно оформлені святкові, і стриманіші пожнивні, і повсякденні сорочки, які ще у XIX ст. часто були єдиним одягом у дівчат і парубків до певного віку.
Білий колір сорочки є загальнослов'янською традицією, що сягає у сиву давнину. Білизна тонкого лляного, ретельно відбіленого полотна - це своєрідний еталон українських сорочок XIX ст.
Чоловічі і жіночі сорочки в XIX ст. в цілому в Україні залежно від їх призначення, а також від достатку сім'ї шились з полотна різної якості. За-безпечення чоловіка та інших членів родини білизною покладалося за традицією на дружину. Жених приносив у дім із рідної сім'ї дві-три сорочки. Після заручин наречена готувала для майбутнього чоловіка білизну, і часто вже на весіллі жених був одягнений у сорочку, що її пошила і вишила молода.
Як уже було зазначено, одним із визначальних ознак одягу є крій. В еволюції крою сорочок найповніше відобразився один із найважливіших на-родних принципів створення одягу - раціональність, що визначалася функціональністю, технічними можливостями, спадкоємністю традицій.
Виходячи з локальних варіантів крою, можна виділити основні типи сорочок, що побутували в Україні наприкінці XIX - на початку XX ст.: тунікоподібна (а, б), із плечовими вставками (в, г, д, є), з суцільнокроєним рукавом (ж, і, к, л, м), на кокетці (з) (див. мал. 214). Локальна специфіка основних типів крою виявилась у засобі поєднання плечової вставки та рукава зі станом, у розмірі та формі плечової вставки, рукавів та ласток, у характері призбирування верхньої частини рукава та горловини, в оформленні коміра та низу рукавів - манжет; у горизонтальному чи вертикальному членуванні стану сорочки. Розміри деталей сорочки, кількість полотнищ стану були тісно пов'язані з шириною доморобного полотна (у середньому 50 см), яка визначалася можливостями ткацького верстата.
Найархаїчніший - тунікоподібний крій у розглядуваний період на території України зберігся переважно в чоловічих сорочках, кроєних із одного центрального, перегнутого впоперек полотнища, до якого по боках пришивалися два поздовжньо перегнуті полотнища - рукави. Нижче ру-кавів до стану пришивалися "бочки" у півполотнища завширшки та ластки (клинці, які вставлялися під рукавом, між рукавом та бочками). По центру перегнутої частини стану вирізувалась горловина і робився глибокий розріз - "пазушка".
Сорочка з плечовими вставками генетично продовжувала розвиток тунікоподібного крою. У розглядуваний період цей тип сорочки набув роз-повсюдження переважно у жіночому одязі. Така сорочка була відома ще давнім слов'янам, а у XIX - на початку XX ст. у багатьох локальних варі-антах була характерна для всіх слов'янських народів. Б. А. Куфтін називає цей тип сорочки східно-та південнослов'янським. Г. С Маслова підкреслює, що саме цей тип сорочки відрізняє жіночий костюм східнослов'янських народів від фіно- та тюркомовних сусідів.
Плечові вставки - "уставки" (які мали різні назви: на Черкащині та Полтавщині - "уставки" ("вуставки"), у центральній Київщині - "плічки", на Поліссі - "полики" і т. д.) - були прямокутні (пізніше у вигляді трапеції). Шматки полотна вшивалися між передньою та задньою пілками по основі або по пітканню стану сорочки. Хоча на значній території побутували обидва вказаних способи, сорочка з уставками, пришитими по основі, що набула широкого розповсюдження на середньому Подніпров'ї, визнана дослідниками здавна характерною для українців. Тому цей вид сорочки і називають "українським". Така сорочка поширена також і серед російського населення у верхів'ях Дніпра, що пояснюється культурними взаємозв'язками населення
Loading...

 
 

Цікаве